21 січня вихованці групи «Віночок» із володимирецького садочка «Малятко» в рамках благодійної акції «Даруємо любов», присвяченої зокрема й темі волонтерства, відвідали ветеранів педагогічної праці, що колись працювали в закладі.
Дітки, як виявилось, ретельно підготувались до заходу: напередодні малювали тематичні плакати, готували рамки із фотографіями «Малятка», прикрашаючи їх саморобними квіточками, всі разом випікали смаколики для тих, хто, можливо, колись доглядав ще й за батьками нинішніх вихованців садочка.
Отож, озброївшись хорошим настроєм, подарунками і ентузіазмом, розділені на дві групи, дітлахи рушили в дорогу.
Їхали автівками за участі кількох батьків, адже 9 ветеранів-вихователів живуть в різних куточках Володимирця. В салоні галас і сміх – для дітей це велика подія, екскурсія, чи не експедиція! Вони раділи то побаченому біля паркану котику, то тому факту, що проїжджають повз «мамину роботу». Загалом під час поїздки дітлахи зійшлись на думці, що «Володимирець прекрасний».
А вже в гостях з властивою дитячою безпосередністю юні волонтери навперебій розказували вірші, дарували подарунки, розповідали про садочкові будні. Більш спритні з діток встигали ще й хазяйського кота поганяти.
Така енергійна гурба діток не може не підняти настрій! В когось дворовий пес вирішив подалі від гріха втекти, поки не вгомоняться гості. А в когось кіт ховався по закутках, аби не зловили норовливі дитячі руки.
Вихователі в свою чергу були справді раді маленьким відвідувачам, які на трохи розбурхали тихе розмірене життя пенсіонерів. Катерина Іванівна Ковалінас – як справжній працівник дошкільного закладу – приховала подаруночки для діток і ті мали їх ще й знайти. А Марія Павлівна Мельник і Марія Степанівна Луницька заспівали для своїх гостей колядку.
Поки діти роздивлялись іграшки на комодах, дорослі між собою згадували минуле і сьогоднішнє.
Галина Іванівна Дихавка – одна з ветеранів-вихователів, 1946 року народження. Розказала трохи цікавого:
– Працювала я в садочку з 1967 року по 1999. Вела молодшеньких – 2-3-річних діточок. Спочатку заклад приймав дітей з піврічного віку. Адже раніше жінкам не давали таку довгу відпустку по догляду за дитиною, як от зараз. Були випадки, коли мами віддадуть немовлят в садочок, і поспішають на роботу, а потім прибігають груддю годувати – погодували – і назад працювати. Щоправда, я вже ту ясельну наймолодшу групу не застала. Дітей в групі, пам’ятаю, було завжди багато, навіть більше сорока. Воно і з 20ма дітками важко працювати, а що вже казати за 40 – всіх доглянь, переодягни, роздягни-вдягни з прогулянки – на прогулянку… Окремих спалень для сну тоді не було, юрбились в одній ігровій кімнаті. Спали на розкладушках. Прокинулись діти – ми їх на горшки, а самі розкладушки складаємо, щоб місце в кімнаті звільнити. Так і працювали…
Загалом у той день відвідали Галину Іванівну Дихавку, Ольгу Платонівну Бурду, Марію Павлівну Мельник, Катерину Іванівну Мілосту, Лідію Адамівну Солопчук, Віту Олексіївну Катюк, Марію Степанівну Луницьку, Євгенію Хомівну Троцюк, Катерину Іванівну Ковалінас.
Вихователі-ветерани постійно між собою підтримують зв'язок, відвідують одна одну. На прощання дітки їм зичили здоров’я, хорошого настрою і «міцних зубів» стареньким вихователям, що не могло не викликати щиру посмішку у дорослих.
Залишається сподіватись, що цей день і цей проект обов’язково залишить добрий відбиток в серцях дітей.
Фото автора і вихователів.
