Уже сім років підряд спостерігаю за безвідповідальністю людей до тих, кого ми приручили. І щоразу жевріла надія, що це трапилося востаннє. Чомусь у нас звикли вважати, що викинути на вулицю маленьких кошенят чи цуценят – це, практично, добра справа, адже ти їх не вбив. Однак це – майже те ж саме. Бо навряд чи проживуть вони більше кількох діб, якщо не потраплять в руки тих, кому небайдужа їхня доля.
Мало кому подобається бачити нещасних тварин, які самотньо ходять вулицями нашого селища, потерпаючи від голоду, холоду і хвороб. А коли ці тварини викинуті напризволяще далеко від селища – на кладовищі?
Так у нас у Володимирці це трапляється постійно!
Звичайно, їх підкидають всюди, але ж на місце останнього пристанища людей? Це ж гріх, люди добрі!
Хочеться кричати: «Люди! Схаменіться! Адже покійним тварини уже не потрібні»!
За ці 7 років більшості котиків і песиків, яких люди «утилізували» на кладовище, мені вдалося знайти люблячих хазяїв і домівки. Неодноразово просила в знайомих поширювати інформацію в Інтернеті про бездомних тварин. Бувало, небайдужі приходили самі і забирали тваринок по домівках. А якось взимку розібрали всіх цуценят.
Але викидати братів наших менших на кладовище не припиняють. Це уже наче якийсь конвеєр. Бо маленькі тваринки на кладовищі з’являються чи не щомісяця.
Ось і минулого тижня туди викинули шестеро маленький цуценят. Їм ще матір потрібна. Мабуть, вона ще й молоко має і теж побивається за своїми дітьми. Але її хазяїн вирішив по-своєму. (На ранок середи, двох цуценят знайшли собі домівку. Натомість тут з’явилося двоє маленьких кошенят).
Добре, що є на світі і хороші люди, котрі піклуються про цих нещасних божих створінь.
Тож кожного дня вони несуть їм їжу і воду, майструють хатинки, не дивлячись ні погодні умови, ні на що. Бо ж аж серце обливається кров’ю за цих беззахисних тваринок, які лише прийшли у цей світ, а вже нікому не потрібні. Також стараються знайти цим тваринкам домівку, бо до себе уже прихистили їх, скільки могли.
Правда, буває, що залишають тут і дорослих тварин, які колись були домашніми улюбленцями, а зараз по якійсь причині стали непотрібними. А вони й не покидають того місця, де їх залишили, – ждуть господарів. Були випадки, коли їх хотіли взяти нові господарі – то вони повертались назад на кладовище.
Хочеться щиро подякувати цим небайдужим жіночкам та дітям, котрі не дають вмерти братам нашим меншим. А також подякувати тим людям, котрі підібрали безпритульну тваринку.
У ставленні до безпритульних тварин люди завжди ділилися на два табори – за і проти. Є люди, яким взагалі байдуже до даної проблеми.
У Європі підійшли до вирішення проблеми безпритульних чотирилапих, поклавши велику відповідальність на їх власників. Усі тварини мають бути зареєстровані, з чіпами, де вказуються усі дані про господаря тварини. До того ж, перше, ніж завести тварину, потрібно заплатити за неї чималий податок. Залежно від країни він складає від 130 до 150 євро. Такі правила діють у Франції, Німеччині, Швеції, Норвегії, Британії, Нідерландах тощо. Це часто зупиняє тих людей, які хочуть придбати тварин тільки задля задоволення.
Ще у європейських країнах запроваджені великі штрафи для господарів, які не доглядають за тваринами, особливо коли останні опиняються на вулиці. А у деяких країнах за недогляд за твариною або жорстоке поводження можуть навіть ув’язнити. Там господаря легко знайти по чіпу.
Закон України щодо поводження з тваринами передбачає зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сьогодні за жорстоке поводження з тваринами – знущання чи побої, які завдали тварині фізичного болю, людина може бути оштрафована від 3400 до 5100 гривень. Також у господаря можуть забрати тварину, якщо їй загрожує небезпека.
А за Кримінальним кодексом України, за жорстоке поводження з тваринами можна сісти у в’язницю на строк від 6 місяців до 3 років. Якщо злочин вчинений у присутності неповнолітнього, то строк ув’язнення може бути і до 5 років. Тільки в Україні випадки осудження винних у жорстокому поводженні з тваринами поки що поодинокі.
Зоозахисники вважають, що у нашій країні немає чіткої законодавчої бази, яка б захищала права тварин. Через це люди над ними безкарно знущаються, б’ють, викидають на вулицю. Але ж існує ще й вища кара! І врешті-решт повинна ж бути якась людяність.
А потім ці безпритульні тварини від такого життя собачого бувають кусючі, що також породжує неабияку небезпеку для людей та дітей.
Ми маємо думати і піклуватись про тих, кого приручили, бо що як не це робить нас людьми? Щоб у ваших улюбленців не з’явилося небажане потомство – це ж можна попередити заздалегідь, а не вирішувати їх проблему такими способами!
Часом можна почути, особливо від старшого покоління, що раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше допомагали одне одному. Тепер, мовляв, усе не так: суспільство змінилося, геть інші цінності в пошані. По телевізору і в комп’ютері – найбільше полюбляють дивитися сцени насильства.
Але ж при цьому не варто забувати, що, окрім Інтернету й вулиці, на світогляд дітей впливають батьки, дідусі й бабусі, які пам’ятають, що раніше все було по-людяному. Ті байдужі, що не звертають жодної уваги на тварин, які потребують допомоги, мабуть, відповідають твердженню «якщо людина негуманно ставиться до тварин, то і до людей не краще».
Людина не має боятися, що її вкусить собака – але ж і тварини не мають помирати від голоду та жорстокого ставлення!
Можна розповідати багато про нещасних тварин – та від цього нічийні собаки і коти нікуди не подінуться з наших вулиць. Поки люди не змінять своє ставлення до них і не навчаться цінувати життя кожної живої істоти – вони не мають чекати від природи доброго ставлення і любові.
І все ж таки хочеться попросити: не викидайте своїх тваринок на кладовищі. Це гріх і перед Богом, і перед людьми, які мають їх потім підгодовувати та шукати нову домівку. Бо цвинтар – для мертвих, а не для живих.
Леся Гаврилюк.
