На території Володимиреччини є чимало подарованих дитячих майданчиків, облаштованих місць відпочинку, благоустроєних рекреаційних зон і впорядкованих джерел, якими користуються десятки людей щодня. Але за ними нема кому доглядати, і здебільшого вони занедбані і засмічені. Тож похвалитися перед заїжджими гостями найчастіше нема чим. В місцевої влади, на території яких вони розміщені, банально не вистачає на їх благоустрій коштів, а культура людей, які ними користуються, не надто висока.
Тож коло замкнулося на волонтерів? Чи все-таки на свідомість тих, хто цими місцями користується?..
Уже не раз доводилося помічати, що подарунки від меценатів і спонсорів органи місцевої влади наче і хочуть отримати, але в той же час не хочуть брати, бо не знають, що з ними далі робити.
Якщо дитячий майданчик, фонтан чи лавку для фотозони передаються без бюрократії (актів прийому-передачі, оціночної вартості і так далі), то й на баланс їх поставити неможливо. А значить і виділити гроші на їх утримання та обслуговування. В результаті такий подарунок від мецената як чемодан без ручки: і нести важко, і не викинеш, бо шкода. Наприклад, у Володимирці на дитячому майданчику від Віктора М’ялика, де масово гуляють діти, досі немає біотуалету, територія доглядається час від часу.
А як бути, коли благодійників є з десяток, і вони гуртом зробили благоустрій, скажімо, біля джерела? Хтось привіз піску безкоштовно, хтось дав бордюри та цемент, хтось укладав базальтові шашки у тротуар, а хтось садив дерева чи зводив своїм коштом бесідку? Такі роботи на баланс бухгалтерії точно ніяк не поставити, бо ж робилися вони без проекту, на волонтерських засадах.
Як же тоді бути в таких випадках і до чого такий розлогий вступ, спитаєте ви? А от до чого.
В Олізарці силами багатьох підприємців і просто небайдужих людей рік тому зробили гарний благоустрій: облаштували стоянку для автомобілів, замінили старе похилене покриття на нову бесідку з дерев’яного брусу, уклали доріжку з каменю, посадили дерева. Словом, і ландшафтний дизайн, і благоустрій території невпізнанно змінив обличчя джерела в Олізарці, до якого їдуть сотні людей за смачною водою.
Але вже за півроку кам’яна шашка на пішохідній доріжці повихитувалася, бордюри попадали, дерев’яні бруси бесідки так ніхто і не обробив від дощу і вітру, деревця поламані, а навколо джерела сміття неприбране.
Хто винен?
Скажете, бізнесмени, які дали неякісні матеріали на благоустрій? Майстри, які халтурно поклали бруківку? Люди, які не бережуть чистоту коло джерела і не шанують чужої праці?
Усі праві по своєму.
Але ж треба розуміти, що благоустрій місць громадського користування лежить також і на органах місцевого самоврядування. Тобто меценати і спонсори дали матеріали, волонтери зробили роботу. Але ж вони не зобов’язані доглядати за територією коло джерела регулярно, правда ж? Це вже обов’язок місцевої громади, яка має підтримувати чистоту і порядок – щоб джерело було обличчям цього краю, його візитівкою, щоб не було соромно перед благодійниками.
Ми попросили сільського голову Лозок Миколи Нечипорука прокоментувати можливості навести лад коло джерела в Олізарці.
Микола Дмитрович не відмовляється. Але все, як він каже, впирається в кошти.
– Це питання досі не вирішене і не врегульоване. Водники (управління водного господарства) від обслуговування джерела відмовилися, воно на нашій території, але не є нас на балансі. Але ніхто ним не опікується, крім місцевих жителів, які живуть там по сусідству і постійно беруть воду. Сільська рада могла б взятися за його благоустрій – але на це немає коштів. У нас навіть прибиральниці у сільраді не має, бо нема за що її утримувати. Та й гроші просто так виділити не можна: потрібна відповідна програма, а її немає, бо під неї в сільському бюджеті немає коштів. Замкнуте коло: все впирається в кошти. Проблем у нашій сільській раді більше, ніж можливостей їх вирішити. Єдине, що я можу пообіцяти, це звернутися до директора школи із поміччю учнів трохи прибрати територію. Зробимо це вже найближчим часом.
Не перекладаючи відповідальності ні на кого, звертаємося до всіх людей, які користуються громадськими місцями, де хтось зробив благоустрій.
Будьте людьми! Поважайте чужу працю і цінуйте людей, які вкладають гроші в майданчики і джерела, не давайте нікому шкодити! Камінь на доріжці вихитав не голова сільради, а меценат не зобов’язаний його встановлювати знову і знову і не доглядатиме джерело довічно.
Ми взяли цей подарунок – отже, й відповідальні за нього.
Бо в бізнесменів пропадає будь-яке бажання щось роботи, коли вони бачать нашу байдужість до тих подарованих майданчиків і бесідок, якими ми з вами вже користуємося.
