Після відвідин Цюріха та Люцерн наш тур Альпами добігав кінця. ми прямували до останньї точки нашої подорожі. Це було найромантичніше місто Італії — Верона, якому свої рядки присвячували Шекспір, Байрон, Петрарка та Гете.
Вечоріло. Автобус м'яко і швидко мчав ідеальним автобаном Швейцарії. За вікном у вечірніх тонах минали скелясті гори Альп та мальовничі гірські озера із розсипаними на їх берегах містечками.
У подорожі нам пощастило проїхати одним з найдовших автомобільних тунелів світу, який простягається під гірським перевалом Сен-Готард і має довжину майже 17 кілометрів.
Тунель Сен-Готард
Проїхавши близько 3 годин та перетнувши кордон з Італією, ми нарешті дістались до околиць Мілану, де нас чекав готель. Поволі вибрались із салону автобуса. В обличчя одразу вдарив потік гарячого повітря, адже об 11-ій годині вечора температура на вулиці складала 28 градусів тепла.
На відміну від попереднього готелю, номери італійського були дещо меншими, але інтер’єр був набагато сучаснішим. А що найбільше порадувало, то це вмонтований в стелю працюючий кондиціонер, оскільки навіть опівночі за вікном було досить спекотно.
День 4. Сонячна Верона
Прокинулись ми традиційно о 6 ранку. Після ситного сніданку у їдальні уже через дві години вся група зі своїм багажем стояла у фойє готелю в очікуванні автобуса.
Майже дві години у дорозі, і нас вітає найромантичніше місто Італії — Верона, яка дивовижно поєднує дух та колорит сучасності, середньовіччя та давньоримської епохи.
Щойно автобус зупинився, ми одразу вирушили вздовж кріпосної стіни до центру міста, де й мала розпочатись оглядова екскурсія. Однак іти групою вузенькими тротуарами було досить складно через вже звичний натовп туристів із Азії та сильну спеку, яка на той момент вже сягала більше 40 градусів.
Типові італійські будинки, пофарбовані у теплі кольори та з дерев’яними віконницями, криті ресторани та кафе, що розташувались мало не під кожним будинком, та старовинний античний амфітеатр подарували просто неймовірні враження.
Зібравшись на центральній площі біля кінної статуї, розпочали оглядову екскурсію Вероною. І першим об’єктом нашого огляду стала візитівка міста, Арена-ді-Верона, яка є третім за величиною серед давньоримських амфітеатрів. Випереджає його лише знаментитй римський Колізей та амфітеатр у місті Капуя.
Не зважаючи на свій майже 2000-річний вік та значні руйнування, завдані сильними землетрусами у 12 столітті, Арена-ді-Верона є одним з найбільш збережених римських амфітеатрів. У його стінах й досі проводяться великомасштабні постановки опер, вистав та концертів.
Вціліла частина зовнішньої стіни амфітеатру
Далі, звернувши вглиб старого міста, упродовж майже двох годин ми ходили вузенькими вуличками старого міста, викладених рожевим мармуром та бруківкою. Зокрема відвідали ринкову площу Пьяцца Ербе, на якій стіни будинків майстерно розписані старовинними фресками.
Також не обійшли стороною і площу Піазза дей Сіґнорі, на якій розташовані середньовічні палаци 12-14-х століть. А ще готичні надгробки, де у саркофагах лежать муміфіковані тіла родини Скалігер, яка правила у Вероні з 13-го до кінця 14 століття.
Пройшовши трохи далі та зійшовши з маршруту в один із дворів, екскурсовод провела нас до чи не найстаршого кам’яного колодязя міста, воду з якого черпали за допомогою спеціального механізму.
Старовинний кам'яний колодязь
Зробивши пам’ятні фото, через кілька хвилин ми повернулись до нашої екскурсії. Наступним, та вже останнім об’єктом відвідин стала одна з головних візитівок Верони, заради якої до міста щороку з’їжджаються тисячі туристів. Це був славнозвісний будинок, у якому за легендою проживала легендарна Джульєтта.
Типовий середньовічний триповерховий будинок з різьбленим кам’яним балкончиком та маленьким двориком в якому стоїть бронзова скульптура Джульєтти. А при вході до будинку є спеціальна «арка бажань», стіни якої повністю вкриті любовними записками та бажаннями.
Однак через велику кількість відвідувачів біля будинку Джульєтти було важко навіть пересуватись.
Песк’єра-дель-Гарда
Після закінчення екскурсії та кількох годин вільного часу на групу чекав ще один приємний бонус — поїздка до міста Песк’єра-дель-Гарда. Це курортне містечко розташоване на південному березі найбільшого озера Італії Гарда за 30 кілометрів від Верони.
Близько 14 хвилин у потязі та майже півтора кілометри пішки під палючим сонцем за більш як 40 градусної спеки, — і ми на місці.
Перше, що порадувало найбільше та водночас здивувало, це відсутність у курортному містечку великої кількості людей, в порівнянні з тією ж Вероною.
Чиста та прозора блакитна вода, крізь яку проглядалась риба, що відпочивала під човнами, напівпорожнє містечко та купа вільного місця на вкритому галькою пляжі зробили цей день чи не найкращим за весь час нашої подорожі.
Якщо провести паралелі з українськими пляжами, то між ними нездоланна прірва відмінностей, починаючи від облаштування зони відпочинку і чистоти там до вражаючої культури та вихованості відпочиваючих із країн Європи.
Озеро Гарда
4 години відпочинку та купання у кришталево чистому озері промайнули майже непомітно. Настала пора повертатись до вокзалу, щоб встигнути на потяг до Верони, який цього разу спізнився більш як на 20 хвилин.
Повернувшись у Верону ближче до вечора, одразу стало помітно, як змінилось місто. Небо вкрилось хмарами, що закрили собою палюче сонце, а на майже спорожнілих вулицях та дорогах спала спека. Саме у цю пору Верона показала себе такою, якою вона є насправді: тихим і затишним італійським містом.
Удосталь нагулявшись вечірнім містом та закупивши продукти і сувеніри, ми зібрались на автостанції в очікуванні автобуса, який за ці кілька днів став для нас майже рідним.
Уже востаннє розмістившись в салоні свого транспорту та попрощавшись із прекрасною Вероною, ми поволі вибрались із міста і вирушили додому. На нас чекав довгий нічний переїзд територією Італії, Словенії та Угорщини.
Бувай, Європа! Привіт, Україно!
Ранок 5-го дня. Ніч у автобусі минула на диво легко, вдалось навіть трохи виспатись. Прокидатись почали від того, що автобус почав заїжджати до Будапешту, вулиці якого при ранковому освітленні вдалось набагато краще розгледіти.
Близько 5-ти годин дороги та кілька зупинок, і ось — ми вже біля кордону з Україною. Що нас дуже здивувало, так це майже повна відсутність черги з боку Угорщини, а процедура перетину митниці зайняла не більше, ніж півгодини.
Далі ще близько 5 годин дороги Україною. І нарешті автобус прибув до своєї кінцевої зупинки, звідки все починалось — території старого терміналу львівського аеропорту.
Старий термінал аеропорту у Львові
Загалом за 4 дні подорожі Європою автобус перетнув 6 країн, подолавши при цьому близько 3500 кілометрів шляху.
Повернення додому
Йшов до завершення вже 6-й день з початку моєї подорожі. Потяг за маршрутом «Львів-Бахмут» почав збавляти свій хід і повільно наближався до станції «Антонівка».
За вікном у променях вечірнього сонця змінювали одне одного рідні поліські краєвиди. Ось він, дім, хоч і не ідеальний, не такий чистий та з гіршими дорогами. Однак в жодній з відвіданих країн на душі не було так добре, як на своїй Батьківщині.
Підсумовуючи цю мандрівку, я хотів би відзначити, що природою, культурною спадщиною та своєю гостинністю Україна мало чим відрізняється від країн, де ми побували.
Однак щоб досягти того рівня організації та культури європейців, українцям знадобиться витратити ще багато часу та сил. Адже зміни потрібно починати преш за все із себе.
