У Марини Ткачук із Вараша у сімейному гардеробі майже немає одягу, до якого вона не доклала руки. Бо ж якщо ти швачка, то дуже хочеться, аби все пасувало ідеально, так, як ти собі вималювала в уяві. А ще ж треба і трохи поекспериментувати: тут додати трохи іншого матеріалу, а ось тут зробити дві додаткові виточки. Тож завдяки вмінню та фантазії Марина одягає усю сім'ю, шиє друзям, знайомим та зовсім чужим.
Проте все одно постійно скаржиться чоловікові, що не має чого вдягнути, бо ж на кожне свято має бути нова сукня. Аби якось позначати свої речі, у які вкладає працю, час та натхнення, жінка навіть замовила спеціальну етикетку. І тепер усі її роботи мають маркування: «Марина Ткачук. Для Вас з любов'ю».
Поки вона в декреті, тому багато замовлень відшити не може, але якщо замовнику потрібна гарна річ та він може зачекати – буде зроблено у найкращому варіанті.
Марина Ткачук
– Моя історія любові до шиття, певно, типова для багатьох у моїй професії, – розповідає Марина. – У дитинстві я відвідувала безліч різноманітних творчих гуртків. Найбільше любила малювати – це ще одна слабкість, на яку у мене зовсім не вистачає часу, на жаль.
Десь у 5 класі записалась на шиття, тому що дуже любила гарно вдягатись і вигадувала різні способи, як це зробити. От, думаю, навчуся, пошию собі щось нове і буду найгарнішою серед усіх...
Але не все було так просто для мене. Спочатку давалось мені шиття не дуже добре, бо боялась самої машинки або зробити щось не так, але я все ж вперто продовжувала ходити на шиття, бо таки хотіла нових речей. Такої можливості в нашій сім’ї не було, а вимагати щось у батьків я собі не дозволяю, тому своїми силами хотіла поповнювати гардероб. Власне, відтоді і почала шити потрохи.
Жінка розповідає, що тоді її дитяче бажання у сім'ї підтримали. І хоч часи були скрутні, усі разом відшукували те, що могло стати матеріалом для нової речі.
– Пам’ятаю, що і шити в той час не було з чого, не мали змоги купувати тканину. Тож мама віддавала якісь старі речі. Я їх розпорювала і шила нові. Моєю першою відшитою самостійно річчю була джинсова спідниця з татової сорочки. Я купила кілька прикрас, щоб оздобити її. Вона була класна! Тішилася нею дуже довго! Тоді ж і зрозуміла, що не все так погано, коли можеш щось вигадати та перешити власноруч.
Упродовж шкільних років у гардеробі дівчини з'явилося чимало нових речей власного пошиву. З кожною новою спробою стібки ставали рівнішими, акуратнішими, а самі речі мало чим відрізнялися від тих, які можна було придбати на ринку. От лише не мав таких більше ніхто. І коли інші старшокласниці із розчаруванням могли побачити однакові светри, то Марина гордо хизувалася речами в єдиному екземплярі. А на випускний мала аж дві сукні!
– Коли прийшов час вступати до вишу, перше, про що я почала перейматись, – це гроші, які батьки змушені будуть витрачати на усі спроби потрапити до лав студентів, бо ж потрібно було їздити у різні міста. І я зрозуміла, що не хочу цього всього, цих потуг для бюджету сім'ї. Тож піду у звичайний технікум, де мене точно візьмуть, бо я вже щось таки вміла. Провчилася я там два роки, і то не з великим захватом, бо навчання там було трішки затягнутим та нудним. Вийшла заміж, тому вирішила на закрійника не йти (посміхається – авт.).
Отримала диплом кравчині 4 розряду: це було найвище досягнення, яке можна було здобути на тому етапі навчання.
Марина розповідає, шо першим виробом, за який вона отримала гроші, була сукня для знайомої. Ніби нічого особливого, але момент запам'ятався, бо за своє вміння вперше можна було купити солодощів чи чогось іншого.
Так і повелося надалі, бо і нині у жінки найчастіше замовляють усілякі сукні та кофтини-«кенгуру». На цьому вона, каже, вже має з'їдені зуби: відшиває такі замовлення швидко і з задоволенням.
– Ціни в мене на даний час мінімальні. В середньому – 200 гривень за виріб.
Постійно думаю про замовників, щоб їм було вигідно, але, на жаль, цим роблю шкоду собі: я ж мама в декреті, і ще й зі старшим уроки... Все це вимагає купи часу, тож часто просто валюся з ніг, аби все встигнути і нікого не підвести. Тому планую трохи підвищити ціну, бо інакше це не заробіток, а хобі.
Нині ж таке хобі дорого обходиться. Може, хтось і вважає, що шити речі на замовлення вигідно, але це точно не я! Це складний процес, який ти маєш пройти від шматочка тканини до ідеально пошитої речі. Це, звісно, може бути бізнесом, але, думаю, лише якщо на тебе буде працювати команда.
На жаль, в наш час професія кравця майже зникає. Робота нелегка + відповідальність + невеликі гроші (бо часу йде багато).
Можна порівняти: якщо випускну сукню можна шити 5-15 днів, а зачіску роблять 1-2 год, вкінці за роботу сума однакова...Ось про що я.
За 17 років роботи у кравчині була лише одна безповоротно зіпсована річ: якось принесли на ремонт спідницю, її закрутило і порізало в оверлоці. Більше таких прикрих моментів жінка не пам'ятає.
А про історію з етикеткою Марина каже, що то просто ідея одного дня: вирішила якось позначати свої речі, тому й замовила таку. І хоч вшита вона зсередини, але якимсь чином чимало людей вже знають про кравчиню та її роботи.
– За тенденціями я не слідкую, бо рідко погоджуюсь з тим, що вважається модним, – продовжує Марина. – Вважаю, що річ, в першу чергу, має підходити людині, бути красивою і лише підкреслювати, а не псувати фігуру, якою б вона не була. Кожну річ підбираю індивідуально під людину.
Завжди раджу – більшість моїх клієнтів мене саме за це і люблять. Тому, що є люди які приблизно знають, що хочуть, я лиш допомагаю вирішити, що підійде краще. А інші приходять і не розуміють, яка та тканина і що з нею можна робити.
Я бачу тканину, людину – і все, в голові річ! А часто добираю сама, лише питаю приблизно, що людина хотіла б і шукаю, бо це теж важливий момент. Люблю шити сукні!
Підбирати для людини особисто. Світшоти ще теж.
Чесно кажучи, в шафі з куплених речей залишились джинси, кілька футболок і верхній одяг, а так практично все – моїх рук робота.
Попри карантин, у Марини роботи не стало менше, от лише випускні сукні цьогоріч не шитиме. Тож жінка з максимальною користю використовує кожну вільну хвилину, бо таких дуже бракує.
– Як ніхто, певно, розумію, що час – це гроші. Люблю вигадувати щось і пробувати створити якийсь новий виріб. Мрію, що настане момент, коли наважусь на створення кількох неймовірних колекцій. Поки ж все це в моїх замальовках та думках...
