35-річний Михайло з Рівного звернувся до редакції нашого сайту у відповідь на прочитану публікацію на сайті про карантин у Польщі. Він описав реалії, в яких довелося працювати не лише у Польщі, а й у Німеччині та в Литві. Звісно, це суб’єктивна позиція автора, але разом із тим це друга сторона медалі, про яку мало хто насмілюється розповідати, щоб не образити ранимих європейців. Далі – розповідь з перших вуст.
Йшов до завершення другий тиждень самоізоляції
– Я тиждень тому приїхав з Польщі з міста Вжесня. Випадково натрапив на розповідь земляка про карантин у Польщі. І маю що додати.
Варто почати з того, що 750 українців звільнили на заводі Фольксваген ще місяці два тому – десь в першій половині лютого, причину не пояснили. На той момент коронавірус вирував тільки у Китаї. Завод закрили за 30 хвилин, всіх розігнали. Я працюю на DHT – це завод по обробці металу, він розташований за кілометри два від Фольксваген. Багато звільнених з нього працівників прийшли влаштовуватись до нас, але взяли дуже мало людей.
Завод працює неофіційно
20 березня в Польщі оголосили карантин, і наш завод теж підлягав закриттю. Але непрацюючим він був і є лише для місцевої влади. Бо відсотків 70% всіх потужностей тут продовжує працювати неофіційно, приблизно 50% з них – це важка чорнова робота, де завжди стоїть пил (шліфування деталей, піскоструйка, фарбування деталей тощо). Як ви розумієте, там переважно українці працювали. То нам повимикали витяжки, щоб приховати робочий процес.
Тут залишились працювати не тільки ті, хто готовий був нехтувати своїм здоров’ям, а й просто відчайдушні, ті, кому не було куди йти і куди діватись, тому від безвиході вони лишились на підприємстві. Я трудився у спеціальному цеху, де зачищаються чавунні деталі. Простіше кажучи – чорне, брудне місце, поляки там ніколи не працювали, бо нехтували такою важкою роботою. Тут завжди працювали тільки заробітчани. І ось нас лишили тут працювати без витяжок, уявляєте? Поляки ж працювали завжди на чистих ділянках заводу, де пилу і шуму нема.
Робочий стіл коли не працювала витяжка. Вся пилюка з чавуна на столі та в роті
При цьому чорноробочим навіть не збільшили зарплату. Ми, заробітчани, регулярно спілкуємось у своїх чатах, підтримуємо зв'язок.
Було відомо, що по всій Польщі підвищили зарплати всім. Але не на нашому заводі, при тому, що робочі умови значно погіршились.
Я пішов до керівника прояснити ситуацію, адже пил стовпом стояв у цеху, дихати не було чим. А він мені посміхається, мовляв, хіба я не розумію, для чого це робиться? Хочеш – роби, не хочеш – не роби.
У таких умовах я працювати не хотів, звільнився. Поїхав я туди на роботу легально, мав всі документи. Після звільнення мені віддали весь мій заробіток.
Інакше й бути не могло, бо я давно працюю в Польщі і знаю там вже багатьох, і дільничного району, і начальника поліції. Моє керівництво знало про мої амбіції, тому мене на гроші не кинули.
В Польщі на українцях наживаються
А взагалі корупція в Польщі процвітає повним ходом, тож це біда не тільки України. За рахунок заробітчан тут всі добре наживаються.
Наприклад, запрошення від воєводи для отримання річної візи коштує 70 злотих, але посередники беруть по 200-250 злотих.
Якщо українця упіймають десь в парку за палінням сигарети, тут же польський полісмен радо візьме з нього 100 злотих штрафу, але собі в кишеню, і геть готовий буде додому підвезти.
А був також випадок, коли якийсь заробітчанин попався на дрібній крадіжці в магазині, то до нього через місяць після інциденту ще приїжджали поліцейські – плати «штраф».
Акції на товари і знижені ціни – дуті
Місто Вжесня за розміром десь як Володимирець.
Свинина по 13 злотих була можлива лише до карантину. Найдешевше свиняче м'ясо, що було в магазинах на початку карантину, – це «гумовий» бочок по 20 злотих. І щоб його купити, треба було простояти в черзі метрів 500. А найдешевша курятина – по 4 злотих – це куряча четвертина, така жовта, з пір’ям, що її собаки не завжди їдять. І навіть вона здорожчала вдвоє.
На вході в магазини стояла спецохорона, яка запускала в приміщення супермаркетів по 3-4 покупці.
Основні продукти – типу цибулі, моркви, картоплі – дні зо три взагалі не було по магазинах ніде! Я виїхав 26 березня в Україну, то з 22 березня я ці продукти на прилавках не бачив зовсім.
Власники магазинів схитрили по-своєму: вони могли влаштовувати фальшиві акції: наприклад, я часто купував вафельку за 1,19 злотих. А після введення карантину на цій вафельці лишилась та ж ціна, але із познакою «акція».
Взагалі кожен супермаркет, як і скрізь, рекламує свої пропозиції. На флаєрах красиві картинки асортименту, а заходиш в магазин – там стелажі пусті.
Розкупили навіть питну воду
Проблема з продуктами була суттєва. На початку розкупили навіть питну воду: у Польщі ніхто не вживає води з-під крану, бо вода там несмачна і неприємна. Навіть місцеве населення регулярно купує бутильовану воду в магазинах.
А як впізнати в магазині українця (неважливо, чи то Німеччина, чи то Польща)? Після 16-19 години вечора він йде після роботи в магазин закупитись продуктами на кілька днів. І тільки українець йтиме з оберемком уцінених (несвіжих) батонів хліба. Свіжий коштує 2,2-2,4 злотих, а уцінений – 50 грошиків.
Заробітчанин економить на всьому: 20-ті числа кожного місяця – це період безгрошів’я у всіх українців у Польщі, бо аванс надходить на картку після 25 числа, а за тиждень до цього всі дуже економлять на всьому. Полякам зарплату підвищили, але якщо говорити конкретно про наш завод, то заробітчанам її не підвищили.
На вулиці – жорсткі умови карантину. Елементарно, щоб перейти світлофор, теж треба дотримуватись черги, дистанція між людьми – до 3х метрів. Коли я виїжджав з Польщі, на той момент залучили спецпризначенців, які контролювали дотримання населенням правил карантину, і штрафи таки виписували.
Тоді ж під час карантину українці від тамтешніх банків почали отримувати повідомлення, в які конкретно часи можна відвідувати супермаркети для покупок. Як відвідують магазини самі поляки, я не знаю.
Повідомлення від банку, в які конкретно часи можна відвідувати супермаркети
Оренда житла подорожчала
Оренду житла працедавці теж суттєво підняли. Якщо раніше ми платили 280 злотих, то згодом – до 350 злотих. Курс долара піднявся, а зарплата лишилася та ж, що й була до карантину. А керівництво сказало, що й по податках ще будуть різати, тому зарплату з 2800 злотих зменшили до 2250. І відповідали на скарги: «Не хочеш так – йди шукай іншу роботу».
Ми почали шукати, дзвонити по фермерах. Деякі пропонували 12 злотих за годину – це всяка робота на фермерському господарстві, на полях (копати, носити, огортати).
Я зі своїми товаришами буквально за 15 хвилин зібрались і виїхали додому.
Безкоштовні автобуси від президента виявились платними
Кордон перетинали в пункті пропуску Ягодин. Українська сторона надала автобуси МНС. В автобуси, передбачені для перевезення 30 пасажирів, заходило по 70 чоловік.
Виїжджаємо з польського кордону, автобус зупинився, і водій йде збирає з пасажирів гроші – по 20 злотих. В кого нема налічки, тих виганяли з автобуса. Так сталося з двома жіночками. Їх разом з їхніми сумками передали назад польським митникам, а ті знову їх поставили в натовп людей, які ще очікували перетин кордону. Ось так ми «безкоштовно» доїхали додому.
На кордоні було справді дуже багато народу. На той момент, 26 березня, коли я виїжджав з Польщі, там перебувало близько 5 тисяч українців, а черга розтягнулась десь на 2,5 кілометри. В натовпі навіть траплялись бійки.
Багато людей їхало з Німеччини, Італії... То італійських заробітчан дуже цуралися і намагались їх взагалі виштовхати з натовпу – вимагали, щоб такі відходили на 2 метри від інших людей і взагалі створювали окрему чергу. Звідки заробітчанин, можна було вичислити по ручній поклажі, по сумках, адже в кожній країні свій типаж сумок і написи на них, і це одразу кидається в очі.
У сусідніх до кордону магазинах вже не було нічого – ні кави, ні води. Навіть окропу. Людям не було чим і як зігрітись.
«За 2 тижні ізоляції ніхто мене не перевірив»
Під час огляду на митниці заробітчани з Польщі мали 10 вікон плюс додаткові 2 столи з ноутбуками, де перевіряли паспорти. Температуру польська сторона у нас не перевіряла, навіть не питали, звідки ми. Анкет ніяких не заповнювали, просто скоріше пропускали нас – і все.
А з української сторони вже і температуру міряли нам, і анкети ми заповнювали.
Але цікавий у них там термометр – він, напевно, більше 36,6 ніколи не показує. Бо у всіх як за шаблоном – у всіх температура однакова, у всіх все добре.
Я заповнив анкету і лишив свої контакти. В мене вже йде другий тиждень самоізоляції, я проживаю у Рівному. До мене так ніхто й не передзвонив, ніхто не поцікавився моїм станом здоров’я.
Я сам зателефонував в адміністрацію, повідомив, що з самого початку змінив адресу проживання (в анкеті вказав прописку, але вона відрізняється від фактичного місця проживання, тож Михайло з самого початку самоізолювався там, де живе, а не там, де прописаний – ред.).
Зараз закінчується мій період самоізоляції. Дружина переїхала до родичів, поки я в квартирі самоізолювався. Вона мені їсти приготує, привезе під двері квартири – і йде. А я згодом двері відкриваю і забираю їжу. І мої знайомі, які мене забирали з кордону, теж зараз на самоізоляції. Ті мої друзі, з якими я повернувся із Польщі, також розповідають, що і їх ніхто не перевіряє щодо дотримання умов самоізоляції.
Українська сторона приймає заробітчан не дуже люб’язно. Наприклад, на кордоні в обмінниках занижений курс обміну валют при обміні на гривню: долар скрізь по 29, а там по 27, злотий скрізь по 6,5, а там – по 6. При чому в самих обмінних пунктах скрізь вже нема гривні. Тут же переманюють до себе місцеві валютники і відповідно занижують курс обміну.
Перевізники намалювались тут як тут: за 700 гривень доїзд до Рівного.
Я друзів попросив, вони мене забрали з кордону, я лише машину їм заправив. А ще один хитророблений до Києва довозив за 2000 гривень. Він, до речі, з віруючих. От і вся віра – наживаються один на одному, раді старатись.
У Польщу – більше ні ногою
– Ні за які гроші більше не повернусь в Польщу на роботу. Я пропрацював на заробітках в Польщі 4 роки, і цю країну побачив з різних сторін. Був на різних роботах.
Скрізь і всюди дуже нехтиве і зверхнє ставлення до українців. До них ставляться, як до непотребу.
Наприклад, за внутрішніми правилами, в курилці на заводі може одночасно знаходитись не більше трьох чоловік. Поляки на перекур завжди ходять по двоє. І вже як там стоїть двоє поляків, то українець, навіть будучи третім, зайти в курилку не має права. Він повинен чекати зовні, поки поляки вийдуть. Як підійдуть до них поляки, то вони можуть і вчотирьох стояти, а як українець – то не можна бути навіть дозволеним третім.
Коли ввели карантин, то взагалі для поляків і українців запровадили перерив на каву у різні години, щоб ми не перетинались навіть у столовій. Тобто можливий контакт з українцями полякам звели до мінімуму.
Також колись працював на траншеях – копав ями. То на двох українців ставили двох старших майстрів-поляків, щоб контролювати процес роботи. Ти копаєш яму, вода ллється, топить – а тобі не дозволяють ні перерви, ні перекуру, ні перекусу. Платили там 18 злотих за годину і ставились як до худоби.
В Німеччині – таке ж саме ставлення до українців.
У Литві пощастило трохи більше – там майстри трохи знали російську мову, з ними порозумітись було легше, і працювати було легше. Та й то – полегшало в співпраці десь через місяць – два. А так на початку приїжджаєш – оце тобі найчорніша робота, працюй…
