Онлайн-форум українських і шведських журналістів 21 квітня 2026 року став подією, яка виходить далеко за межі професійної дискусії. Це була спроба зафіксувати стан медіа під час війни не в теорії, а в щоденній практиці редакцій, які працюють у прифронтових громадах, у релокації, під обстрілами і в умовах повної фінансової невизначеності.
Участь у заході взяли понад 200 журналістів і редакторів з України та Швеції. Організатори — Національна спілка журналістів України National Union of Journalists of Ukraine та Асоціація видавців шведських медіа Tidningsutgivarna (TU). До форуму долучились і представники ТОВ "Володимирецький вісник".
Модерував подію Сергій Томіленко - голова НСЖУ. Він наголосив на стратегічній ролі шведських партнерів у підтримці українських медіа від початку повномасштабного вторгнення.
Учасники форуму - скрін з екрану
Медіа на лінії вогню: як прифронтові редакції разом з донорами тримають інформаційний фронт України
Онлайн-форум українських і шведських журналістів об’єднав понад 200 учасників із різних регіонів України та Швеції. Це була не просто професійна дискусія - це була фіксація реальності, у якій українські медіа працюють уже четвертий рік повномасштабної війни і понад десять років війни на сході України.
«Підтримка буде і після війни»
Шведську позицію окреслив Томас Маттссон, старший радник Bonnier News:
«На Швецію Росія нападала 11 разів. Швеція принципово підтримує українські медіа. Є поточні нагальні потреби - будемо підтримувати Україну і українські медіа. І навіть після завершення війни».
Ці слова стали точкою відліку всього форуму - як розмови про довгу дистанцію виживання медіа, а не про коротку кризову допомогу.
Ми вміємо жити в цій ситуації. Є все. Немає лише миру і спокою
Василь Мірошник, газета "Зоря", (Золочів, Харківщина): «Я продаю газету там, де іншої інформації немає». Так зазначив у своєму виступі редактор медіа з Харківщини.
Він описав роботу, яка давно вийшла за межі класичної журналістики:
«Ми вміємо жити в цій ситуації. Є все - немає лише миру і спокою. Я зараз в авто, у нас вже немає редакції , ми переміщуємося по району. Важливо бути присутнім там, де йде війна. Я продаю газету там, де люди не мають іншої інформації».
Він говорить про нову реальність прифронтових територій:
«Раніше були снайпери, а тепер - дрони. Прилетіло у мобільну вишку: вежа є, зв’язку немає. Є села, куди вже нема до кого їхати. Є села, куди вже не заїдеш. Від нас 15 кілометрів до кордону».
І про головне:
«Люди вимушено повертаються у свої будинки, телефонують, щоб привезли газету. Дуже важлива підтримка, зокрема фінансова. Важливо залишатися зі своїми читачами».
Анатолій Жупина, «Новий день» (Херсон):
«Релокований з Херсона у березні 2022 року. Були успішні тиражі. Дві газети мали наклад понад 15 тисяч. На сьогодні - релокувався до Львова.
З Сергієм Томіленком розробили план відновлення діяльності. Працювали дистанційно. Доставляли газету автомобілем чи поштою. 17 деокупованих громад поширювали три роки газету.
З колегою з Дніпра, Центр журналістської солідарності Херсонщини, Олексієм Ковальчуком об’єдналися. Чотири рази в місяць виходить газета. Фінансова підтримка шведських партнерів, НСЖУ та інших донорів дуже важлива».
Олексій Ковальчук, "Вісті Придніпров'я" (Дніпро): «Ми залучили ВПО як журналістів». Такий практичний кейс озвучив представник Центру журналістської солідарності Херсонщини і описує відновлення роботи в умовах повної руйнації ринку:
«Ми дружно відновили друк, дизайн, передплату та роздріб у 20 пунктах Херсонщини. Залучили ВПО як журналістів до роботи».
І далі в його спічі - про реальність виживання:
«Робимо ексклюзивні матеріали з окупованих територій, фіксуємо злочини Росії. Але в нас немає рекламного ринку і тому немає фінансово, за що виживати редакції і журналістам».
Олександр Кульбака, «Вісті» (Слов’янськ):
«Тут почалася війна, і тут вона досі не закінчується. Війна почалася в Слов’янську ще у 2014 році. І щодня летить все, що убиває.
Сьогодні в центрі КАБи зруйнували школу. Просто будівельне сміття. До лінії фронту 14 кілометрів. Я живу і працюю в Одесі, колеги - в інших містах, але ми пишемо про рідне місто. Їздимо, збираємо матеріали, спілкуємося з людьми.
Залізничне сполучення ще у 2025 році зупинене. Місцеві жителі дивляться з підозрою на фото, на телефон, на нас - чи часом ми не навідники. На жаль, такі реалії. Бо після репортажів може прилетіти.
Газеті 109 років. Розповсюджуємо через волонтерів і працівників військових адміністрацій. Є сайт “Карачун”, плюс соцмережі. Проєкт “Фронтлайн прес” — це важливо не лише фінансово, а як фіксація війни і злочинів Росії».
Світ ніколи не зрозуміє російсько-українську війну, якщо не почує малих фронтових громад
Олександр Соломко, Ямпільське інформагенство (Сумщина):
«Світ ніколи не зрозуміє російсько-українську війну, якщо не почує малих фронтових громад. Розповісти правду можуть лише журналісти на місцях. Ми покриваємо 10 прифронтових громад Шосткинського району, виїжджали в села за 100 метрів від кордону, почали формувати мережу, шукати авторів на місцях.
КАБи летять, дрони летять, заходять ДРГ. Ми на собі це відчуваємо. Загинуло 23 людини. Росіяни б’ють по цивільних об’єктах, а нам треба їхати по селах. Б’ють навіть по дорогах під антидроновими сітками. "Чуйка" не завжди рятує.
Чотири наших медіа на карті рекомендованих медіа вже на сьогодні. Робимо акцент на відеоконтенті. Маємо 70 тисяч підписників у Telegram. 20 мільйонів, більше 20 мільйонів переглядів у Facebook.
От цієї ночі вдарили по Глухову. Згорає “шахед”, атакує один будинок. Це їх нова тактика. Шансів в людей в такому випадку немає. Розуміємо, проти кого воює Росія. Робимо репортажі, робимо все можливе».
Хотілося б ходити без броніка і каски, але це наша реальність - будні журналістки з Дніпропетровщини
Ірина Ситник, «Степова зоря», Петропавлівка (Петропавлівська селищна громада, що розташована у Синельниківському районі Дніпропетровської області) розказала в живому етері:
«Сьогодні (станом на 21.04.2026р.- авт.) росіяни знову розбили Петропавлівку. Розбили кафе, будинок культури. Б’ють по агропідприємствах, по інфраструктурі державних, комунальних об’єктів, по торгівлі, по цивільних будинках. Петропавлівка в секторі воєнних дій. Нас двоє в редакції - я і дівчинка з Авдіївки.
Газета виходить на восьми шпальтах. Це новини, які не покажуть великі медіа. Є сайт “Петропавлівка.City”, є соцмережі. Відеоконтент — це унікальні репортажі.
Я їжджу на Донбас, Білозерське. Білозерське схоже на Чорнобиль. Але туди вертаються люди. Ми маємо розказати про це все світу. Феномен місцевої журналістики - це люди, які виїхали і просять показати вулиці, будинки. Тож я часто їжджу вулицями і просто пишу відео про те, який вигляд мають вулиці, будинки. Побиті машини посеред вулиці, не змовкає сирена.
2025 рік: у нас оголошена обов'язкова евакуація з сім’ями з дітьми, обов’язкова.
Завдяки підтримці донорів і НСЖУ газета виходить, ми працюємо. Люди, які виїхали, передплачують PDF-газету. Підтримка важлива. Наші фермери підтримали нас. Їх працівники розносять селами газету, бо “Укрпошта” просто завалила доставку.
Хотілося б ходити без броніка і каски, але це наша реальність».
Якщо на історії з бойового життя в суспільства буде запит, ми готові включатися - воєнкор-редактор
Сергій Скібчик, пресофіцер 65-ї окремої механізованої бригади, у цивільному житті — директор, головний редактор ТОВ «Володимирецький Вісник»:
«Основне завдання пресслужби - налагодження комунікацій з місцевими медіа. Вони є хронологістами війни. Це люди подій і історії. Для нас важливо робити продукт, який залишиться через роки.
Війна - ще той Шекспір. Просто бери кожну історію про людей, про бійців і пиши. Писати про них і підтримувати їх воєнний шлях - це мотивує інших, це працює на рекрутинг. Місцеві жителі (наразі це Оріхівський напрямок - авт.) приходять у бригаду. І є подружжя, які воюють разом, є батько і син. Через журналістику з’являється синергія між цивільними і мілітарі. Дуже часто приїжджають іноземні ЗМІ. Нещодавно був навіть Борис Джонсон.
Якщо на історії бойового життя суспільства буде запит, ми готові включатися. Ми тільки разом можемо виграти інформаційну складову російсько-української війни».
Шведський контекст - газети живуть
Йонас Кан'є (Sydsvenskan, Мальме) окреслив структуру медіа Швеції:
• 120 місцевих газет
• 10,5 мільйона населення
• найстаріша газета — з 1758 року
• одна з провідних газет має понад 65 000 читачів
Про пресу в Швеції
Практична частина: журналістика як інструмент виживання
Друга частина форуму була присвячена обміну практичними кейсами — як працювати в кризі, як писати матеріали, які «чіпляють» людей, і як використовувати технічні можливості в будь-яких умовах. Це була жива професійна майстерня.
До прикладу, Ольга Макуха (Чернігів), "Вєсть" не стримала емоцій, розповідаючи про емоції і обміни військовополонених та про пошук тіл загиблих жителів області - перших жертв повномасштабного вторгнення у 2022 році. Цей виступ став точкою, де журналістика і людський біль перестали бути окремими категоріями. І без сліз її виступ не обійшовся.
Учасники форуму - практикум
Резолюція: спільна позиція
Учасники підтримали резолюцію на захист прифронтових медіа, підготовлену за участі Національної спілки журналістів України та міжнародних партнерів у межах Ukrainian Media Fund Nordic - усі учасники форуму одностайно підтримали резолюцію.
Рефлексія
Я в статті навела цитати не всіх учасників, але кожен спіч був, як частина історії українського народу і приклад його стійкості. Цей форум про прифронтові редакції. Але насправді він про всіх нас.
Ми тут, на Поліссі, живемо у регіоні, який формально не є фронтом, але географічно знаходиться в 40-кілометровій зоні від Білорусі — держави, яка стала сателітом Росії і продовжує мілітаризацію. Ілюзія безпечного інформаційного простору сьогодні не працює. Кожен журналіст — потенційна ціль. У будь-якому регіоні. І ще одна помилка, яку ми як суспільство часто робимо — це знецінення професійної журналістики. Коли замість перевірених медіа обирають випадкові голоси з соцмереж - блогерів, яких ніхто не знає, а відтак вони і відповідальності за достовірність не несуть.
Форум показав, що журналістика в Україні — це про відповідальність, пам’ять і здатність фіксувати реальність тоді, коли вона руйнується щодня. І саме тому кожна редакція від великої до маленької — це не просто медіа. Це частина інформаційного фундаменту країни. Дякую за єдність і стійкість усім колегам!
