Сталося це не вчора. Упродовж років ця історія, як мовиться, обросла «бородою». І райцентрівську вулицю, про яку йдеться, славлять і сварять водночас. А якби поставилися до неї уважніше – вона стала б свідченням людського вміння жити гуртом і радуватися життю.
Вулиця у колишньому саду
Минули роки, коли на східній окраїні Володимирця виросла нова вулиця. А що зайняла вона частину колишнього колгоспного саду, то й назвали її Садовою. Якби не меліоративний канал, обома берегами якого пролягли дві вервечки осель, була б Садова звичайною, однією поміж тисяч вулиць. Але канал став її особливістю. Він розділив її поздовж, і правим його берегом проліг каналізаційний колектор, до якого підключилися всі охочі. Мешканцям зліва, яким канал відрізав доступ до колектора, теж хотілося комфорту. І тоді, недовго мудруючи (а може, й керуючись безкарністю), вони спрямували хатні стоки прямісінько в канал.
Пройшовшись понад цим затруєним водотоком, не помітиш навіть жаби-ропухи (або вимерли, або дременули звідціль). А люди… Люди, схоже, змирилися зі своєю аромо-водоймою і навіть обсадили її численними деревами та кущами. Щоб цей водотік не заростав куширом, час від часу беруться за коси. Тільки цих старань замало: неприємні випари з канави огортають округу, й одного дня у селраду прийшов «подячний» лист від Валентини Кругліцької з сусідньої вулиці.
Саме його разом з одержаною з селради відповіддю принесли в редакцію. І він означав: вулиця Садова довгий час самоотруюється неочищеними побутовими стоками, однак жильці про самодопомогу забули, а селрада на поміч не поспішає. Авторка листа просила каналізувати Садову і зробити її по-справжньому квітучою. Однак скаргу селрада відправилала місцевому відділенню Держпродспоживслужби. Звідти через якийсь бюрократичний папір її відфутболили назад. І лише тоді селрадівська комісія, пройшовшись вулицею, взяла на список отруювачів каналу і владними приписами зажадала ліквідувати брудні потоки з осель. На жаль, уже два роки селрадівські писульки залишаються писульками: ні влада, ні громада не вдарили палець об палець. Чисто тобі лежачий камінь, під який жодна вода, навіть найчистіша, не затече!
Труба у канаву – і все гаразд?..
– Насамперед на нашій вулиці треба зробити дорогу. Звичайно, по обидва боки канави, бо й там люди живуть. А все інше на нашій вулиці мене влаштовує. Хіба що варто обгородитися, щоб діти до води не лізли. Нашу канаву оцінюють по-різному, але я вже звикла до неї. Правда, малечу туди так і тягне, тож мусимо наглядати, щоб нічого не сталося, – ділиться думками Вікторія, молода мама, що прогулювалася з дитинчам.
– А хіба тільки це загрожує вашій вулиці? Хатні помиї, що скидаються в цю канаву, не менш небезпечні, ніж дитяча тяжба до води, – зауважую на її мову, і з деякою неохотою Вікторія згоджується:
– Небезпека є, однак іншого виходу з нашої не зовсім приємної ситуації не видно. Каналізацію вже котрий рік не прокладають. І відповідальність тут, очевидно, не стільки на жильцях, скільки на селищній владі. То в її волі – допомогти нам чи, зволікаючи, по-старинці відкласти благоустрій на потім.
– Але ж багато залежить і від людей, від їхньої волі й організованості, від розуміння, що брудна вода у меліоративному каналі – то свідчення безпечності й безвідповідальності. Дбаючи про додаткові побутові зручності, хіба не можна облаштувати септик?
Цю заувагу співрозмовниця сприймає скептично:
– Септик гарну копійку витягне з гаманця, а ще більшу – вивозка нечистот із подвір’я!
З таких міркувань, видно, і вдалися до найдешевшого варіанту: труба з оселі в канаву – і ніякої тобі замороки. Але ж так буде не вічно! Каналізаційний колектор аж проситься на вулицю Садову. І, розмірковуючи вголос, молодесенька мама не знала, що давним-давно, років тридцять тому, правою стороною їхньої вулиці каналізаційну трубу вже проклали і сусіди, що потойбіч канави, нею успішно користуються.
Таке незнання хай нікого не здивує. На Садовій і крім юних мам є кому перейнятись благоустроєм рідної вулиці. І жаль, що ці люди нагадують про себе надто мляво, розрізнено і неохоче. Схоже, всі зійшлися на тому, що канаву на їхню вулицю для того й послано, щоб сплавляти від осель побутові стоки. Ті брудні потоки роками струменять то з одної, то з другої прокладеної у канал труби. І беручи ці труби на список, спеціально створена селрадівська комісія нарахувала їх аж сімнадцять! Лише п’ятеро осель свій вуличний водотік брудними помиями на той час не труїли. От і думай: «Чи то свідомість у них була інша? Чи, обжившись, скористалися септиками? Чи, пристосовуючись до умов, навчились обходитися без каналізації?..»
Іван киває на Петра
– Є така пропозиція, що гроші ми віддаємо, а хтось із уповноважених на те людей закуповує труби на каналізацію, – міркує жителька Садової Марія Блищик. – Ми згодні. Хай і нам так зроблять, як зробили на вулиці Івана Франка. Склавшись грошима, тамтешні оселі підключилися до загальної труби. Скажуть нам – і ми складемося по якійсь тисячі. Але наша біда – ніхто за це не хоче взятися. Ми люди вже старі, а молодь цим не переймається. Поз’єднували туалети з канавою – от і пливе хатній бруд за водою. А хіба повинно так бути? І про всіх, і про себе кажу. Внутрішнього туалету, правда, ми не маємо, але душ і умивальник теж скидають водичку в канаву. Навіть з того боку вулиці, де пролягла центральна каналізація, дехто успішно її обійшов. Так дешевше. А про шкоду, яку завдають природі (та й самі собі), не думають…
– А я йду оце Садовою, – докидаю слово, – і милуюся гарними будівлями, обжитими подвір’ями, добротними загорожами, розмаїттям городини й садовини…
– Еге ж! Правда! А прийде весна – нема чим дихати! – у тон мені, але з іншим притиском, докидає співрозмовниця. – Якщо між домом і канавою влаштували відстійник, то це ще пів біди. А от коли труба з оселі прямує прямісінько в канал, то це вже завал. І що цікаво, кожний це розуміє – і вважає свою «трубу» часткою свого блага. Дійшло до того, що близько до води не тільки дітей не пускають, а й качок і гусей. А було ж – навіть рибка запливала у нашу канаву. Ту рибку мусимо повернути, і для цього треба метикуватий організатор, який розгорне роботу по благоустрою. Нехай це буде наш депутат, нехай – хтось інший, а за грошима діло не стане…
Не відмовилися від розмови й по сусідству.
– Я, – каже Ніна Дуць, – люблю свою вулицю. Вона тиха і спокійна. Але каналізація тільки по один бік канави нас не влаштовує. Як кажуть, з грошима не порахуємось, аби лиш і нас туди під'єднали. Колись про це йшлося, і Володимир Горбачик, наш депутат, заспокоював: усе вирішиться, гуртом канаву очистимо. Але вирішення затягнулося на роки – і йому кінця-краю не видно…
Вражає явна неоднозначність цієї ситуації: пів вулиці користуються каналізацією, а ще стільки ж – труять прокопаний цією ж вулицею меліоративний канал. Кожному хочеться б, щоб канава своєю узбережною зеленню ще більше скрашувала вулицю, а от на селрадівські приписи, які зобов'язували припинити наругу над мальовничим вуличним водотоком, ніхто не зважив. При цьому жильці не стомлюються докоряти владі, а влада – жильцям.
«За нами діло не стане?..»
Що ж, власне, сталося? Цугцванг? Шахова ситуація в реальному житті, коли кожний новий хід лише погіршує становище? Зовсім ні! Але кожний із моїх співрозмовників, особливо з наближених до селради, вирішення проблеми бачить по-своєму.
На думку вже згадуваної В. Кругліцької, жильців, які забруднюють канал стічними водами, треба зобов'язати приєднатися до колектора. Більше того, всі стоки мають проходити через очисні споруди, а не скидатись у річку неочищеними. Щоб каналізація запрацювала, вуличній ініціативній групі (достатньо два-три чоловіка) слід звернутися до селищної влади та підтвердити згоду на співфінансування. Усі на Садовій про це знають, а зрушень – нуль. Ніхто не хоче зайвого клопоту. А тим часом, мов подаючи приклад сусідам, вулиця Незалежності, на якій мешкає В. Кругліцька, зовсім легко домовилася з владою. До спільного діла доєдналися навіть ті, що ще не побудувались. А через два тижні там уже кипіла робота.
На Садовій теж запевняють, що «за ними діло не стане». Але, копнувши глибше, починаєш сумніватися.
– Зустрівшись свого часу з жителями Садової, я був упевнений, що про все домовлено: кожний докладе свою частку у фінансування – і почнеться робота. Але на ділі цього не сталося, – розповідає спеціаліст селради з питань благоустрою Володимир Артюшик.
За його словами, треба тверда згода людей – і рада обов’язково підтримає добрий почин. Так було вже не раз. Однак ініціативну групу на Садовій не створили, жодних її перемовин з владою не було, умов співфінансування ніхто не уточнив – і гарна задумка всохла у зародку. Глянеш збоку – вулиця гарних господарів і вмілих людей. А вникнеш глибше – і постає картинка цілком по Крилову: лебідь, рак і щука впряглись у віз і пнуться, хто куди хоче.
Невже – безвихідь? Володимир Дементійович з цим не згоджується. Не тупик, каже, а звичайне небажання засукати рукави. Адже селрада згоджується зробити проект і погодити його з усіма службами (РЕМ, «Телеком» і т.д.). Залишається остаточне – домовитися з тією ж «Аквою» (або кимось іншим) і в межах співфінансування оплатити виконану роботу. Більше того, каналізувати слід не тільки Садову, каже В. Артюшик, а й вулицю Паркову, у якої та ж проблема, тільки канал обходить її збоку і замулений ще більше. На жаль, тутешні депутати, Оксана Бульботко і Володимир Горбачик, мабуть, ще не пройнялися цим замислом. А декому здалося, що каналізація обох вулиць упирається у селрадівський спротив.
З цієї причини зателефонував селищному голові – й Олександр Осмолович відкинув звинувачення, оперуючи успішною співпрацею селради з добрим десятком інших вулиць, де з каналізацією давним-давно справилися. Мешканці Садової і Паркової, каже, такі ж жителі селища, як і всі інші. От тільки вигоду треба бачити у надійній каналізації, а не в банальній трубі, що, скидаючи «мертву» воду, економить хатню копійку, але труїть громадський канал.
А тим часом, за словами В. Кругліцької, прикрі запахи з Садової (та й з Паркової!) чути будь-якої пори: і взимку, у тиху погоду, і навіть навесні, коли світ поринає у цвітіння. Найчастіше це трапляється вранці і ввечері. Тоді навіть в оселі проникає важкий подих «смердючої канави», яку на всіх картах називають Бережанкою…
Олексій ГОРОДНИЙ.
