На День Державного Прапора України у Володимирці відбулась довгоочікувана подія – на території польського кладовища захоронили останки замордованих енкаведистами 14 упівців. Їх торік знайшли під асфальтом в Іванчах. Довго шукали місце під меморіал, оскільки ідея Пантеону Героїв виявилася дорогим проєктом. Про деталі – у матеріалі.
Трохи з історії події
Енкаведисти напали на розрізнені боївки повстанців в околицях села Полиці навесні 1944 року, у перший день Великодня. До такого підступу упівці готові не були. В боївках були переважно місцеві жителі, які потай навідалися до рідних домівок на Паску. Не готові до організованого опору, повстанці розбігалися по довколишніх лісах, де їх і відстрілювали червоні карателі і «ястребки».
Родичі украдки ховали загиблих, яких зуміли знайти по лісах і таємно вивезти з поля бою. Ймовірно, захоронені тут – не з місцевих, адже убитих жителів довколишніх сіл родичі правдами і неправдами забирали й ховали на своїх кладовищах.
Усього при розкопках знайшли 14 тіл повстанців, похованих на різній глибині і, схоже, в різні часи. У черепі одного з кістяків знайшли кулю. Інших, схоже, добивали прикладами. Один скелет був порушений, усі його фрагменти знайти не вдалося.
А мешканці села Іванчі розповідають, що у вісімдесятих роках при спорудженні адмінбудівлі «Рафалівського базальтового кар’єру» будівельники натрапили на могилу з розстріляними людьми, про що повідомили у Рівне. Там наказали все закопати, закатати асфальтом і не згадувати.Фактично через могилу проклали асфальтовану дорогу.
Лише років 10 тому неподалік у лісі коло Полиць, де й відбулися бої повстанців УПА із загонами НКВС, встановили хрест. Другий встановили на території кар'єру, де було захоронення.
За свідченнями жителів сіл Іванчі та Полиці, а також за матеріалами дослідника Олександра Денищука похованими можуть бути: Григорій Матвійович Бондарчук, Василь Карпович Стельмах, Петро Каленикович Мельник, Федір Лукашевич Бондарчук, Феодосій Прокопович Вакуліч, Василь Мусійович Зектер, Платон Степанович Стадник, Олександр Матвійович Бачинський, Михайло Матвійович Бачинський, Іван Федорович Стельмах, Степан Іванович Килюшик, Андрій Дригуля, Петро Власович Дригуля, Василь Михайлович Кулай, Петро Зектер та Андрій Каленикович Дідок.
Нині вдалося встановити імена лише 3 загиблих. Це Федір Лукашович Бондарчук, Дмитро Калінкович Мельник і Василь Карпович Стельмах.
Для перезахоронення безіменних упівців створили меморіал у Володимирці
12 січня 2020 року у храмі Святої Покрови Православної церкви України у Вараші троє священиків на чолі з настоятелем храму, отцем Віталієм Боднаром, провели панахиду над прахом 14 бійців УПА. Відтоді труни зберігались у капличці храму.
У травні цього року представники місцевої влади та громадськості на оргкомітеті вирішили перезахоронити рештки тіл поблизу пам’ятного знаку «Борцям за волю України», що у селищі Володимирець біля автостанції.
Під цю ідею збудували меморіал.
Загалом проект обійшовся більш як у сто десять тисяч гривень з районного бюджету.
Священники, стяги, оркестр і салют – так проводжали в останню путь повстанців
У День Державного Прапора України заходи по вшануванню і перепохованню праху знайдених повстанців почалися у Вараші.
Під керівництвом Віталія Боднара, благочинного ПЦУ у Володимирецькому районі і місті Вараш, за участі громадськості, влади, нацгвардійців, ветеранів сучасної українсько-російської війни, прихожан Свято-Миколаївського храму ПЦУ, школярів районного колегіуму та небайдужих громадян чотирнадцять малих трун, вкритих синьо-жовтими стягами привезли у Володимирець.
Всю процесію від початку супроводжував духовий оркестр «атомки».
На володимирецькому майдані провели молебень та мітинг. Далі процесія вирушила до меморіалу. у супроводі нацполіції.
Вражала згуртованість учасників події – не було політичних лозунгів чи стягів, не розділялись за релігійними чи політичними переконаннями. Поряд крокували дорослі і діти, а оркестр додавав урочистості.
За кілька метрів від місця перепоховання п'ятеро військовослужбовців з бойовою зброєю чекали команди для подачі салюту.
Шана героям своєї землі – важлива місія українця
Подія була нетиповою, але синергія її учасників спростовувала всякі сумніви щодо її необхідності. До всього – якісна підготовка аж до деталей позбавила скептиків можливостей критикувати і організаторів, і партитуру їх дій.
У своїх виступах гості Наталка Іванченко, начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті Українського інституту національної пам'яті, Ярослав Онищук, заступник директора Меморіально-пошукового центру «Доля» та підполковник Віктор Грицюта, заступник голови Рівненської обласної організації спілки офіцерів України зазначили велику вагу для селища, району і держави подібних подій, велику цінність пам'яті про подвиг кожного живого героя і шану подвигу загиблих захисників і виборювачів незалежності України.
Вручення віктором Грицюком нагороди племіннику
Ініціатор власне пошукової експедиції та організатор процесу, депутат райради Олександр Бобрик порадів за успіх довготривалої кампанії та зазначив. що десятки, а то й сотні безіменних могил героїв-повстанців ще чекають нашої уваги, а імена похованих там борців за незалежність краю – належного вшанування.
Олександр Бобрик, ініціатор пошуку і перепоховання
Він подякував усім причетним до тривалого процесу і пошукової роботи.
За вагому підтримку подячно згадав голову райради Василя Ковенька та весь склад районного депутатського і Володимирецької селищної ради.
Нагороди семидесятилітньої давності отримав родич повстанця
Під час вшанування та перепоховання Героїв-повстанців в селищі Володимирець за дорученням голови координаційної ради з вшанування лицарів ОУН та УПА Миколи Посівнича підполковник Віктор Грицюта вручив дві нагороди: Срібний хрест бойової заслуги 1 класу та бронзовий хрест заслуги племіннику сотника УПА Петра Матвійовича Гарбариніна (псевдо «Сметана»), ймовірно, 1910 року народження, уродженця Володимирця.
Життєпис його повний невідомий. 1943 року вступає у лави УПА на Поліссі. Восени 1943 року був ройовим і очолював спецзагін «імені Є. Коновальця» групи УПА «Заграва». У 1944 році очолював охорону командира загону Макара Мельника-«Кори». 31 грудня 1944 року наказом по ЗГ «44» вістун «Сметана» отримав звання булавного. У 1946 році діяв з невеликим відділом (18-20 осіб) на теренах Рокитнівського району Рівненської області. У підпіллі його характеризували так: добрий військовик, бойовий…»
Подальші функції у підпіллі невідомі. Наказом ГВШ УПА ч. 1/48 від 12.06.1948 р. отримав звання «поручник».
Загинув 20(21) березня 1949 року у селі Матіївка Тучинського району Рівненської області.
Нагороди
Після загибелі у записах В. Галаси-«Орлана» і наказі ГВШ УПА ч. 1/52 від 20.06.1952 р. подано військовий ранг «сотник».
Навіть природа сумувала за душами героїв
Прозвучав тричі салют-вшанування, священники за християнською традицією освятили могили, куди нацгвардійці опустили прах покійних. кожен присутній кинув грудочку землиці, як останню данину безіменним героям, а ветерани сьогоднішньої війни на сході в узголів'ях могил поставили хрести, обвиті вишиваними ручниками.
«Герої не вмирають! Слава Україні! Героям слава!» – линули дружнім, кількасотенним голосом нині вже звичні, а колись заборонені гасла. Понад старим кладовищем линув Славень, а на свіжі могилки і похоронну процесію падав тихий серпневий теплий дощик, як плач матінки-землі за невинно убієнними і закатованими душами своїх синів і доньок.
Більше фото і відео тут: Просвіта. Володимиреччина культурна
