Заключна частина мого огляду присвячена нашим гравцям, що грали і грають поза межами області і країни (таким собі «легіонерам»), та їхнім досягненням у цьому році, який пройшов під егідою пандемії коронавірусу. Наші футболісти-земляки, вирушаючи заробляти «хліб насущний», є своєрідними носіями місцевих традицій та звичок, які при спілкуванні неодмінно передаються аборигенам. Ті, в свою чергу, спричинять якийсь вплив на наших хлопців. Така взаємодія можлива завдяки Його Величності Футболу.
На підтвердження приведу слова досить авторитетної людини, яка до найпопулярнішого на Землі виду спорту має доволі опосередковане відношення: «Футбол – універсальний засіб спілкування, який здатен навести мости через соціальні, культурні та конфесійні бар’єри. Ця гра сприяє розвитку особистості, вчить працювати спільно і діяти по справедливості, формує почуття власної гідності та відкриває двері нових можливостей».
Це сказав Кофі Аннан, генеральний секретар ООН.
До речі, членів ООН – 193 країни. Членів ФІФА – 209 країн. Думаю, що коментарі тут зайві.
«Футбол високого польоту»
Отож, про володимирецьких та вараських футболерів, що інтегруються самі та інтегрують нас у спільноти інших областей та країн.
Олег Голодюк
«Птахом найвищого польоту» цього футбольного ревю, без сумніву, можна вважати Олега Голодюка. Вихованець футбольної секції КДЮСШ «Ізотоп» у Вараші (тренер Борис Коток) ще в підлітковому віці потрапив на радари львівських «Карпат», переїхав до міста Лева та провів у турнірах Дитячо-юнацької футбольної ліги України 68 матчів, забив 11 голів. Потім виступав за «Карпати-2» та дублюючий склад карпатівців (всього 74 гри – 13 голів).
Олег Голодюк
В «основі» «Карпат» дебютував 26 травня 2007-го року у поєдинку проти київського «Арсеналу» і знаходився у системі клубу до кінця 2018-го року. Провів до десятка матчів за юнацькі та молодіжні збірні України різного віку (у відборі до Євро-2011 забив 2 голи). Потім виступав за полтавську «Ворсклу» та угорські клуби «Халадаш» і «Залаегерсег».
А в 2020 році опинився у лавах ужгородського «Миная», який очолюють його колишні партнери по львівських «Карпатах» Василь Кобін (головний тренер) та Михайло Кополовець (спортивний директор). У складі закарпатців за першу половину сезону провів 10 поєдинків (з них – 4 у «старті» та 6 разів виходив на заміну).
Забитими голами не відзначився, заробивши лише 2 попередження. Як бачимо, не густо, але, сподіваюся, це лише початок.
Олег – досвідчений футболіст, та і йому поки що важкувато «вписатися» в ігровий ансамбль новачка української Прем’єр-ліги.
Василь Лойко
Найбільше ж трофеїв для себе та команди за цей рік виграв Василь Лойко. Вихованець вараського футболу починав цей рік у складі дебютанта української другої ліги, команди «Епіцентр» з Дунаївців Хмельницької області, навіть побував разом з колективом на передсезонних зборах у Туреччині.
Василь Лойко ще за часів миколаївської «Вікторії»
Але щось там пішло для Василя не так, і футболіст перейшов до теребовлянської «Ниви», що на Тернопільщині. Там він і завоював майже всі обласні трофеї – виграв чемпіонат області у вищій лізі та Кубок Тернопілля і програв лише Суперкубок.
За словами самого Василя, штаб команди буде подавати документи на атестацію для виступів у другій лізі вітчизняного футболу.
Віталій Брикса
Не набагато менше цінних призів має в своєму доробку і знаний голеадор з Володимиреччини Віталій Брикса. До останнього туру його новий клуб – луцький «Вотранс» претендував на звання чемпіона Волинської області.
Віталій Брикса
Та поступившись на виїзді нововолинському «Шахтарю» – 2 : 4, Віталій з товаришами отримав тільки «бронзові» медалі. Проте за декілька днів транспортники виграли цінніший трофей – Кубок Волині, в який і поклали свої нагороди за третє місце.
Цепцевицькі майстри
Представники цепцевицького шкіряного м’яча Анатолій Пархомчук і Станіслав Гребень тепер мають в своєму доробку срібні медалі першолігового чемпіонату Рівненщини, які вони завоювали у складі ФК «Садове» Гощанського району, що очолює ще один наш земляк, односельчанин Пархомчука та Гребеня, легенда футболу Рівненщини Володимир Новак.
Анатолій став у цьому сезоні опорою захисту команди, а Стас – її кращим бомбардиром (відзначився п’ятьма голами у першій та шістьма – у другій лізі).
Наші легіонери за кордоном
Максим Гуменюк…
Якщо всі вищезгадані майстри шкіряного м’яча досить часто потрапляли до моїх оглядів, то Максим Гуменюк та Петро Намуйлик вже декілька років були в них відсутні. А все через те, що заробляли вони свій футбольний хліб з маслом за кордоном. Не так вже й далеко від рідних стін, та все ж…
Отож, спочатку про Максима. Він вихором увірвався у дорослий футбол. Ставши кращим голеадором юнацького чемпіонату області у 2017-му році, він вже наступного року забив більше усіх серед дорослих футболістів вараського «Ізотопа-РАЕС» і став відкриттям сезону у обласній першій лізі.
Максим Гуменюк повернувся на рідну землю після польського футбольного «відрядження»
Талановитого юнака одразу «взяли на олівець», і вже наступного року його запросили на перегляд у колектив п’ятої ліги Польщі «Спортіс» Бидгощ. Юний голеадор численними взяттями воріт допоміг своїй команді вийти на новий рівень, тобто перейти до 4-ої ліги.
Уже в нинішньому сезоні, який пройшов під егідою коронавірусу, Максим пішов в оренду в команду «Влоцлавія» з Влоцлавка і завдяки, зокрема, і його снайперським здібностям колектив після першого кола (у Польщі чемпіонат проходить за системою «осінь – весна») посідає у лізі друге місце, відстаючи від лідера змагального рейтингу, команди «Завіша» Бидгощ лише на три очки. Декілька слів про цей колектив.
Взагалі-то це команда «Екстракляси» (так називається найвищий польський футбольний дивізіон). Але позаминулого року команду оголосили банкрутом і відправили відразу у 5-ту лігу, звідки вона й намагається повернутися до «вищого» футбольного товариства Польщі.
Наразі наш земляк знаходиться у рідному місті (він родом з Вараша) на відпочинку і шукає варіанти працевлаштування на Україні. Зараз, в кінці року, щось конкретне знайти важко, оскільки практично усі пішли на зимові канікули.
Тому футболіст поки що тренується індивідуально і сподівається на запрошення від якогось престижного колективу Західної України.
…та Петро Намуйлик
Трохи по-іншому склалися футбольні мандри для Петра Намуйлика. Зараз йому 24 роки, грає на позиції атакувального півзахисника. Теж вихованець вараського футболу, він пішов шляхом більш іменитого земляка Олега Голодюка, тобто пройшов усі етапи підготовки у львівських «Карпатах». Та потрапити до основного складу львів’ян йому так і не вдалося.
Петро Намуйлик (зліва з футболкою в руках) на презентації його як гравця на стадіоні естонського міста Пярну
Взимку 2016-го року покинув клуб, поїхав на перегляд у польський «Рух», але команді не підійшов. Потім пройшов передсезонні збори з середняком словенського чемпіонату ФК «Заврч» (разом із товаришем по львівських «Карпатах» Станіславом Штаненком), підписав трирічний контракт. Але через проблеми з документацією, травмами та чотиримісячною заборгованістю по заробітній платі так і не зіграв у Словенії жодного поєдинку.
Після розриву контракту із «Заврчем» (липень 2016 року) намагався працевлаштуватися у рівненському «Вересі», та не витримав конкуренції і не задовольнив вимоги тодішнього тренера рівнян. В середині вересня потрапив у полтавську «Ворсклу», але за першу команду так і не зіграв, провівши 6 зустрічей за «молодіжку».
Намуйлик святкує черговий гол на естонській землі
Початок 2017-го року провів у аматорському клубі «Случ» із Старокостянтинова Хмельницької області, звідки в середині літа підсилив стрийську «Скалу» – колектив другої національної ліги (група «А»). У футболці цього клубу провів 25 матчів, у яких відзначився двічі, причому забив вже в дебютному поєдинку 15-го липня 2017-го року проти ФК «Тернопіль».
Осінню 2018-го року Петро вже грав у хмельницькому «Поділлі», але й там довго не затримався. Провівши в складі хмельничан 4 зустрічі, 1-го січня 2019-го року отримав статус вільного агента.
Навесні вже цього року футболіст поїхав на закордонні збори у Туреччину у складі естонської команди першої «Есіліги» «Вапрус» з міста П’ярну (другий за силою дивізіон у футбольній Естонії. Перший називається «Мейстер-ліга»). Оглядини пройшли успішно, та тут втрутився коронавірус, і естонцям заборонили підписувати «легіонерів».
Довелося Петру шукати футбольного щастя на Тернопільщині. Там він вже в серпні встиг зіграти лише один поєдинок у складі новачка тамтешньої вищої ліги ФК «Козова», але тут пролунав телефонний дзвінок з Естонії і довелося прямувати до Прибалтики.
Дебютний гол за естонську команду наш хавбек провів 27-го серпня на 16-ій хвилині переможного матчу (4 : 2) домашнього поєдинку 20-го туру «Есіліги А» проти «Вандри». У складі «Вапруса» Намуйлик провів 18 матчів і має у своєму доробку 8 забитих голів та 7 результативних передач, у чому йому досить успішно допомагає колишній одноклубник по львівських «Карпатах» Назар Виздрик.
Намуйлик разом з колегою Штаненком у барвах словенського ФК «Заврч»
Наші земляки допомогли своїй новій команді втриматися у першій лізі, оскільки вона посіла 8 місце (при десяти колективах-учасниках) і змушена була грати перехідні поєдинки з командою нижчої ліги – «Есіліги Б» «Тапасалу». Дві зустрічі пройшли за явної переваги п’ярнівських українців і завершилися із загальним рахунком – 8 : 2 на їхню користь.
Наразі Петро – теж у рідних пенатах і набирається сил перед новими стартами. Він повен поміркованого оптимізму (чого й вам, шановні читачі, бажає у ці передсвяткові дні) через появу в команді нових спонсорів, які поставили перед колективом у майбутньому сезоні завдання виходу до «Мейстер-ліги».
