Нині футбольна Рівненщина пішла на літні канікули, оскільки найближчі змагання (за винятком пляжного футболу) заплановані аж через місяць. Це будуть півфінали обласного Кубка. А поки що оком аналітика спробую поглянути на перипетії перегонів у другій лізі Рівненщини. Вона у нас має найбільш «куций» формат, тому що в ній уже другий рік поспіль беруть участь лише 6 команд.
Почну з порівняння. З числа учасників чемпіонату-2020 у лізі залишилася лиш одна команда – володимирецька «Енергія». ФК «Грем’яче» як переможець поповнив вище обласне товариство. Колективи з Зарічного, Садового (друга команда) та Смиги взагалі зникли з футбольної мапи Рівненщини, а Томашгород зберіг попередню назву, але тепер дислокується у Рокитному.
На зміну тим, що вибули, прийшли: вараський «Моноліт» після річної паузи, викликаної пандемією коронавіруса, сарненський «Олімп», який колись уже змагався у другій обласній лізі, ФК «Гоща», що виник на уламках першолігової «Гощі-Ріттер» та друголігового «Садового-2», й «Атака», яка представляє Шпанівську ОТГ. Остання здається абсолютним новачком, але вже пройшла непогані випробування найсильнішим в області чемпіонатом Рівненського району та зимовими перегонами в обласному центрі.
З одного боку здається, що змагатися в другій лізі найлегше: команд мало, і перше коло помістилося практично у трохи більш ніж один місяць. Друголігівці пізніше усіх почали і раніше за всіх закінчили, причому обійшлося без переносів, чим дуже «грішила» перша ліга та й ветеранська також. Друга ліга приваблива для інших ще й тим, що тут немає паралельних змагань у юнаків, тому не треба особливо перейматися підготовкою резерву. Маєш більш-менш забезпечені фінансові тили, набирай відповідний контингент гравців (а на хороші гроші футболісти завжди знайдуться) – і вперед, штурмуй незвідані горизонти, які рано чи пізно приведуть тебе у першу лігу. Тому тут завжди було достатньо колективів, таких собі «каліфів на годину», які зберуть на рік достатньо кваліфікованих футболістів, ті досить легко вирішать поставлені перед ними завдання, а потім… Потім – шлях у забуття.
Досить згадати хоча б те ж Вельбівно чи більш свіжий приклад із Зарічним. Особливо прикро за останніх, які тепер є нашими земляками. Довгий час там футбол, та й взагалі всякий спорт, був на правах Попелюшки. Декілька років тому знайшлася людина-тренер з великим досвідом. Вона розворушила тамтешнє, здавалося, вікове футбольне «болото», зібрала місцевих хлопців у команду, гуртом привели у порядок стадіон і хотіли забезпечити фінансову складову шляхом створення футбольного клубу.
Усе йшло добре, знайшовся і спонсор в особі тодішнього депутата Верховної Ради Василя Яніцького. Але коли наставник зазнав важкої травми прямо під час тренування (порвав ахіллове сухожилля і потрапив до обласної лікарні), команда просто забула про нього. А далі депутат наступні вибори програв, гроші закінчилися, клуб так і не створили, і Зарічне знову залишилося біля розбитого корита, тобто без футболу. Ось така сумна історія команди-метеора, яка блиснула (нагадаю, що зарічненці торік завоювали срібні медалі другої ліги і навіть пройшли до фіналу обласного Кубка) – і згасла.
З іншого боку, таке швидкоплинне перше коло залишає на літню відпустку аж два місяці у саму спеку – і виникає проблема змагальної практики. Що ж робити, наприклад, володимирчанам та варашанам у цей час? Був би чемпіонат району, питання «зайнятості» було б вирішене. На сусідню Волинь, Дубровиччину чи Сарненщину вже не заявишся, бо там змагання якраз набирають ходу. До того ж, у другій лізі грають не професіонали, які самі повинні тримати себе у тонусі. Тому на осінь керівникам команд ліги фактично треба починати все спочатку, бо футбольні навички вкупі з фізпідготовкою досить швидко нівелюються.
Учасники другої ліги
Переходжу до конкретної характеристики учасників ліги.
Лідером на літню перерву пішов рокитнівський «Граніт», який переміг у всіх п’яти матчах першого кола і набрав максимум очок при різниці забитих і пропущених м’ячів 14-4. Рокитнянці найменше пропустили і найбільше забили, щоправда, стільки ж забитих ще й у сарненського «Олімпа».
Команд, складена з гравців Томашгорода та Рокитного, має у своїх рядах бронзового призера першої ліги Рівненщини у складі ФК «Рафалівка» Миколу Прядуна. Надійні фінансові тили забезпечує президент клубу Іван Дідок, так що у цього колективу непогані перспективи на майбутнє. А якщо згадати минулий сезон, то рік тому на екваторі змагань була практично аналогічна картина, бо змагальний рейтинг очолювало Грем’яче майже з таким же набором очок.
Лідер перегонів у другій лізі рокитнівський «Граніт» (зліва) приймає у себе ФК «Гощу»
Упритул до «гранітних» тримається сарненський «Олімп», який втратив залікові бали лише в Рокитному. Основу цієї команди складають молоді гравці з Клесова, Кричильська та ті, що не підійшли головній команді – «Маяку», а лідер захисту – варашанин Віктор Манзюк, який кілька років мав ігрову практику в «Ізотопі-РАЕС». Тут нема такої збалансованості між нападом та захистом, як у рокитнянців, бо пропустили сарненчани за 5 ігор 9 голів.
Третім половину турнірного шляху пройшов наш «Моноліт». Однозначно об’єктивно оцінити здобутки енергоремонтників важко, бо минулий сезон більшість гравців пропустила, та й раніше ставка монолітівців була на ветеранів, в основному тих, хто вже пройшов школу «Ізотопа». Нині, мабуть, уперше за роки існування колективу, до нього влилася молодь – вихованці тренера ДЮСШ Івана Мальця Юрій Клець, Володимир Омельчук, Максим Леус – хлопці, вже загартовані обласним юнацьким чемпіонатом у складі рафалівчан.
Але перехід із юнаків у стан дорослих завжди буває складним та неоднозначним процесом, адже молоді гравці ще не відзначаються стабільністю: один матч вони тягаються на рівні з дорослими, а інший можуть і провалити. Швидше всього, саме цим можна пояснити втрати очок команди ЕРП у Рокитному та Гощі, яких, за словами начальника команди Володимира Штиня, ну ніяк не повинно було бути. З лідером варашани грали на рівних, а гощанський поєдинок видається вже тепер просто нещасним випадком. Наразі прийдешнє «Моноліта» багато в чому залежить від того, наскільки продуктивно проведе команда ці два місяці фактичного простою у міжсезоння.
Якщо три перші колективи – така собі еліта ліги, то три інші – такі собі «темні конячки», які ні на що особливе не претендують (хотілось би в цьому помилятись). Гоща дещо випадково обіграла варашан, Шпанів – Гощу, а Володимирець взагалі набрав за перше коло лиш одне очко на власному полі, відібравши його у тої ж Гощі. Тож перспективи цієї трійці доволі туманні.
Реалії володимирецького футболу
Окремо скажу про володимирчан, які, як-не-як, торік були третіми. Та якщо знову вдатися до порівняння тих, хто грав за «Енергію» у 2020-му році, з тими, що заявлені зараз, то побачимо разючі зміни, і не на користь нинішньої команди Василя Лосінця.
Торік «погоду робили» такі непересічні особистості як Сергій та Олександр Жданюки (чемпіони області минулих літ у складі сарненського «Маяка»), Ярослав Похила та Роман Федіна (обласна «бронза»-2019 у Рафалівці), один із провідних гравців «Моноліта» Роман Лоза та Роман Сад – місцевий харизматичний лідер команди, який, до того ж, опікувався тренувальним процесом колективу. Усіх їх у команді вже нема, а на їхні місця прийшли футболісти районного масштабу, відомі лиш у тих селах, де вони грали (Борове, Воронки, Зелене та Кідри). Звідси – й результат. Бо що можна вимагати від людей, які, можна сказати, знайомляться на футбольному полі. «Енергія» пропустила у власні ворота найбільше з усіх учасників змагань, бо й позиція голкіпера теж оновилася: на зміну молодому і перспективному, хоч і не дуже високому, як для воротаря, Роману Бедику прийшов Богдан Шеліган, який хоч і старший за Бедика, але досвіду подібного масштабу не має.
Такі ось реалії сьогоднішнього володимирецького футболу. З одного боку, хочеться чогось більшого, маючи такі славні традиції, а з іншого – дякувати Богу і капітану команди Василю Лосінцю за те, що хоч така команда є.
Ветеранський чемпіонат
А тепер – про перенесений матч ветеранського чемпіонату, в якому володимирецька «Енергія» зіграла внічию – 1:1 – у Березному з місцевим «Динамо». Тамтешній клуб – така собі своєрідна «солянка» – збірна області, за яку грають колись відомі футболісти з Оржева (Андрій Давидюк та Євген Скляр), Рівного (Юрій Шамич) і навіть з «Гощі-АТО» – Іван Попович (там він – найкращий бомбардир). Усю гру в центрі поля тримає під своїм контролем місцевий гравець і тренер молоді Богдан Рудик. Отож нашим землякам довелося витримати нелегкий іспит, головними екзаменаторами в якому були якраз вищеназвані футболісти.
До честі наших сивочолих чоловіків, вони продемонстрували доволі непоганий комбінаційний футбол і ні в чому не поступилися більш іменитим майстрам. На атаки господарів гості відповідали своїми контрвипадами, і так було протягом усього двобою. Рахунок відкрили «енерджайзери» ближче до закінчення першого тайму, коли Сергій Дячук головою з близької відстані «замкнув» навіс когось із своїх партнерів – 1:0. По разу у кожному з таймів тікав від оборонців наш капітан Олег Кладько, але успіху так і не досяг: в одному випадку кіпер ногами встиг зреагувати на загрозу, а в іншому замість того, щоб дати перспективний пас на Романа Босика, нападник пробив сам мимо воріт.
Динамівці теж час від часу переходили до облоги воріт суперника, але забити зуміли лише під кінець гри, коли їхній форвард Андрій Давидюк пробив під самісіньку бічну стійку воріт. Іван Першута в останню мить намагався ліквідувати небезпеку, та м’яч усе ж закотився в сітку – 1:1. За календарем першого кола у ветеранів залишаються не зіграними ще два матчі за участю обох березнівських команд, Рокитного та Млинова.
Отож у турнірній таблиці після першого кола володимирчани посідають 7-е місце, маючи 9 очок (2перемоги, 3 нічиї та 4 поразки при різниці забитих та пропущених м’ячів 13-21). Трохи дивують останні цифри. Здається, надто багато на пропускали. Але якщо глянути на цю різницю у решти колективів, то виходить, що «у плюсах» лише перші три команди, а всі інші мають у цій графі «мінуси».
Пляжний футбол
І – про сумні події у пляжному футболі, бо з українською збірною, що завоювала перепустку на світовий форум у Москві, ми розлучалися до серпня місяця на оптимістичній хвилі. Наразі стало відомо, що українці туди не поїдуть через заборону нашої федерації виступати в Росії.
Цей факт було б легко коментувати, якби існувала єдина доктрина, наприклад, на рівні міністерства спорту, щодо участі наших спортсменів у змаганнях на території північного сусіда, тобто: «Заборонено виступати всім!» – і крапка. Бо кілька місяців тому наша збірна з важкої атлетики брала участь у чемпіонаті Європи, що проходив у Москві, і привезла купу медалей. То коли ми вчинили вірно – тоді чи зараз? І навіщо тоді було так упиратися на світовому відборі у Португалії, якщо зарані було відомо, що до Росії ми не поїдемо за офіційною версією «через питання безпеки членів збірної».
Для декого з наших (маю на увазі ветеранів команди) чемпіонат світу міг стати завершальною фазою кар’єри, може – й переможною. А так… Той же наш земляк Андрій Пашко ще доволі молодий, у нього все попереду, а Роман Пачев чи Олег Зборовський можуть свій головний матч у житті так і не зіграти… Виникає іще одне питання у зв’язку з участю наших клубних команд у єврокубках, бо липня відбулося жеребкування цих турнірів, і наша чоловіча команда «Блискавка» з Бердянська потрапила в одну групу Д з московським «Локомотивом», а жіночий колектив «Доміно Піцца» у групі С отримав у суперники російську «Зірку».
То гратимуть вони з ними чи… знову відмова? І де тут якась послідовність? Чи… знову піде у дію тактика подвійних стандартів? Словом, питань значно більше, ніж очікуваних відповідей…
Андрій Пашко (зліва) проти Олега Зборовського (справа) – колеги по збірній України. Чи потраплять вони ще колись на чемпіонат світу?
Є ще один бік медалі, який полягає в реакції на цю подію міжнародної федерації пляжного футболу. Бо за бойкот чемпіонату світу (а саме так це виглядає, наприклад, з точки зору тих же росіян) можна поплатитися ще й дискваліфікацією на певний строк.
Місцеві футбольні реалії
І наостанок – про місцеві футбольні реалії. Продовжує приємно дивувати своїх палких прихильників полицьке «Полісся». Минулої неділі колектив Анатолія Демчука на своєму полі розгромив – 5:1 – суперників із села Кукли і продовжує вести перед у відкритому чемпіонаті Маневицької селищної ради, маючи в активі 19 залікових балів.
Доля поєдинку була вирішена вже у перші 15 хвилин поєдинку, коли стрімкі атаки господарів змусили кіпера гостей тричі виймати м’яч із сітки воріт після влучних ударів двох Ярославів (Фурлета і Переходька) та Петра Озеруги – 3:0. Одразу по перерві гості зуміли забити гол престижу зусиллями Богдана Семенюка – 3:1, але під завісу зустрічі Дмитро Папежук та Станіслав Кислянко позбавили приїжджих футболістів усяких ілюзій щодо сприятливого результату цього матчу, встановивши кінцевий результат гри – 5:1.
Проте лише на очко відстає від поличан команда з Оконська, яка у цьому турі розгромила у себе з іще більшим рахунком – 7:1 – «Енергетик» з Нових Підцаревичів. Тут слід зазначити, що гості закінчували двобій вдев’ятьох через вилучення двох гравців. На відстані однієї перемоги від «Полісся» йдуть іще дві команди – Маневичі та Старий Чорторийськ, які очки у звітному турі здобували на чужих полях.
Маневичани лише на останніх хвилинах матчу дотисли – 2:1 – об’єднаний колектив Куликовичі/Красноволя, а Старий Чарторийськ не залишив ніяких шансів Чорнижу – 7:2. За гостей уже вдруге «хеттріком» відзначився Василь Лойко, який, якщо буде забивати так регулярно, то вже за кілька ігор наздожене головного стрільця чемпіонату Ігоря Савича з Оконська, на рахунку якого 11 забитих м’ячів. Ігор, до речі, теж із того ж «бронзового» складу Рафалівки сезону-2019. Ностальгія, що поробиш!..
Василь Лойко (в центрі) – у Луцьку – захисник, а у Старому Чорторийську – «вільний художник» та бомбардир (6голів у двох іграх)
У наступному, 8-му турі змагань, Полиці очікує ще один домашній поєдинок із збірною командою Куликовичі/Красноволя. Гра запланована на 18 липня о 13.00. Колектив просить підтримати зусилля гравців у шанувальників футболу з усього Вараського району.
