У попередній публікації «Про проблеми і перспективи фермерства на Володимиреччині…» порушили важливу тему розвитку фермерства у нашому районі. Висновок напрошується неоднозначний. З одного боку, кількість фермерських господарств у районі поступово зростає, а з іншого – їх становлення проходить досить непросто.
Упродовж трьох десятиліть наші ФГ можна перерахувати на пальцях однієї руки, значна частина колишніх колгоспно-радгоспних земель тривалий час облогує, а перспективи фермерства, яке б дало роботу і заробіток селянству, досить невиразні. Чом так сталося? І доки це триватиме? Аналізуючи реалії дня і переглянувши інформацію з відкритих джерел, спробуємо відповісти на ці питання.
«Хата» горить, але її не гасять?
19 червня фермери України вперше відзначали своє професійне свято. Але не у всіх цього дня був піднесений настрій – частина людей поїхала мітингувати до будівлі Кабміну. І, звісно, не без причин.
Уперше за роки незалежності в Україні рекордно скоротилося виробництво молока. Торік, як свідчить аналітичний відділ Асоціації виробників молока, його вироблено на 3,7 процента менше, ніж у 2018 році. Наші переробники недоодержали 377,1 тисячі тонн сировини. І причина цих втрат – скорочення поголів'я дійних корів. Підприємства звели худобу внаслідок незрозумілої ситуації з введенням ринку землі, а також через неповну виплату компенсацій згідно з діючими програмами держпідтримки та через чутки про суттєве скорочення компенсацій у 2020 році.
Багато ферм заморозили свої інвестиційні проекти. Ще багатьох розчарувала державна політика щодо підтримки тваринництва (наше ФГ «Підкова-1» теж із подібних причин збуває корів). Однак можуть спрацьовувати й інші чинники: трудова міграція, зменшення частки сільського працездатного населення та небажання людей займатися тваринництвом. Погана закупівельна ціна низькосортного молока з домогосподарств теж скорочує виробництво. І внаслідок цього молоко «впало» у більшості регіонів, у нашій області – на 14,3% або на 10,9 тисячі тонн.
Як стверджують аналітики, у 2020 році ця руйнівна тенденція зберігається, і масштаби її залежатимуть від вирішення державою гострих питань, які хвилюють фермерів. Звісно, ситуацію можна покращити, нарощуючи виробництво «промислового» молока. Але й тут усе залежить від держави. Адже діючі програми підтримки, на думку аналітиків, не ефективні, а на зниження ставки ПДВ на молокопродукти з 20% до 6-8%, як це роблять у країнах Євросоюзу, наші управлінці не йдуть.
Який «рятівний круг» кинули фермерам?
Нині на Рівненщині 368 фермерських господарств. Усі ці господарства обробляють 33,6 тисячі гектарів землі, тобто, на кожне ФГ у середньому припадає 91,3 гектара. Спеціалізуються вони на вирощуванні овочів, картоплі, зернових та зернобобових культур. Майже половину вирощеної продукції дає овочівництво, ще майже третину – картоплярство, і лише десяту частину – зернові та зернобобові культури. Фермерськими господарствами торік вироблено продукції на 774,6 мільйона гривень, але це – лише десята частина загального виробництва по сільгосппідприємствах.
Із того ж сайту дізнаємося, що на Рівненщині продовжує діяти обласна програма підтримки фермерських господарств. Наводяться дані, що за 2011-2019 роки фермери отримали з облбюджету 7,625 мільйона гривень пільгових кредитів під надзвичайно вигідні 2 відсотки річних, а понад 149 фермерських господарств у 2018-2019 роках отримали з держбюджету понад 26 мільйонів гривень підтримки. На жаль, при спробі звести докупи всі «за» і «проти» складається враження, що «рятівний круг», кинутий державою фермерам, ледве-ледве тримає їх на плаву.
Фермери Рівненщини теж не раз озвучували проблеми, які заважають працювати і нарощувати виробництво. І серед основних – труднощі з отриманням банківських кредитів через відсутність заставного майна та низьку його ліквідність, диспаритет між цінами на продукцію сільського господарства і матеріально-технічні ресурси, складнощі з отриманням земельних ділянок для ведення сільгоспвиробництва та зі збутом вирощеного. Через це багато фермерів зазнали фінансових втрат.
368 і 5 – це багато чи мало?
Поділімо 368 наявних в області ФГ на кількість районів (їх у нас 16) – і побачимо, що в середньому на район припадає 23 фермерські господарства. Це менше, ніж середньорайонна кількість колгоспів та радгоспів на початку 1990-х років – на Володимиреччині їх було 28. Лише у радгоспі «Городецький» площа земель становила майже 6 тисяч гектарів. А це значить, що на землях цього господарства могли б розгорнутися 60 фермерських господарств із 100-гектарною площею землі. Тобто, рівнозначних нині діючим в області. Насправді на Володимиреччині їх лише 5. до того ж – економічно досить скромних: 35-40 гектарів землі і 18-80 голів ВРХ у користуванні. Єдина їх відмітна риса – поруч із рільництвом ще тримається тваринництво, хоча й у нас занепад останнього проявився на прикладі ФГ «Підкова-1».
Держава хоч і скромно, усе ж, підтримує агропром через дешеве кредитування і часткову компенсацію вартості вітчизняної сільгосптехніки та обладнання. Таким чином стимулюються тваринництво, виноградарство, садівництво, хмелярство у фермерських господарствах. Однак всупереч цьому тваринництво в районі занепадає, майже чужаком почувається садівництво, а хмелярство взагалі зникло.
Серед 1519 гектарів посіяної озимини переважають жито і ріпак. Проте їх у чотири рази менше, ніж земельна площа все того ж колишнього радгоспу «Городецький». 4697 договорів оренди в районі укладені переважно з потужними агрохолдингами. За рік цих договорів на 14 відсотків стало більше. А це означає, що ситуація розвивається не на користь фермерству. Щоправда, площа орендованої землі незначна, приблизно 4550 гектарів, однак у ФГ її взагалі обмаль. То чи впевнені у собі наші фермери за крок до повномасштабного ринку землі?
– Був час – фермерство в області розвивалося. Були значні дотації від держави, діяли цікаві програми, виділялися кредити на будівництво, придбання техніки, насіння і добрив. Але з часом разюче змінилася податкова система, усе пригальмувало, і фермер опинився сам-на-сам зі своїми проблемами, – вважає голова асоціації фермерів і приватних землевласників Володимирецького району та міста Вараш Галина Тєтєнєва. – Нині запускається земельний ринок, але фермери його не підтримують. Вони – не за продаж землі, а за її обіг. І питання землі особливо важливе: забери землю – і тебе без війни поневолили, ти вже – ніхто…
Чи є перспектива у фермера?
Як зазначається у пресі, на Заході досить стримано зустріли прийнятий нашим парламентом закон про землю. Всесвітній банк заявив, що українська влада повинна його переглянути. І наших закордонних «друзів» не влаштовує багато що. Повторювати їхні претензії не будемо. При потребі про це розповість інтернет. Загалом же вони вимагають, щоб міжнародні корпорації мали доступ до українського ринку сільськогосподарської землі. Подається це як благо, однак є побоювання (для прикладу, так стверджують депутати з «Опозиційної платформи – За життя»), що йдеться про обезземелювання українського селянства та знищення фермерства.
Чи збудуться ці похмурі прогнози? Поживемо – побачимо. Усе ж, обережний, легкий оптимізм попри всі негаразди «вмикався», коли свого часу розмовляв з відомим у районі підприємцем Анатолієм Бортніком.
– Хочеться поекспериментувати з сільським господарством і показати людям, що й там можна заробляти, – признався Анатолій Андрійович. – Для цього не треба вигадувати велосипед. Колись поліщуки займалися скотарством, ягодами, лісопереробкою, медом. Полісся і сьогодні дає все для того, щоб, наприклад, тримати худобу. Але щоб чогось домогтися, треба бути суб’єктом, а не об’єктом. Коли у цей світ ми не можемо додати свій пазлик, то ми для світу – ніхто.
Обнадіює й оголошення на вже згаданому сайті департаменту агропромислового розвитку, в якому повідомляється, що Рівненське відділення Укрдержфонду приймає документи для надання безповоротної фінансової підтримки фермерським господарствам. Так, для новостворених ФГ бюджетна субсидія на сільськогосподарську діяльність (залежно від кількості землі) може становити не більше 60 тис. грн на одне фермерське господарство. Очевидно, це відчутна стартова підтримка. Тож хочеться думати, що у себе в країні ми таки оцінимо ситуацію з власним сільським господарством і грамотно, цілеспрямовано, без оглядки на чужоземних «благодійників» почнемо її врегульовувати. Головне, щоб світлі промінці надії, які є, не згасли, а, навпаки, переросли у масштабне відродження вітчизняного агропрому, зокрема такої його вітки, як фермерство.
Олексій ГОРОДНИЙ.
