Ми не часто звертаємося до читачів, адже від журналістики «месіанства» перейшли до роботи з інформаційними жанрами. Але цього разу просимо вас підтримати газету «Володимирецький вісник» і передплатити єдине видання нашого краю, яке доходить майже у кожну третю хату на Володимиреччині. В епоху інформаційного засилля людям найважче зорієнтуватися саме як діяти на місцях. І тут основну роль інформуванні роз’яснення несуть саме гіперлокальні (районні медіа). Чому саме ми? Розкажемо.
Свято усіх працівників інформаційної сфери
6 червня святкують професійне свято не лише журналісти, а й усі працівники інформаційної сфери, дотичні до журналістики: верстальники, дизайнери, менеджери з продаж та всі інші члени колективу редакції газети; веб-дизайнери, системні та СЕО-адміністратори, редактори сайтів, рерайтери та копірайтери, оператори і монтажери на сайтах і в соціальних мережах. А ще усі-усі, хто веде свої блоги на сайтах, у Фейсбук чи сторіс в Інстаграмі, канали в Телегармі або Твіттері та інших комунікаційних мережах.
Наскільки не впізнавано змінився світ за останні 15-20 років, настільки ж динамічно розвивається й індустрія медіа та інформації, «виживаючи» старі професії (як от лінотипіст, набірник текстів, фотокореспондент, відповідальний секретар, коректор) і створюючи нові (на кшталт комплайнс-аналітика, розслідувача у сфері державних закупівель, блогера чи інтернет-журналіста).
Чому в газеті працювати важче, ніж у соцмережах
Але хоч і з’явилося більше можливостей для реалізації себе в якості громадського чи професійного журналіста (бо ж Інтернет по швидкості поширення інформації перевершує усі традиційні засоби масової інформації, а знімати фото і відео і монтувати сюжети можна просто у телефоні), та працювати стало набагато важче.
А все тому, що через масову активацію так званих громадських журналістів (ті, які регулярно щось пишуть на власних сторінках у соціальних мережах чи коментують на місцевих сайтах) і, відповідно, профанацію професії впала довіра до роботи професійних медійників.
Адже в погоні за хайпом (або сенсацією, простіше кажучи) такий журналіст оперативно дає 1-2 фото з місця події, наприклад, затримання дебоширів (про це можна більше прочитати у матеріалі Правда чи міф: “Поліцейські ні за що заламали хлопця та повезли не відомо куди” на сайті Вараш-інфо) або коротеньке відео та сенсаційний пост (опис події, що сталася) – і збирає масу реакцій читачів та глядачів. Йому достатньо подати точку зору однієї сторони, яка здебільшого не є об’єктивною.
А професійний журналіст, який заслухає всі сторони і подасть думки експертів, а не лише стейкхолдерів (зацікавлених сторін), звісно, програє у часі публікації такої інформації і в довірі читачів – бо вони вже встигли сформувати свою думку на основі публікації громадських журналістів, яку вже обговорили в соціальних мережах і встигли скласти свою думку щодо події.
Це, звісно, ніяка не конкуренція, бо ж потреба в об’єктивній інформації щодо, скажімо, коронавірусу, все ж поки домінує над критикою й чутками обивателів, які стверджують, що насправді пандемія – світова афера. Бо, цитую, «тести без сертифіката якості. Юристи робили запити в МОЗ – відповіді, що це за тести, не отримали. Президенти африканських країн здали фрукти папайї, машинне масло і молоко кози (тільки підписали іменами людей) – і в цьому матеріалі також був короновірус».
Звісно, нас не раз обманювали (згадаймо ажіотаж із пташиним грипом і Таміфлю). Але таких коментаторів уже ніякими аргументами не переконаєш – поки їх самих не торкнеться та біда, яка не десь в Африці гуляє, а в нас, у Володимирці, в Собіщицях і у Вараші.
Мрія: попит на перевірену інформацію, а не блогерські повідомлення
Тут головне – не втягуватися в дискусію, а просто робити свою роботу. Бо попит на якісну журналістику був, є і завжди буде. Це ми побачили на сайті, коли до початку пандемії мали місячну аудиторії в 40-50 тисяч відвідувачів, а в період карантину вона зросла до більш як сотні користувачів щомісяця. А деякі матеріали за тиждень (!) набирали до 20 і навіть 40 тисяч переглядів і потім були основою для сюжетів на центральному телебаченні та в республіканських ЗМІ.
Але реклами від того трафіку (читацького потоку) не побільшало. Бо люди не звикли ще комусь платити за рекламу в інтернеті, якщо її можна дати самому на ОЛХ чи інших дошках інтернет-оголошень (інша справа спрацює вона там так, як очікується).
Ось саме про це і мріють професійні журналісти – про можливість вільно працювати для своєї аудиторії. Адже на відміну від громадянських журналістів, які в будь-який момент можуть зняти свій пост у ФБ чи видалити його з телеграм-каналу, ми несемо відповідальність за кожне слово перед своїми читачами, не ховаємося за анонімними ніками і на нас можна подати до суду – бо ж у кожної редакції є юридична і поштова адреса.
Через карантин газета втрачає передплатників і рекламодавців
Але криза та карантин боляче вдарили по газетах насамперед. Дохід будь-якого друкованого видання складається з двох частин: передплата (у нас вона покриває біля 50% усіх витрат) і реклама (у нас це біля 45% від потреби); решту економимо, заробляємо на супутніх послугах або заносимо у збиток.
На час карантину доходи від реклами та оголошень впали більш як на половину – хоч ми по максимуму й працюємо з рекламодавцями дистанційно, але через відсутність сполучення валовий дохід значно впав. Зарплати працівникам знизили на 20-40 відсотків і вони лише трохи більші за мінімальні.
Якщо завтра піднімуть ціну за друк – змушені будемо або зменшувати кількість сторінок, або скорочувати працівників редакції.
Ще гірша ситуація – із передплатою, яка заробляє нам на захищені видатки – частину зарплати і податки. У нас передплатна ціна і так доволі висока, хоча й не покриває всіх видатків (собівартість 1 примірника газети – 8 гривень по передплаті, але третину з цієї суми забирає за послуги пошта, тож ми отримуємо на рахунок не 8, а 5 гривень, плюс 5 відсотків податку від цієї суми сплачуємо в державу). А купівельна спроможність у людей падає, тому тираж теж зменшується, урізаючи наші доходи.
Отже, перспектива напередодні професійного свята – не радісна: газета втрачає тираж, а сайт на себе ще не заробляє.
Але ми не «ниємо» і не нарікаємо на долю. Бо мріємо і віримо, що тираж нам вдасться зберегти, а карантин закінчиться і бізнес почне виходити з кризи.
На місцевих виборах увага до ЗМІ – як до особливих джерел інформації
Попереду ще й місцеві вибори. А звідки люди черпатимуть офіційну інформацію про місцеві реалії? Точно не з дописів неперевірених блогерів у соціальних мережах.
Адже саме наша газета і сайти є тими комунікаційними майданчиками, де можна не лише висловити свою думку, а й формувати громадську думку, впливати на рішення місцевих політиків і влади.
Може здатися, що політика вже всім набридла і такі огляди нікому не будуть потрібні. Але насправді велика кількість переглядів матеріалів, підготовлених під час виборів до Верховної Ради, свідчить, що читач охоче сприймає статистичну об’єктивну і виважену інформацію, на основі якої сам собі робить висновки про кандидата, його статки і політичну програму.
Тобто висновок простий: люди мають самі думати над фактами, які їм пропонує медіа, і самі приймати висновки – а журналісти їм мають у цьому допомагати, збираючи та узагальнюючи потрібні для усвідомленого вибору дані.
Ціна за газету – як за 10 хлібин або 2 пляшки горілки
Зрештою, що таке 198 гривень піврічної передплати на «Володимириецький вісник»? Це 2 пляшки магазинної горілки, 10-15 хлібин або біля 10 літрів бензину.
Повірте: іноді ціна тієї інформації, яку ми вам повідомимо, разом перекриє всі ваші видатки на піврічний абонемент.
Адже ми вже давно перетворилися з районної газети суто «для пенсіонерів», де друкують лише офіційні роз’яснення органів влади, привітання та некрологи з тиражом 4100 примірників у медіамайданчик з газети, 2 сайтів та потужної групи у Фейсбук із загальною аудиторією понад 100 тисяч унікальних відвідувачів щомісяця.
Для районного видання це дуже хороша база користувачів, тож запрошуємо бізнесменів нею скористатися. Адже хто володіє інформацією – той управляє ситуацією.
Ми не просимо у вас грошей, а пропонуємо найдорожчий товар 21 століття за помірну ціну – ІНФОРМАЦІЮ.
З повагою до вас – Сергій СКІБЧИК, від імені колективу газети та медіаресурсів ТОВ «Володимирецький вісник».
