Більш ніж півмісяця карантинних заходів накладають на людей певний відбиток і вони змінюються, разом з ними стає іншим і наш світ. Щоправда, змінювати свої звички легко дається далеко не всім.
Карантин не може стати звичкою
Люди похилого віку, які згідно закордонної статистики (Китай, Італія і т.д.) найбільш вразливі до пандемії коронавірусу, порівняно спокійно сприйняли обмеження надзвичайної ситуації, бо за плечами неабиякий життєвий досвід.
А от молодь сприймає карантин важче. Дехто взагалі вважає коронавірус щось на зразок фейку і ставиться до нього приблизно так: «Це,мовляв, така штука, яка косить лише пенсіонерів, а до мене не має ніякого відношення». Тому й ведуть такий спосіб життя, який вели і до карантину.
Особливо вражає позиція тих людей, які повернулися з-за кордону, зрозуміло, з грошима, і всидіти вдома на самоізоляції ну ніяк не можуть. Як правило, саме вони і розносять цю заразу спочатку серед своїх родичів та знайомих, а потім і серед інших людей. А серед рідні, кумів, друзів неминуче знайдуться люди похилого віку, та й молодь з послабленим імунітетом вірус теж не милує.
Тож пам’ятайте про них, бо як казав герой одного популярного серіалу: «Якщо зараз ми не подумаємо про наших батьків і дідів, то хто потім подумає про нас?». Адже зараз ми ще навіть не на піку пандемії, а випадки зараження множаться з кожним днем. Бо народна мудрість свідчить: «Посієш вітер – пожнеш бурю».
Більярд: Кубок поколінь
А що старші люди у цьому житті та і у спорті відіграють ще неабияку роль, доводять змагання, про які я хочу розповісти вам, шановні читачі, і які встигли провести ще у перші дні карантину.
Отож у вараському більярдному клубі «Ліон» був проведений традиційний, вже четвертий за ліком турнір з динамічної піраміди «Кубок поколінь». 16 учасників, в тому числі один володимирчанин, були поділені за віковими групами на 4 команди.
У колектив до 35-ти років були зараховані Віталій Крупич, Михайло Ляшик, Олег Ткачук та Віталій Ткач (капітан).
Команда вараських більярдистів – ветеранів + 45 – переможець «Кубка поколінь». Зліва направо – Сергій Матвійчук, Ігор Максимюк, Віктор Босик та Олександр Юдін
Команду з 35-ти по 39 років склали Антон Дєдул, вже згаданий вище володимирчанин Роман Заскалько та два Юрії – Михальчук та Левчук (капітан).
Четвірку з 40 до 45-ьох років представляли Володимир Гряділь, Олександр Грицюк, Валентин Федіна та капітан Святослав Продащук.
І, нарешті, найстарші на турнірі гравці +45 років виступали у складі Ігор Максимюк, Сергій Матвійчук, Олександр Юдін (найстарший на змаганнях) та капітан Віктор Босик.
Кому путівка до фіналу
Змагалися за кубковою системою, і жереб у першому півфіналі звів спочатку наймолодших проти команди колективу 40 – 45, а у другому відповідно колектив 35-39 років проти найстарших. У стартовій зустрічі по дві перемоги капітана Продащука та Гряділя і виграш Грицюка принесли путівку до фіналу більш досвідченим більярдистам – 5 : 3.
А от у другому півфіналі трапилась неабияка «заруба», бо після восьми поєдинків стояла нічия 4 : 4. Тож довелося рахувати різницю куль, яка, врешті-решт, виявилася кращою у супер-ветеранів.
Схожа картина намалювалася і у фіналі, де ніхто не хотів поступатися. Дуже старався Володимир Гряділь, який того дня виграв усі свої чотири зустрічі, але цього виявилося замало, бо найстарші зусиллями Босика, Матвійчука та Максимюка зуміли до закінчення матчу відігратися.
І знову нічия – 4 : 4, нічия і за різницею партій. Тож суддівській колегії знову довелося рахувати навіть співвідношення куль, що є досить рідкісним явищем у більярді і свідчить про відносну рівність команд.
І більярдна Фортуна того дня зробила уклін в бік найстарших гравців, бо вони забили всього на три кулі більше, ніж суперники.
Отож, вперше за чотири розіграші «Кубка поколінь» переможцями змагань стала команда найстарших ветеранів, яка й прийняла заслужені вітання від інших учасників турніру.
