Недавно у парламенті утворили нове міжфракційне об'єднання для захисту атомної енергетики. Його співголовами став Віктор М’ялик і ті народні депутати, яких обрали в регіонах розташування українських АЕС. Ми знайшли час в телефонному режимі порозмовляти з ним про ці важливі питання для нашого краю.
Віктор М’ялик, член депутатської групи «За майбутнє», переконаний, що уряд і Міністерство енергетики та захисту довкілля мають скоригувати політику стосовно атомної енергетики. А ще говоримо про перспективи Вараського району, про квартири депутата і про те, що наш обранець робив у парламенті для округу.
Досьє
– Вікторе Ничипоровичу, ви уже більш як 10 місяців представляли наші інтереси в Раді. Важко мажоритарнику лобіювати інтереси округу?
– Важко. Мажоритарник нічого сам не зробить. Скажімо, мої правки по чорнобильській зоні, по пільгах за електрику – вони навіть до комітетів не дійшли. Скажу більше: ті, що хочуть пролобіювати якісь свої питання, так і залишаються самовисуванцями; а ті, які дійсно хочуть щось зробити для країни, об’єднуються в групи або входять до партійних фракцій.
Тому ми й створили спершу свою депутатську групу, а тепер уже й партію «За майбутнє». Я йшов не воювати, а щось корисне робити. Зараз буде трохи легше комунікувати з колегами по багатьох питаннях. Але ж тут ще й проблема у частій зміні очільників міністерств і відомств…
Загалом те, що робиться для округу, найменше залежить від діяльності «свого» депутата в Раді: основна його функція – законотворча. Всі інші ініціативи, які депутат враховує у своїй законотворчій роботі, мають іти знизу, від органів місцевого самоврядування та ОТГ, від районних та обласних рад.
Депутат гроші не ділить, але лобіювати інвестиційні програми для свого округу може і повинен – якщо «знизу» є відповідні проєкти і розрахунки, скажімо, для будівництва шкіл чи доріг на окрузі. Тобто можна більше говорити про супровід і виконання з державного бюджету тих програм, які собі запланували керівники на місцях.
Але спершу треба на всі свої клопотання до народного депутата мати проєктно-технічну документацію. Бо виділення коштів з державного бюджету – це справа не одного дня. Зараз, наприклад, усі видатки по Державному фонду регіонального розвитку (ДФРР) розплановані, вклинитися у другому півріччі нереально – лише на початку наступного року на це можна розраховувати. Тобто депутат може «завести» якісь кошти на округ хіба через рік з початку своєї каденції – адже бюджет розподіляється на рік вперед.
Команда
– Ви – законотворець. Хто працює у вашій команді?
– Щоб ви розуміли – народний депутат України – це ціла команда професійних фахівців у різних галузях насамперед права. Я пропоную ідею – юристи її перекладають на юридичну мову, узгоджують із вітчизняним законодавством і підзаконними актами, а також вивчають європейську практику по темі. Щоб запропонувати 1 правку до діючого закону, іноді треба ледь не томи аналітичних обґрунтувань, юридичних підстав і пояснень.
З власної практики скажу так: законів у нас у державі і так більше, ніж достатньо – аби вони хоч наполовину від задекларованого діяли. Проблема в іншому: узгодження різних законів, щоб вони хоч не суперечили один одному. Оце сьогодні, вважаю, навіть більш важливо, ніж готувати нові законопроєкти.
Скажімо, в мене є багато питань до Податкового кодексу. Я (умовно) відкрив будівельний магазин – але його одразу ж податкова закрила і наклала штрафи за відсутність касового апарату. Мабуть, краще буде на перший раз попереджати, підказати і дати час виправити недоліки, аніж одразу штрафувати цей бізнес, не давши йому навіть відкритися, правда ж? Зараз ми над цим працюємо. Інакше весь бізнес буде втікати з України (навіть мені пропонували перевести його у Прибалтику чи в Грузію).
Або податок на нерухомість: я його заплатив, квартиру продав – а новому власнику за той же період, що я вже заплатив, теж приходить квитанція! Те ж і з автомобілями, коли я особисто ще 3 роки платив податок за автомобіль та квартиру, які продав ще кілька років тому. Тепер от чекаю, поки мені повернуть півмільйона гривень таких платежів, які фіскальна служба помилково виписує. А чи доб’ється цього, скажімо, бабця із села, яка віддала свій пай у користування чи в оренду, але мусить сама платити всі податки за землю? Ці помилки також треба мінімізувати – через поправки до тих нормативних актів, якими керуються відповідні державні служби і сервіси. Ну, і, звичайно, полегшувати роботу бізнесу, а не посилювати тиск на нього.
Тут не треба конкуренція, хто більше записав законів за свою каденцію. Треба мати свою позицію, але водночас голосувати навіть за пропозиції, які надходять від ідеологічних суперників – аби вони були на благо державі і простим людям. Тому застосовую суто житейський підхід до законотворчості: насамперед виправляти в законодавстві все, що заважає нам нормально жити і працювати в Україні.
Депутатська група «За майбутнє»
– Ви увійшли до депутатської групи «За майбутнє», яку пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським. Розкажіть, чому примкнули саме до цієї групи, а не до когось із монобільшості? Адже в команді Президента ваша робота, певне, була б результативнішою?
– Чому я примкнув до групи «За майбутнє»? Бо, як уже казав, мажоритарнику самому в Раді бути – це нічого не досягти, нічого не зробити для свого округу. Тому й прийняв для себе рішення – єднатися з такими ж мажоритарниками. Бо це справді досвідчені управлінці, які вміють щось робити, які не побоялися піти на вибори проти партійних кланів і блоків, які мають власну позицію з більшості питань і не бояться її озвучувати. От саме тому я не з монобільшістю (посміхається – авт.).
До речі, у нас уже не просто депутатська група, а політична партія, тож скоро матимемо свою фракцію у Верховній Раді, щоб впливати й на інші процеси у державі.
Що стосується Коломойського, то, здається, нема в Україні такої сфери, де б люди не бачили «слід» або інтереси Коломойського. Мене вже один раз пов’язували з грошима Медведчука. Так і тут, тож давайте не будемо спекулювати на цій темі.
«Квартирний» скандал
– Останнім часом вам нав’язали «квартирний» скандал. Розкажіть, чи ще займаєтеся будівельним бізнесом і поясніть нашим читачам та виборцям походження 158 квартир та навіщо ви їх усі задекларували.
– Будівельним бізнесом я займався до роботи у парламенті у 2019 році: будував і продавав квартири у своєму житловому комплексі «Львівський маєток». Це була моя робота і мій заробіток, з якого я сплачую усі податки. Що такого крамольного я зробив, показавши свої статки і чесно задекларувавши їх?
У мене шестеро дітей і прозорий бізнес, я нічого не крав у держави чи в людей. Я не мав державних підрядів, які інші дерибанили, не брав кредитів у держави – все зароблено своїми мізками і руками. І я хочу, щоб діти з дитинства звикли так само чесно працювати і не боятися за свої статки – бо вони зароблені чесною працею.
Чи варто було їх приховувати, як це робили «попередники»? Але я сирота, тому мені нема на кого їх записати (сміється – авт.).
Хоч нині я й не веду бізнес, на мені ще й зараз числиться біля півсотні квартир, власником яких я є суто формально: при їх продажі право власності переоформлюємо на нових власників нерухомості. Тому не дивуйтеся, що я щомісяця вношу зміни до свого майнового стану – будівництво – моя основна спеціальність і заробіток.
Я також здаю квартири в оренду. У мене є 37 квартир. Одна квартира – на дітях, одна – на дружині. Решту я здав в оренду. Законом це не забороняється. У мене є також багато офісних приміщень, є й торговий центр, і своє СТО.
Що стосується землі, то вона теж на мені. Але вона вся – під будинками. Ті землі залишаються під житловим масивом, я ними не торгую. Але я все чесно декларую.
Львівський маєток у 2019 році потрапив у лідери ТОП-10 кращих новобудов Софіївської Борщагівки
Просто я нічого не приховав, що, певно, є дивним для багатьох вчорашніх політиків. Хто не вірить – приїжайте у «Львівський маєток», я все особисто розкажу і покажу.
Не треба боротися з багатими – треба боротися з бідністю в Україні. Чим більше людей з достатком буде в Україні – тим більш стабільне буде в ній життя.
Тому я й пішов у парламент – щоб захищати інтереси своїх виборців і хоч на крапельку змінити життя в Україні на краще. Допомагав і допомагати буду – я не забув свого передвиборчого лозунгу.
Вараський район. Перспективи
– Знаю, що ви були прихильником створення Вараського району в рамках перспективного плану адміністративного поділу Рівненщини. А які його перспективи бачите?
– Скажу, що реформою ніколи не вгодиш усім, тут завше хтось виграє, а хтось програє трохи. Але по Вараському району спробую пояснити тактику і стратегію.
Укрупнення громад частково відбувається по польському досвіду. А крупні ОТГ – то насамперед ресурси.
Тож Вараська ОТГ точно виграє набагато більше, ніж витратить на інфраструктуру у цих селах. А вони багаті і на землі, і на рекреаційні ресурси, і на природні та корисні копалини, і на працьовитих людей. Там є і дві нових школи (у Мульчицях та в Озерцях), і садочки, і амбулаторії.
Потрібні лише хороші дороги, щоб дати нове економічне життя регіону. До всього, усі гроші залишатимуться в ОТГ, а не в районах.
По суті райони – це архаїзм, який до місцевих виборів уже ніхто не виправить, бо для цього потрібно вносити зміни в Конституцію України.
Звісно, що до Володимирецького району не захотіла б приєднуватися Дубровиччина (бо ж їхати треба через Сарни, то краще вже туди), а Вараш не сприймав би Володимирець як центр (місто обласного підпорядкування все ж). А люди з Володимиреччини або Рокитнівщини теж вряд чи їздили б у Дубровицю (бо Сарни ближче).
Тому варіант із Зарічненським та Володимирецьким районами у складі Вараського району (чи повіту) з центром у Вараші є найбільш оптимальним і відповідає більшості критеріїв адмінреформи.
Разом із тим створення Вараського району (до речі, тут одна з найвищих в області народжуваність) дає нагоду вимагати в держави певних преференцій: зокрема для будівництва чи капітального ремонту дороги, яка напряму зв’яже Зарічне і Вараш.
До всього, вона ще й значно скоротить шлях із міжнародної траси Київ – Варшава до білорусі. Зокрема, до міждержавного пункту переходу у Прикладниках на Зарічненщині, який планують зробити міжнародним. Це неабияк пожвавить і міжобласні, і міждержавні економічні та туристичні зв’язки і підніме інвестиційну привабливість краю.
Тому цей проєкт – пріоритетний для обласної влади, і я його лобіюватиму у парламенті. До речі, хочу відмітити професійність команди губернатора Віталія Коваля, з яким ми завжди знаходимо порозуміння по всіх питаннях.
Атомна енергетика
– Вікторе Ничипоровичу, ви стали співавтором законопроєкту про захист атомної енергетики. Розкажіть детальніше про суть пропонованих змін. Чому пішли проти пріоритетів Уряду розвивати альтернативні джерела енергетики?
– Політика уряду свідчить: атомна енергетика сьогодні не просто не в пріоритеті у держави, вона не захищена. І це дуже дивно, адже атомні електростанції – це виробники найдешевшої і найекологічнішої електроенергії. У Кабміні мають зрозуміти, що АЕС – це ще й бюджетоутворюючі підприємства для цілих областей. Мешканці міст-супутників фактично на 100% залежать від безперебійної роботи АЕС, – підкреслює Віктор М’ялик. – Тільки вдумаймося у ці цифри: 11 тисяч людей працюють на Запорізькій АЕС, майже 8 тисяч – на Рівненській АЕС, більше 7 тисяч – на Южно-Українській АЕС та близько 5 тисяч – на Хмельницькій АЕС. До чого призведе штучне скорочення потужностей атомних електростанцій? Зниження заробітних плат, скорочення видатків та соціальних відрахувань, безробіття, підвищення собівартості кіловат-годин і, як наслідок, зростання тарифів.
Саме тому у парламенті ми створили міжфракційне депутатське об’єднання «За розвиток атомної енергетики». До роботи в ньому долучили представників різних депутатських фракцій і груп, а також народних депутатів-мажоритарників, обраних від тих регіонів, де розташовані українські атомні електростанції та їхні міста-супутники.
Так, я дійсно є співавтором закону про захист атомної енергетики. Бо моя особиста позиція і переконання – не треба нищити державні підприємства та інфраструктуру, критично важливу для функціонування держави. При цьому я тільки за те, щоб дати можливість розвиватися усім видам бізнесу. Давайте розвивати альтернативну енергетику – але не за рахунок атомної галузі, яка сьогодні є основою енергетичної незалежності України і яка виробляє найдешевшу у світі енергію.
Я вважаю, державницька позиція якраз у тому й пролягає, щоб захищати інтереси більшості, яка працює на атомних станціях і яка користується продуктами їх виробництва: дешевою електроенергією і теплом, соціальними благами та інфраструктурними проєктами, які вдається реалізовувати за рахунок сусідства з ядерними енергоблоками.
Лише в цьому році Володимиреччина, скажімо, отримає на соціальну розбудову від сусідства з Рівненською АЕС біля 10 мільйонів гривень.
Наступна позиція, яку я відстоюю, – це збереження хоча б тих пільг для населення 30-кілометрових зон, які сьогодні вже забрали або хочуть забрати. Електрика для них має бути не по ринковій вартості, а як і в інших країнах, де є такі пільги.
Але тут треба змінювати і законодавство, і підхід до атомної енергетики в цілому.
Що стосується усіх інших новел нашого проєкту закону, то вони поки в розробці, і я не можу поки говорити про те, що пройшло усіх належних процедур і обговорень.
– Одна із проблем, яку треба вирішити депутатам нового скликання, це включення ОТГ до числа тих органів місцевого самоврядування, які мають право на компенсацію ризиків за сусідство з Рівненською АЕС. Адже досі ці кошти атомна станція може перераховувати лише на районні та обласні ради. Чи ви займалися врегулюванням цього питання?
– Так, це питання у мене на контролі. Зараз ми з керівником міжфракційної групи, головою Комітету Верховної Ради з питань енергетики та ЖКП Андрієм Герусом ведемо консультації з «Енергоатомом», і після узгодження будемо вносити правки.
Інша справа чи за них проголосує більшість. Адже не секрет, що енергетичну галузь контролюють кілька олігархів. Але будемо разом боротися, адже це зачіпає інтереси виборців не лише мого округу.
Я – за підтримку приватного бізнесу, але якщо мова йде про державні підприємства – то державні інтереси мають бути понад усе. Тобто атомну галузь державі не закривати треба, не віддавати на поталу олігархам, а розвивати. І розвивати території коло атомних електростанції, зробити їх зонами з мінімальним оподаткуванням, промисловими та інвестиційними хабами.
Я стою на тій позиції, що відрахувань на розвиток краю має бути не 10, а 50 чи навіть 100 мільйонів щороку – бо всі поліщуки живуть у зоні ризику, так би мовити, планетарного масштабу. Це абсолютно реальні кошти (які зараз ідуть на Київ), бо ж сам бізнесмен, і вмію рахувати рентабельність і чистий прибуток. Одна лише Рівненська АЕС в рік приносить 9 мільярдів чистого прибутку – а Володимиреччина, на землях якої побудований цей ядерний гігант, в рік отримує всього лише 10 мільйонів.
