Ветеранський футбол як соціальне явище являє собою процес продовження самореалізації особистості футболіста, якому минуло 35 років, у формі залучення його до участі у змаганнях під егідою відповідних федерацій чи асоціацій шкіряного м’яча. У світовому футболі ветерани змагаються у вікових категоріях +35, +45, +50, +55, +60 і +65 років. За часів незалежної України ветеранський футбол на Рівненщині більш-менш почав розвиватися в середині 1990-х років. Уже тоді ветерани «Ізотопа-РАЕС» часто виїжджали на футзальні турніри до Енергодара чи Южноукраїнська (у тодішньому Кузнецовську і теперішньому Вараші через брак спортзалів відповідного розміру такі змагання, на жаль, неможливі).
Регулярні чемпіонати для футболістів +35 започатковані 1999-го року, коли за один день у Сарнах пройшли колові змагання за участю 4-х команд. Виграли тоді рівняни з «Авангарду» (брав участь також «Ізотоп»), а мені той турнір запам’ятався курйозним випадком, коли одна з команд забила гол, але через дірку у сітці воріт м’яч вилетів за майданчик, і суддя, який погано розгледів цей момент, гол не зарахував.
Команда Рівненської АЕС – постійний учасник обласних ветеранських перегонів (за винятком пандемічного коронавірусного 2020 року), але перемогти колективу атомників судилося лише трагічного (для них) 2008-го року, коли восени на нейтральному полі у Дубровиці під час фінального поєдинку між ними та сарненським «Маяком» при рахунку 1:1 раптово зупинилося серце гравця наших земляків Степана Чуми. Суперники наших чоловіків вчинили дуже благородно: добровільно віддали почесний титул ізотопівцям і тим самим вшанували пам'ять гравця, що відійшов у засвіти. Багато разів до того і після того атомники були призерами ветеранських чемпіонатів. Кілька разів ставали на п’єдестал пошани і володимирецькі сивочолі футболісти. Так що нашим ветеранам, коли вони черговий раз збираються, щоб потішити себе та глядачів майстерною грою, є що згадати.
А тепер – до цьогорічних ветеранських баталій.
У 2021 році на старт змагань вийшло 10 колективів, що на 2 більше, ніж торік. Не заявилися на перегони костопільчани, зате додалися варашани, сарненський «Маяк» та ще команда з Березного. Фаворитами чемпіонату вважаються усі три минулорічні призери – млинівський «Автоплюс», рівненський «Понеділок» та «Ветеран» із Гощанщини. У принципі, всі вони й знаходяться на чолі змагального рейтингу, от тільки рівняни на екваторі змагань поки що випереджають млинівчан, а гощанці свою «бронзову» позицію вберегли від посягань інших команд.
Отож почну з очільника турнірної таблиці – рівненського «Понеділка». Рівнян від найближчого переслідувача, «Автоплюса», відділяє 5 очок, але у Млинова є пропущений матч, тому відстань між колективами може скоротитися до двох залікових балів. Склад команди у лідера прекрасно укомплектований. За віком підійшли кілька «молодих» ветеранів, тому рівнянам посильно боротися з тогорічним чемпіоном, тим більше, що у другому колі вони прийматимуть «Автоплюс» у себе вдома, а в матчі першого кола поділили очки з ним порівну – 1:1, причому по грі мали перемагати.
Обидві наші ветеранські команди «понеділківці» перемогли на своєму полі без великих зусиль: володимирчан – з рахунком 4:0, а варашан – 5:0. Не старіє у рядах рівнян Вадим Жак, який у вирі футбольних баталій знаходиться практично цілий рік, бо, крім «Понеділка», встигає грати й за «Сокіл» із Садового, де є капітаном, та за різні футзальні колективи, у яких часто забиває (наприклад, з ветеранами-ізотопівцями у матчі першого кола відзначився двічі), а ще частіше роздає результативні передачі. Єдине, що трішки дивує у виступах команди з обласного центру, це те, що вона не має власного поля, а домашні зустрічі проводить то на «Воднику», то на Набережній, або ж на майданчиках приміських сіл.
Рівненський «Понеділок» – переможець першого кола ветеранського чемпіоната Рівненщини
Минулорічний чемпіон із Млинова поки що мінімально відстає від Рівного, але в другому колі автопюсівці, я впевнений, докладуть максимум зусиль, щоб повторити успіх 2020 року. Основу їхнього колективу, як і раніше, складають футболісти з Волині, а всі атаки будуються через Сергія Піддубного, колишнього гравця і тренера рівненського футзального «Кардинала», а нині – луцького «Любарта» (до речі, переможця вітчизняної футзальної першої ліги). Власне, через його участь у фінальних першолігових змаганнях млинівчани і не встигли дограти перше коло обласного ветеранського чемпіонату. Та й інші ключові гравці не завжди мають змогу відірватися від своїх основних обов’язків. Той же Альберт Шахов нині – головний тренер першолігової луцької «Волині».
Володимирчан «Автоплюс» у себе обіграв по рахунку ніби легко – 3:0, але по грі наші земляки пручалися доволі довго. А от варашанам у домашньому поєдинку з Млиновим явно поталанило, бо якби не відверті промахи нападників-візитерів і відмінна гра нашого кіпера Віталія Бедика, рахунок був би значно переконливішим, ніж 0:1, а на останній хвилині матчу Сергій Кедич встановив рівновагу – 1:1 і таким чином позбавив суперника дуже важливих очок.
Третім проміжну лінію фініша перетнув «Ветеран» (Бугрин-Гоща), який набрав 19 очок. Гощанці ще минулого року у вирішальному поєдинку перемогли Рокитне – 3:1 – і нині не збираються відступати із завойованих позицій. На головних ролях у команді поруч з «аборигенами», такими як кращий бомбардир порівняно недалеких у часі чемпіонатів Рівненщини Олег Буркалець, присутні рівняни Володимир Ткачук та інші, що грали за «АМАКО-ГОЩУ» разом із згаданим Буркальцем. «Енергію» вдома гощанці обіграли порівняно легко – 3:0, а от заключна їхня гра першого кола у Вараші запам’яталася не лише тим, що господарі встигли відігратися за програшного рахунку 0:2, але й скандалом з побиттям арбітрів за участю гостей (цей скандал підозріло швидко вщух, так і не розгорівшись. А що вплинули на його залагодження, ви, шановні читачі, можете лише здогадуватись, як і я).
У змагальному рейтингу гощанців від варашан, що скласифіковані на четвертій позиції, відділяє аж 7 очок. Багато це чи мало? Як на мене, відповідь дасть лише друге коло. А якщо відверто, то ще до початку ветеранських перегонів я вважав, що ізотопівці будуть одним із претендентів на призові місця. Власне, і зараз так вважаю, але оптимізму щодо цього у мене явно поменшало. Ця віра у краще майбутнє атомників була заснована на кількості і якості прізвищ, які мали поповнити команду саме нинішнього сезону. Назву тільки деякі: Антон Шевчук, Святослав Нестерчук, Андрій Кедич, Василь Мендзяк. Та в силу різних обставин дехто не зіграв жодного матчу за ізотопівців, а інших вносили у протокол двобоїв лиш один-два рази. Тож довелося робити ставку на тріо маневицьких «легіонерів» Володимир Ткачук – Андрій Шевчук – Роман Пащук, з яких більш-менш регулярно приїздив лише перший. Через це активними гравцями основного складу стало полицьке тріо Анатолій Демчук – Євген та Олександр Приходьки, причому останнього, який за основним амплуа є голкіпером, через нестачу польових гравців довелося використовувати у якості півзахисника. Апофеозом усіх цих негараздів став поєдинок у Володимирці, де при рівній грі варашани поступилися – 1:3. Саме після цього районного дербі стало ясно, що претензії ізотопівців на призове місце при такій явці на матчі явно завищені. Утім, команда РАЕС пройшла перше коло за графіком середняка: по три перемоги, нічиї та програші. Деколи таланило із знаком +, як-от вдома з Млиновим та на виїзді у Здолбунові, а в Сарнах футбольна фортуна явно відвернулася від наших земляків. Подальша доля варашан залежить не стільки від них самих, скільки від їхніх найближчих переслідувачів (Сарни, Здолбунів, Володимирець), які натовпом скупчилися на мінімальній відстані від «Ізотопа». Сюди ж можна віднести й березнівське «Динамо», яке має лише 5 очок та ще гру у запасі.
Сарненчан, що йдуть одразу після Вараша, об’єднує з ізотопівцями той факт, що обидва колективи пропустили через пандемію минулий сезон, а в такому віці, як у ветеранів, подібний простій безслідно не минає. «Маякам» пофартило у домашньому двобої з тим же «Ізотопом», коли гості ще у дебюті гри змарнували кілька майже 100% гольових ситуацій, не реалізували пенальті (Андрій Шевчук влучив у стійку), а вже під завісу гри самі заробили «крапку», а з нею – і перемогу. Ще більше вразили сарненські футболісти у виїзному поєдинку в Бугрині, коли, не зібравши усіх основних гравців, на старті гри пропустили декілька м’ячів, потім опустили руки, зупинилися й отримали від тамтешніх сивочолих цілий «мішок» голів – 1:10. Якщо й відзначати когось із гравців, то на думку спадає Анатолій Леснік – справжній фанат місцевого футболу, який може «закрити» чи не кожну позицію на майданчику.
Далі у «турнірці» Здолбунів, де на перших ролях ударний форвард Юрій Гриценко, який свого часу пограв чи не за всі провідні команди Рівненщини. Для цього ФК теж характерні «гойдалки», коли майже виграний колективом матч закінчується внічию – 2:2 (вдома з Варашем), а от у гостях здолбунівці зуміли двічі нічийні поєдинки виграти (у Сарнах та Володимирці). Що відрізняє цей колектив від вищезгаданих, так це стабільність складу. У них постійно грають 13-15 футболістів на відміну від того ж «Ізотопа» чи «Маяка», де у кожному наступному поєдинку змінюється чи не половина задіяних до того гравців.
Приємно бачити на 7-му місці володимирчан, які минулими роками переважно «пасли» задніх (минулий сезон закінчили передостанніми, а позаминулий – останніми). Вдвічі приємніше ще й тому, що саме існування команди довгий час було під знаком питання, бо заявилися наші земляки на ветеранські перегони буквально в останній момент завдяки ініціативній групі у складі Олега Кладька та Романа Шеверди. Через це колективу у стартових турах випав максимально складний календар, коли довелося грати майже з усіма торішніми призерами. І коли раніше такі двобої майже завжди закінчувалися погромами нашої команди, то тепер навіть Млинову чи Рівному довелося докладати чимало зусиль, щоб здобути позитивний результат.
Такий стрибок з аутсайдерів у «середняки» став можливим завдяки появі нових гравців, таких як Віталій Овечко (дуже продуктивно провів усі матчі, в яких виходив на поле), Віктор Столяр, Юрій Будник та інші. Видно, що більшість футболістів уже розуміють безперспективність архаїчної системи ведення гри, яка виражалась формулою «бий – біжи», і намагаються грати в пас. Ну а проблеми енергетиків такі ж, як і у всіх ветеранських колективів: нестабільність складу, запізніле фінансування та відсутність відповідної комунікації між футболістами. Слід згадати і той факт, що починала сезон «Енергія» з одним комплектом форми та зовсім без м’ячів. Як буде далі, наразі сказати важко, бо доля команди залежить від того, чи надовго вистачить терпіння Олегу Кладьку та його однодумцям і чи віднайдуть вони відповідні джерела фінансування колективу на друге коло змагань.
Не зовсім затишно почувається на 8-му місці березнівське «Динамо», яке за ігровим потенціалом мало претендувати на п’єдестал пошани, але наразі за 8 зіграних поєдинків заледве «нашкребло» 5 залікових балів. На кожній лінії у динамівців є гравці, які понюхали пороху навіть всеукраїнських змагань (Шамич, Скляр, Давидюк), але відповідної віддачі чомусь немає.
Явний регрес спостерігається і в рокитнівського «Полісся», яке ще минулого сезону до останнього боролося за бронзові медалі і лише в заключному поєдинку за 3-4 місця поступилося Гощі – 1:3. Нині в активі команди на екваторі перегонів взагалі немає перемог і лише 4 нічиї.
Ще менше позитиву у березнівського «Колоса», який замикає турнірний пелетон, маючи лише 2 набраних очки. Маючи в складі футболістів переважно районного рівня, важко розраховувати на якісь успіхи навіть у ветеранському чемпіонаті. Втім, усе, що написане вищ, з дня на день може радикально змінитись – у такий непевний час ми живемо. Дуже хочеться дивитись у майбутнє з оптимізмом, але життєвий досвід підказує бути максимально поміркованим. Майбутнє покаже. Ну а яким воно буде, значною мірою залежить і від кожного з нас…
Перше коло ветеранського чемпіонату області вже стало історією, а наразі вже є більш актуальні події після майже місячної паузи, спричиненої літнім футбольним міжсезонням. Найбільш резонансною трансферною новиною цього літа став, безперечно, перехід нашого відомого земляка, 34-річного Віталія Брикси, з луцького «Вотранса» до оржівського ОДЕКа. На професійному рівні Віталій не зіграв жодного поєдинку, але став справжньою зіркою футбольної Рівненщини. За статистикою Української асоціації футболу, починаючи з 2006 року футболіст відіграв 185 матчів у чемпіонаті області, чемпіонаті та Кубку ААФУ у кольорах рідної володимирецької «Енергії», ФК «Малинськ» та луцького «Вотрансу» і забив 98 голів. Ще один гол на рахунку гравця – коли він виступав за збірну Рівненщини у Кубку регіонів ААФУ у 2016 році. Тому, швидше всього, «сотником» Брикса стане вже у рядах оржівців. І це буде вже другий прихід нашого земляка в Оржів: уперше він одягав форму деревообробників у фінальній частині чемпіонату України серед аматорів у 2007 році, коли двічі виходив на заміну, але голів не забивав.
Перехід до ОДЕКа – новий виклик для Віталія Брикси
Віталій провів уже дві товариські зустрічі у барвах свого нового-старого клубу. У першому двобої з «Агроном», що базується у Великих Гаях на Тернопільщині (гра проходила на нейтральному полі у Смизі), ОДЕК поступився з майже хокейним рахунком 4:5, а у другому оржівці вчинили погром – 8:0 – чемпіону Волині нововолинському «Шахтарю», причому зробили це на виїзді. Наш атакуючий півзахисник забив четвертий гол одеківців, добивши м’яч після рикошету від одного з оборонців суперника.
Уже в наступні вихідні, 7-8 серпня, на Оржів та Сарни чекає старт у чемпіонаті України серед аматорів, де команди з нашої області змагатимуться у групі під номером «1». Суперниками наших колективів стануть дві команди зі Львівщини (добре знайома «Юність» із Верхньої/Нижньої Білки та «Фенікс» із Підмонастиря), дві – з Іван – Франківщини («Ураган» із Черніїва і «Прикарпаття-Тепловик» зі столиці цього регіону), дві з Тернопільщини (уже згаданий «Агрон» та «Нива» з Теребовлі) і чернівецький «Довбуш». Саме буковинців чекають у гості в Оржеві у дебютному поєдинку перегонів у суботу, а «Маяк» почне змагання у неділю в Теребовлі.
У футбольної спільноти Вараша та району побільшало причин, аби вболівати за рівненський «Верес», який стартував у вищому футбольному товаристві України. Бо, крім Михайла Сергійчука, який колись ціле коло провів у барвах володимирецької «Енергії» за тренерства Івана Ярути та Івана Волчецького, тепер у заявці «Вереса» U-19 є одразу три вихованці вараського футболу – Роман Ібрагімов, Роман Лисюк та Дмитро Шух.
Юнацький «Верес» тепер з трьома вихованцями вараського футболу
А у відкритому чемпіонаті Маневиччини відбувся вже 10-й тур, у якому «Полісся» з Полиць у себе вдома приймало команду з Чорнижа. Долю двобою вирішив єдиний гол, який забив у ворота гостей Андрій Яйченя на 17-й хвилині матчу. Переможний результат дозволив нашим землякам залишитися на третій сходинці змагального рейтингу, оскільки дві перші команди у турнірній таблиці теж виграли, причому з переконливішими рахунками.
Емблема полицького «Полісся»
Так, лідер з Оконська буквально поглумився у гостях над об’єднаною командою Куликовичі/Красноволя, забивши господарям аж 15 «сухих» м’ячів. Найбільший вклад у такий розгром внесли обидва основні голмейстери оконців Ігор Савич (6 голів) та Павло Семенюк, який відзначився тричі. Зрозуміло, ці нападники ведуть перед у списку бомбардирів, маючи в активі 20 (Савич) та 18 (Семенюк) голів. Хлопці з Оконська тепер мають перевагу у три залікових бали перед головними переслідувачами, якими є «Полісся» та Старий Чорторийськ. Останні теж погуляли на славу вдома, забивши команді з Комарово 7 голів, які залишилися без відповіді.
Черговий тур чемпіонату, заключний у першому колі, традиційно запланований на неділю, 8 серпня. На поличан чекає вояж у гості до колективу, який має назву «Застир’я» і об’єднує села Четвертня та Боровичі.
