Лічені дні залишилися до Нового, 2020-го року. І є час, озирнувшись, спробувати проаналізувати рівень найпопулярнішої гри у світі команд наших земляків (і не тільки їх), яку вони демонстрували упродовж року на теренах Рівненщини.
Чемпіона І Ліги визначили на фініші
Почну з першої ліги. Чемпіоном мав стати Малинськ, він ним і став, хоча доля першого місця вирішилася майже на фініші сезону. Це й не дивно, бо головним опонентом малинчан в сезоні був сарненський «Маяк», який ще нікому і нічого просто так не віддавав. Команда з Березнівського району несподівано (через наглу смерть президента і головного спонсора Анатолія Федоровича Онищука) стикнулася з неабиякими проблемами – її залишило аж 13 гравців (в основному з інших міст), через що колектив знявся з аматорського чемпіонату України.
Але запасу футболістів на область вистачило і перше чемпіонство Малинська стало своєрідним пам’ятником президенту клубу. Перевага чемпіона над всіма іншими (крім Сарн) була дуже відчутною, особливо це видно по різниці забитих та пропущених м’ячів – 96-12. А от майбутнє колективу під великим знаком запитання, бо вже зараз подейкують, що гравцям порадили підшукувати собі нові команди. Чи це так насправді, побачимо, мабуть, вже навесні…
Минулорічний, тепер уже екс-чемпіон із Сарн особливих досягнень цього року не має, але продовжує наполегливо розбудовувати футбольну інфраструктуру. Так, стало до ладу ще одне запасне поле, на черзі – манеж, тому за майбутнє футболу у цьому місті, скоріш за все, перейматися не треба. Як сказав президент клубу Василь Пістоль, «Ми усе стараємося робити поступово і планомірно».
Сюрприз від рафалівчан
Найбільшим сюрпризом зі знаком + став виступ у другому колі наших земляків-рафалівчан. Після першої половини сезону цей колектив разом з сусідами-варашанами посідав місця у нижній частині турнірної таблиці і, здається, ні на що особливе не претендував.
Та у другому колі команда Івана Ярути та Василя Дацького здійснила феноменальний ривок. І, вигравши 9 матчів із 10, фінішувала третьою у запеклій боротьбі з ФК «Садовим».
Боротьба за третє призове місце була настільки непоступливою, що доля «бронзи» вирішилася лише в останньому турі, коли рафалівчанам довелося на виїзді обігрувати не такого вже й простого аутсайдера із Здолбунова.
Які ж складові цього успіху? Найперше – це фігура президента клубу Василя Дацького, без якого ні стадіон, який є чи не кращим в області, ні команди б просто не існувало. По друге – тренер Іван Ярута, який зміг згуртувати колектив, провести у літню перерву хорошу селекцію і змусив повірити своїх підопічних у власні сили.
Без усіляких проблем влилися у колектив волинські легіонери Андрій Костюченков, який помітно зцементував оборону, та всюдисущий мініатюрний хавбек Назар Приходько. Відчувши впевненість, дуже додали молоді і перспективні Дмитро Серховець, брати Левкови, новими фарбами засяяла гра кіпера Олександра Черевача, захисників Романа Чугая та Леоніда Федіни, форвардів Ярослава Похили та Віктора Стельмаха. У справжнього ватажка перетворився капітан команди Назар Степанюк.
Успішний виступ маленького провінційного клубу – це й неабияка заслуга усіх працівників та адміністрації команди, чия робота може й здається непомітною, але від цього не стає менш важливою. Тепер завдання для команди –зберегти здобуте і не зупинятися на досягнутому.
А як конкуренти?
Головний конкурент рафалівчан в гонитві за медалями – ФК «Садове» по успішному виступу до літньої перерви практично «завалив» друге коло, і, хоча до останнього чіплявся за свій шанс, все ж залишився на 4-му місці.
Усі інші колективи, що посідають місця з 5-го по 10-те – то є такі собі «середняки». Їх єднає одне – мінусова різниця забитих і пропущених м’ячів та незбалансований тренувальний процес. Іншими словами кажучи, вони якщо й тренуються, то по 5-7 чоловік, а то й взагалі збираються від матчу до матчу.
Окремо про «Ізотоп – РАЕС»
Він опинився в сезоні на передостанній, 10-ій позиції. Далі лише аутсайдер із Здолбунова, який у вищій лізі опинився, в принципі, випадково.
Таке місце зовсім не личить команді, що представляє багатотисячний колектив поліського енергогіганта – Рівненську АЕС. Сказати, що футболістам не приділяють належної уваги важко – адже преміальні у них одні з найвищих в області, чудесна інфраструктура (стадіон у цьому році визнаний кращим на Рівненщині).
Тим не менш ізотопівці за останній час розгубили чи не усіх своїх уболівальників. Тих можна зрозуміти: не дуже хочеться спостерігати за поєдинком, у якому твої улюбленці отримують по 6-7 голів, хай навіть від кращих команд області.
Та справа не лише у рівні гри атомників – глядач не йде на трибуни ще й через те, що вхід – платний. З одного боку – 35 гривень не гроші зараз, як кажуть у народі. Але у сусідньому Луцьку перепустка на двобої місцевої «Волині» коштує дешевше, 30 гривень, і рівень футболу, погодьтесь, там трохи інший.
Та й догравала сезон команда вже без головного тренера Олександра Павлика з «вічним» начальником команди Олександром Шлаєм, маючи на лаві запасних по декілька гравців.
Словом, перед новим головним наставником ізотопівців – маса проблем, вирішувати які, мабуть, одному і не під силу.
ІІ Ліга
Друга ліга, мабуть, ще проблемніша, ніж перша, бо впевнено почуватися там може хіба що переможець з Березного, та й то не факт. Інфраструктура «Случа», присутність спортивного коледжу дає надію, що команда не загубиться в обласній еліті. Але дуже вже часто останнім часом представники Березнівщини напряму залежать від фінансових потоків. Є гроші – є команда, нема – ми і у другій лізі пограємо.
Чи Дубровиця, що фінішувала третьою, насмілиться підвищитися у класі, наразі, мабуть, не скаже ніхто і у самому райцентрі. Тут теж виступ колективу залежатиме від фінансування. («Садове-2», як фарм-клуб ще однієї команди із Гощанщини за регламентом претендувати на першу лігу не може).
Про наших у ІІ Лізі
Окремо про наших представників у другій лізі. Четверте місце для дебютанта «Моноліта» – без сумніву, успіх. Хоча по підбору гравців, я думаю, енергоремонтники могли б претендувати і на вищі позиції. Все ж добутий досвід – неоціненний.
Треба зважати й на те, що добра половина команди – ветерани, і їм ой як нелегко було суміщати виступи у другій лізі з обласними перегонами гравців за 35 років. Потенціал у колективу є, але треба активніше долучати до тренувань молодь, та це вже головна біль тренерського штабу.
Володимирчани в турнірній таблиці
Восьме місце – у володимирецької «Енергії». Хотілося би, звичайно, аби було трохи вище, але… Наскільки мені відомо, якихось особливих завдань перед колективом ніхто не ставить. Та й ніхто дуже вже долею команди не переймається, окрім однієї людини, яку добре знають у райцентрі.
Буде на своєму місці вищезгаданий функціонер по зимі – буде команда, не буде його – тоді виникають питання.
У принципі, таке становище у другій лізі майже у всіх її учасників, які, хоч і намагаються дивитися у Новий рік з оптимізмом, все ж вимушені зустрічати його зі словами: «Дай, Боже, нам зиму перебути…»
