У змаганнях за кубок Рівненщини від нашого регіону виступало чотири колективи. І їхні результати були найкращими за останніх, як мінімум, 5-7 років.
Найбільша кубкова несподіванка
Першим у боротьбу за почесний кришталевий трофей включився вараський «Моноліт». 14-го квітня на самій ранній стадії змагань енергоремонтники в домашній зустрічі не мали проблем із ФК «Зарічне» - 3 : 0. Але вже в наступному колі через тиждень до міста атомників завітав більш класний суперник із Томашгорода, і монолітівці закінчили свій недовгий похід за Кубком – 0 : 2.
З 1\16 розіграшу до перегонів підключилися володимирчани, і у дуже бойовому поєдинку вже в серії пенальті 5 : 4 (основний і додатковий час – нічия) на виїзді у селі Забороль Рівненського району здолали місцеве «Продторгобладнання».
Проте вже етап 1\8 став для володимирчан кінцевою кубковою зупинкою, бо вони вдома, хоч і пручалися, та все ж поступилися команді Володимира Новака – ФК «Садове» – 1 : 3.
Того ж дня грали і наші першоліговці. Обидва проблем із суперниками на виїзді не мали – «Ізотоп – РАЕС» переміг у Млинові, а ФК «Рафалівка» – у Гощі дублерів АГАТа з однаковим рахунком – 4 : 0. На цій же стадії сталася, мабуть, найбільша кубкова несподіванка – сарненський «Маяк» сенсаційно «пролетів» у Клевані – 0 : 2.
Надалі у чвертьфіналі жереб звів «важковаговиків» з Оржева та Малинська, і останні залишилися за бортом змагань – 0 : 2. Рафалівчани вдома ледве дотисли Садове – 1 : 0, а ізотопівці на морально – вольових і з допомогою чудової гри свого кіпера Юрія Крисюка в серії пенальті 6 : 5 таки обіграли у Гощі основний АГАТ.
Півфінали складалися з двох матчів
У першому з них особливої боротьби не було, бо ОДЕК виглядав явно сильнішим за «Коливань» – 4 : 1 і 2 : 0. Натомість у нашому районному дербі напруга не спадала до останньої хвилини повторного поєдинку. Спочатку рафалівчани мінімально – 0 : 1 поступилися у Вараші, забивши курйозний гол самі собі. У реванші вдома підопічні Івана Мальця виграли – 2 : 1, але до фіналу за рахунок голу, забитого на виїзді, пройшли атомники.
Фінальний поєдинок у День Незалежності у Рівному на стадіоні «Авангард» особливо змістовною грою не порадував, перемогли оржівці – 2 : 0, але, їхній перший гол, забитий з досить сумнівного «пеналя», викликав багато запитань до суддів цього матча. Наші земляки, хоч і намагалися чинити гідний спротив фавориту, все ж, здається, задовольнилися самим потраплянням у фінал, якого вже давно не було в історії команди.
Юнацький чемпіонат: лідери змінилися
Тепер про юнацький чемпіонат, у якому теж відбулася зміна переможця, але тут усе було не так прогнозовано, як у змаганнях дорослих команд. Чемпіоном тут стали дублери ОДЕКа, які очолювали турнірну таблицю на протязі довгого часу і на фініші відірвалися від головного переслідувача – «Ізотопа – РАЕС» аж на 8 очок, забезпечивши собі перемогу за три тури до завершення змагань.
Віце-чемпіонство теж зарані оформив собі клуб із Вараша, повторивши успіх 2017-го року. Команда Бориса Котка стала грати набагато стабільніше, а кращим бомбардиром перегонів став форвард ізотопівців Дмитро Кудрик.
За третє призове місце запекла боротьба тривала аж до останнього туру, в якому шанси на «бронзу» мали аж три команди, в тому числі й минулорічні переможці з Рафалівки.
Але в очному домашньому двобої з сарненським «Маяком» наші юніори просто не витримали напруги і поступилися – 0 : 3, посівши у кінцевому змагальному рейтингу 5-у позицію. Нічого не поробиш, зміна поколінь не завжди проходить безболісно…
Володимирецьким енерджайзерам забракло енергії
Тепер про другу лігу, де виступала райцентрівська «Енергія». Команда фінансувалася з бюджету селища, і завдяки Василю Лосінцю мала надійні фінансові тили. Починали наші хлопці свій турнірний шлях у групі «А», де змагалося 7 колективів, а у іншій – 8. В обох групах гралося два кола, а потім 4 кращі команди виходили у фінальний турнір із так званими «золотими» очками.
Так от, стартували «енерджайзери» здорово: перемогли у трьох перших турах, а поразки зазнали лише в шостому турі у Клевані. Щоправда, потім пішла затяжна серія без перемог, і виграти вдалося лише у заключному поєдинку – це був реванш з тією ж Клеванню – 2 : 1. Та все ж до фінальної «вісімки» володимирчани пройшли з другого місця своєї групи, ось тільки відставання від лідера – Малятина становило аж 12 балів.
Турнір восьми кращих команд першості Рівненщини володимирчани провели, можна сказати, на нічийній хвилі, поділивши із суперниками очки у 6-ти з восьми поєдинків. Програли, причому вдома, тільки переможцям з Вельбівного та срібному призеру з Рачина, і жодного матчу не виграли, посівши у кінцевій класифікації 6-ту позицію.
На жаль, в силу різних обставин не бачив жодного поєдинку наших земляків на виїзді, але по тому, що довелося спостерігати на запасному «Янтарі», все ж можу зробити певні, підкреслюю, суб’єктивні висновки.
«Енергія»: розбір польотів
Почну з тренера. Перший рік цією справою зайнявся ще діючий (у складі чемпіона Рівненщини, сарненського «Маяка» став кращим стрільцем – 12 голів) гравець Сергій Жданюк. Чесно кажучи, таке от сумісництво (граю в першій, треную другу лігу), викликає багато питань, а перше з них – як людина встигає так добре грати там і проводити тренувальний процес тут, і хто керує командою, коли ігри «Маяка» та «Енергії» співпадають.
Утім, цей експеримент можна назвати вдалим, оскільки результати команди не погіршилися, і таких ганебних поразок, як минулого року на виїзді від «Водника» 0 : 10 більше не спостерігалося. Якщо рівень гри тренеру-початківцю вдалося стабілізувати, то з морально-психологічним кліматом у команді є проблеми, і тут перед володимирецьким «Шевою» непочатий край роботи.
Загалом складається враження, що коли суперник нашим хлопцям по силам, то все йде гладко, і ніяких проблем не виникає. Але як тільки опонент виявляє гідний спротив і починає перегравати володимирчан, звідкілясь беруться сварки і пошуки винного, спочатку у себе, а потім у суддів та суперника.
Такі епізоди неодноразово траплялися цього року (Рачин, Здолбунів), і закінчувалися вони, як правило, вилученнями з поля, як наших гравців, так і суперників. І, здається мені, що поки що ні Сергій Жданюк, ні Василь Лосінець, ні навіть Хосеп Гвардіола чи Жозе Моуріньйо або воскреслий Лобановський тут нічого не вдіяли б.
Небезпечний момент біля воріт володимирчан (фото із матчу у Здолбунові)
Кадри вирішують все
Щодо кадрового потенціалу, то хороших футболістів у команді вистачає, і головне завдання тренера – правильно їх використати. Проблемною є позиція голкіпера, де Дмитро Андрєєв може видати супер-матч, а в іншому просто не виручити… Запасному кіперу Володимиру Муравинцю вже за 50, а Роман Бедик ще дуже молодий і досвіду не має.
Вельми перспективними здаються Олександр Васьковець, Ігор Кисіль, Віктор Супрунюк, Ігор Черевач, Сергій Бурма, яким уже можна виходити на лідерські позиції у колективі, бо одному капітану і харизматичному вожаку Василю Новицькому вже важкувато тягнути цього воза…
Пора нарешті розкрити свій величезний потенціал Роману Хондоці та Дмитру Китуну, які свою енергію часто-густо спрямовують зовсім не в те русло, що потрібно…
А загалом враження від «Енергії» позитивні, команда намагається приносити радість численним уболівальникам, і не думаю, що наступний сезон стане якимось винятком.
ІІ ліга: рівні шанси були у всіх
А загалом про всю другу лігу можна сказати, що тут склад учасників набагато рівніший, ніж у першій. За прикладом довго ходити не треба. «Полісся» Малятин, яке ще у середині сезону видавалося найпершим кандидатом на перехід до «вищого» товариства, на осінь раптово здало свої позиції і остаточно посіло лише 5 місце. А той же Рачин, що на старті першості пас задніх у своїй групі, закінчив сезон «срібним» призером. Ще більш разючий прогрес продемонстрували наші сусіди – зарічненці, які починали з домашніх 0 : 9 та 0 : 11 від Костополя та Малятина, а врешті – решт виграли Кубок другої ліги.
Провалили футбольний рік команди з Томашгорода та Дубно, які на його початку вже, мабуть, бачили себе у першій лізі. Словом, друга ліга Рівненщини дуже вирівнялася, і тим цікава, бо результати непередбачувані та кожен може виграти з кожним.
Коротко про пляжний футбол, де наші колективи останніми роками неодмінно знаходяться серед лідерів. Так сталося і нинішнього року, коли у впертій боротьбі чемпіоном області став «Ізотоп – РАЕС», якому лише в серії пенальті поступилися володимирчани, а «бронзовим» фінішував «Моноліт».
Ветеранські батли
Дещо більше скажу про ветеранські обласні перегони, де склалася ситуація, багато в чому схожа на дорослий чемпіонат Рівненщини, а різниця полягає лишень в тому, що тут очільництво узурпували останнім часом не три, а дві команди. Рівненська «Славія» – беззмінний чемпіон п’яти останніх сезонів, тепер має достойного конкурента в особі млинівського «Автоплюса», який і став переможцем змагань у цьому році.
Млинівчани у фінальному поєдинку обіграли рівнян на їхньому ж полі – 2 : 1. Уже сам цей факт став родзинкою чемпіонату, але ще більше дивує перевага фіналістів над своїми суперниками з північної групи – Сарнами та Рокитним, коли вихідці з Півночі за два матчі отримали у свої ворота по 9 та 10 голів відповідно.
Де узяти легіонерів?
Якщо із комплектуванням свого складу «Славією» ситуація зрозуміла – як тільки у Рівному чи десь поруч з’являється гравець, що перетнув межу 35-ти років, то він одразу опиняється у команді Горислава Літвінчука, то де взялися такі достойні ветерани у Млинові, де навіть першолігової обласної команди довгий час не було?
Секрету тут нема ніякого – поруч Луцьк, а у цьому році комітет ветеранського футболу РОФФ зняв ліміт на так званих «легіонерів», тому на перших ролях у млинівчан саме лучани, один з яких – добре відомий широкому футбольному загалу Тарас Кабанов і приніс перемогу «Автоплюсу» двома влучними ударами.
А що ж робити іншим, біднішим командам, які не можуть запросити до себе таких «зіркових» гравців? Мабуть, їм лишається лише заздрісно зиркати в сторону багатіїв та думати: «А скільки б ми отримали у власну сітку, коли б грали у фіналі?». Трохи сумно, але і з цим треба щось робити, бо невдовзі, скоріш за все, у обласному ветеранському фіналі гратимуть столичне «Динамо» з «Шахтарем»… А чому б і ні? Перші ластівки вже є – виступають же за Малинськ у дорослому чемпіонаті троє киян і один донеччанин…
Для володимирецьких «стариків» сезон не склався
Трохи про наших представників на ветеранській ниві, сезон для яких відверто не склався. Атомники вперше за часів існування подібних змагань навіть при залученні трьох маневицьких «легіонерів» не подолали груповий етап чемпіонату, посівши лише третє місце на Півночі, а збірна Володимирецького району, яка ще 5 років тому була у «призах» змагань, нині лише шоста у своїй групі. Причини невдач у обох колективів ідентичні – їх важко зібрати. Як правило, на домашні поєдинки приходить по 18-20 гравців, а на виїзд хоч бери шофера буса, яким приїхали, став у основний склад…
Ще однією проблемою, особливо у володимирчан, є різнорідний склад учасників. Адже погодьтесь, якщо у тебе є гравці, яким вже за 50, то їм важко протистояти футболістам 35-36 років. Окрім цього, є у них і великі проблеми з дисципліною, коли негаразди у грі члени команди намагаються компенсувати агресивною поведінкою.
У новому сезоні чекають зміни
Утім, деяких змін у ветеранському чемпіонаті все ж не оминути. За словами головного спеціаліста РОФФ Олексія Гладкова, у прийдешньому сезоні буде змінена і формула змагань, і віковий ценз – окремо змагатимуться футболісти і +35 років, і +45.
І на завершення
Пара слів про змагання учасників АТО. У групі «Захід», де виступали варашани з п’ятого окремого батальйону Національної гвардії України, їхнє остаточне місце – сьоме при 12-ти командах – учасницях.
І на завершення про футзал, адже на порядку денному залишилися лише ці обласні змагання. Днями став відомий склад чотирьох груп, переможці яких разом з двома кращими колективами минулого року – рівнянами та костопільчанами – гратимуть у обласному фіналі. Отож Володимирецький район змагатиметься 2-го грудня у Зарічному, де суперниками будуть господарі, Рокитне та Сарни, а Вараш 8-го грудня поїде у Березне, де на нього чекають теж господарі, Корець та Дубровиця.
