Проста і скромна дівчина Софія Швець хоч і виглядає ніжною та тендітною, але має свої стійкі переконання та погляди на життя. А ще – вправно володіє усім, чим можна малювати: будь це шматок крейди чи хитромудра спеціалізована програма на планшеті. Її художній почерк знають чимало іменитих фірм, кафе, магазинів, бо ж не одній перетворила стіни у живу картину чи стилізовану рекламу.
Власне, того вимагає фах: Софія має диплом дизайнера інтер'єрів та дизайнера-дослідника. Нині ж працює у одній зі столичних архітектурно-дизайнерських студій «Dizzers». Софія каже, що попит завжди буде на креатив, – на це, певно, і розраховували замовники, довіряючи дівчині таку важливу справу: створити запрошення із сімейним гербом для знаної раніше лише співочої пари.
– То як тебе знайшли Потап та Настя Каменських?
– Та для мене це було звичайне замовлення, – розповідає Софія Швець. – Завданням було створити сімейний герб: із безліччю музичних деталей, де в центрі мужній ведмідь тримає діамант, який сяє. Я сама не знала, для кого створюю все це, бо ж пара ще нікому не афішувала своїх стосунків. Але здогадки були, і невдовзі підтвердились. Було зроблено багато ескізів, але коли обрали найкращий, то перенесли його на планшет і, з кількома правками, відправили багатьом гостям тієї події. В інстаграмі цю роботу я не виставляла, але в інтернеті можна знайти статтю з цим запрошенням.
– А що означає твій фах: дизайнер-дослідник? Бо з дизайнером інтер'єрів все зрозуміло...
– Дослідник (посміхається – авт.)... Просто на бакалавраті в мене спеціальність була «художник -конструктор», а на магістратурі я уже займалась науковою діяльністю, писала різні статті, досліджувала дизайн в сфері авіації. Диплом магістра був також на тему інтер'єрів, але авіасалону. Зокрема, я взяла дирижабль: те, що дуже цікавило. Ось звідки в дипломі той дослідник. А загалом під час навчання в університеті за 6 років було вдосталь цікавих завдань на розробку дизайну, зокрема, обладнання інтер'єру.
Добре розвиває здібності цифрове малювання на планшеті. Так, за допомогою спеціальних програм можна створювати зображення з величезним списком переваг, на відміну від малювання традиційними інструментами. Тут будь-якою основою служить єдиний екран і єдиний олівець. Але програмне забезпечення дає сотні функцій, технік, текстур, відтінків. Наприклад, на планшеті було створено запрошення на весілля Потапа і Насті Каменських.
– А коли ти почала малювати і полюбила це?
– Відколи потрапив до рук олівець. Коли точно це було – невідомо, бо мені здається, що це відбулось настільки змалечку, що навіть пам'ять не тримає цих ранніх спогадів. Почала усвідомлювати, що люблю малювати, коли всі, не лише я, помітили, що малюю увесь свій вільний час.
– Чи не страшно було перетворювати захоплення у справу життя?
– Страху, як такого, не відчувала. Лише деяку відповідальність за те, що моя творчість буде частинкою чийогось інтер'єру. Було хвилювання: чи достатньо в мене досвіду, щоб розуміти, чи портрет повністю відповідає оригіналу, чи вдалось зобразити на папері прохання замовника. Проте з роками практики хвилювання переросло у впевненість. Із кожним замовленням я вчусь і наближаю себе до певного рівня професіоналізму. Як і в будь-якій справі, важлива підтримка. Нею, безсумнівно, для мене є моя сім'я. Головною критикою і похвалою завжди був батько, до слів якого я дослухалась. І, напевно, тому зараз є тим художником, який вкотре роботу переробить, але доведе справу до кінця.
– А чи пам'ятаєш першу роботу, за яку отримала реальні гроші?
– Так, цей момент дуже запам'ятався. У 13 років я почала роботу з олійними фарбами. Дві картини – і я зрозуміла, що олія – мій матеріал. З'явилось перше замовлення – написання пейзажу. Пам'ятаю, що ні хвилини не замислювалась про вартість. Мене більше бентежило, чи сподобається. На той час це були невеликі гроші, але як для початку – достатньо, щоб зрозуміти, що ця справа і приємна, і корисна. А картина викликала у замовниці захоплення. І саме це стало моєю мотивацією.
– Певно, доводилось і перемальовувати відомих художників?
– Звісно. Створення копій за проханням замовників – цікавий досвід. Першою такою роботою був «Ранок у сосновому лісі» Шишкіна І. І. та Савицького К.
Тоді у свої 15 років мені здавалось це непосильною задачею. Але завдяки цьому я навчилась своїми техніками дійти до того результату, який бачила на референсі. Звісно, копія була недосконалою, так як художники працювали над нею не один рік, а я написала її за місяць. Наступними копіями були картини Лашун Біла, американського митця, котрий подорожував світом і описував здебільшого високу жіночу красу. Його стилізація дуже далека мені, манера написання теж, але тим самим і цікава. Завжди ж хочеться відкривати для себе нове. Так, було написано 8 копій. Замовниці сподобалось. Загалом, копія – справа не з легких, тому що потрібно не просто повторити сюжет і кольорову гаму, а і спробувати мислити як художник, чию картину копіюєш, аби вона мала не лише зміст, а й суть.
– Наскільки дорого нині бути художником?
– Це не є дорого, якщо знати ціну своїй роботі. Більше того, справжній митець не дуже замислюється над ціновою політикою, більше уваги приділяє ідеї своїх творінь. Тому важливо поруч мати людину, яка взяла б на себе питання менеджменту.
– Чи є попит на твої роботи у Вараші?
– До вступу у ВУЗ, та і після – завжди був попит. Проте коло замовників із інших міст, зокрема, столиці, збільшилось з періодом проживання поза межами рідного дому.
– А що найбільше любиш творити?
– В першу чергу те, що приносить натхнення. В другу – те, на що є попит, тобто те, що люди хочуть бачити, дарувати іншим.
– Який твій авторський стиль?
– Вважаю, що кожен митець має свій неповторний почерк. У мене він виражений в гіперреалізмі. В кожному творі прагну досягти деталізації, щоб відстань при спогляданні не впливала на якість.
– Розкажи про все, на чому нині можна малювати. Яке найнесподіваніше чи найдивніше замовлення у тебе було?
– Малювати можна будь на чому, важливіше – чим. Матеріали впливають на якість, на те, як довго прослужить картина. Для мене універсальним матеріалом є олійні фарби, адже вони здатні покрити будь-яку поверхню, і те, як вони надалі себе поведуть, залежить від подальшого догляду художника. Так як мені самій довелось йти до розуміння того, як працюють матеріали на конкретних поверхнях , чимало було помилок і невдалих спроб. Але бажання виявилось сильніше, і тепер я можу працювати з будь-якою поверхнею. Улюблені це дерево, холст, папір.
Одним із найцікавіших замовлень був розпис на стіні для офісу з надання оренди повітряного та наземного транспорту висотою в 2 поверхи, до якої безпосередньо кріпились сходи. Це була бетонна стіна, по якій я працювала аерозольними балончиками та акрилом. Серед всіх робіт найдорожчими є розписи стін, так як розміри потребують великих затрат матеріалів та часу. Наприклад, стіна із зображенням гір та лісу з ялин потребувала 2.5 тижні безперервної роботи. На матеріали та роботу було витрачено близько 1000$. Проте результат вартий того. Така ефектна стіна в поєднанні з продуманим дизайном робить інтер'єр неповторним. Жодні фотошпалери не зможуть передати річну роботу майстра. Це якби Мону Лізу роздрукували під штампом оригіналу.
– На що зазвичай найбільший попит? А на чому можна найбільше заробити?
– Коли ще навчалась у школі, це були портрети, в будь-якому форматі, техніках і матеріалах. Згодом я відчула, що формату А0 мені мало, і розпочала роботу на широкоформатних холстах, а потім і на стінах. Попит завжди був і буде на креатив, на ідею і на те, що виділятиме твір серед сотень інших. Кожен замовник диктує своє побажання і тему.
– А чи не шкода тобі продавати картини?
– Ні, якщо це замовлення заздалегідь заплановане бути проданим. Якщо ж це власна картина, то так – відчуваю, як частинка мене тепер не зі мною, адже в кожен власний твір вкладаю своє.
– Розкажи про свої найбільші розчарування на творчому шляху.
– На жаль, я стикалась із людьми, які в силу своєї, мабуть, життєвої позиції, знецінювали роботу художника, і, наприклад, могли забрати замовлення і не заплатити. Відтоді форма оплати чітко змінилась: завдаток, лише тоді початок роботи, обмін роботи і залишку суми. Також довелось бачити, як присвоюють роботи інших авторів.
– А що тебе надихає? Чи маєш вчителів? Чи бувала у галереях та чи прагнеш потрапити до них?
– Мене надихають незаймані холсти і стіни. Відразу в уяві малюю, як би вони виглядали не такими самотніми після співпраці зі мною. Також надихають люди, місця. Відвідувала досить небагато галерей, весь час витрачала на роботу і власну творчість. Хоча мрію відвідати найвідоміші закордонні художні музеї.
– Який твій звичайний день?
– Частіше за все я плутаю дні з ночами, і можу днями не полишати майстерню, доки не закінчу картину. Вночі працюється найліпше. Це мить, коли ти сам на сам з картиною. Сон має місце в першій половині дня, після чого прийоми їжі, догляд за собою, спілкування з рідними і замовниками можуть змішуватися з процесом написання картини. І так до наступного дня.
– Яким, на твою думку, нині має бути художник, аби бути популярним та мати на що жити?
– Працьовитим. Плідна праця завжди має високу винагороду. При цьому художник повинен знати ціну своїй роботі.
– Є те, що ти не малюватимеш за всі гроші світу?
– Я чекаю, доки мені запропонують всі гроші світу, щоб я могла намалювати те (усміхається – авт.). Насправді ж, те, що мене також вирізняє з-поміж інших митців, це універсальність. Я можу зобразити абсолютно все, і в будь-якій техніці. Головне, аби це мене надихнуло.
– Чи маєш страхи? Мрії? До чого прагнеш?
– Є страх не встигнути проявити себе сповна, адже моє життя наповнене не лише написанням картин. Життя не повинно обмежуватись лише працею. Прагну навчитись використовувати всі можливості, які можуть розкрити мене як художницю. Мрію про власні виставки і можливість бути «побаченою».
– Що побажаєш тим, хто вирішив: все, буду художником! Де вчитися, на кого рівнятися, чому більше приділяти уваги?
– Для того, щоб навчитись малювати, достатньо пройти n-кількість уроків професійного художника-викладача, при бажанні можна отримати вищу освіту по такому профілю і творити собі в задоволення. Проте цього недостатньо, щоб бути художником, який би своєю творчістю зачаровував, дивував, провокував і надихав. Я переконана, що для цього потрібно дещо більше – талант. Не можу повністю відповісти на ці питання, так як першопочатково я самоучка, і ні на кого не рівнялась. Єдине, що точно важливо – це повинно приносити задоволення. Не варто зупинятися, навіть якщо не вдається виконати рефлекс чи побудову відразу. Все приходить із досвідом і непереборним бажанням!
