Промайнули різдвяні свята; ніби недавно було Стрітення, а вже і Великий піст не за горами. Від найвеличнішого свята – Великодня — нас відділяє неповних два місяці. За цей час ми повинні підготуватися душевно і тілесно до зустрічі Воскресіння Христового. То що ж нам радять священники, як увійти у піст і достойно пройти його? Про традиції постів та правила батьківської суботи розкаже володимирецький митрофорний протоієрей Михайло Льода.
Михайло Льода, володимирецький митрофорний протоієрей
– Після неділі про блудного сина в суботу в наших храмах буде правитися панахида за померлих чи батьківська субота. Батьківська субота – це день особливого поминання покійних. В році таких субот є сім. А найперша – М'ясопусна, яка припадає на 6 березня. На цих панахидах Церква здійснює поминання всіх хрещених християн з початку віку. Цього дня священики здійснюють вселенську панахиду, під час якої віруючі моляться за упокій померлих та просять у Господа для них милості та прощення гріхів.
– Отче Михайле, який сенс несе батьківська субота? Які традиції та правила цього дня?
– Батьківська поминальна субота – це особливе поминання в церковному календарі, бо Церква, як любляча Матір, в цей день своєю молитвою охоплює всіх тих, хто не отримав церковного відспівування або навіть елементарного поховання. Це стосується померлих на чужині, зниклих безвісти, втоплених у морі та загиблих в непрохідних горах, від мору, голоду, у пожежах. Найперше – це прояв нашої християнської любові і піклування. По-друге, таке поминання повинно нас заставити задуматись і перевести нашу увагу за межі тимчасового життя і направити погляд у вічність. Якою вона буде для нас?
У цей день прихожани передають записки з іменами спочилих, однак слід пам’ятати, що нехрещених та самогубців не вписують. За них рідні можуть молитися вдома чи на цвинтарі біля могили.
Традиційно віряни приносять на Панахиду приношення. Це вино, яке використовується для здійснення літургії, та продукти, які символізують життя і блаженство для тих, кого поминаємо.
Ще одною невід’ємною частиною молитви є запалена свіча. Свічка – це символ нашої особистої молитви та наша жертва Богові. Ставлячи свічку ми просимо Бога за спокій близьких, називаючи імена спочилих родичів.
Впродовж Великого посту наша молитва за померлих ще більше посилюється, бо такі поминальні панахиди звершуватимуться ще на 2, 3, 4 суботу.
– Чи можна працювати в поминальну суботу? Чи обов’язково йти на цвинтар?
– У ці дні працювати можна. На цвинтар йти не обов’язково. В цей день найважливішою є наша спільна молитва у храмі.
– Напередодні посту Святе Письмо готує нас до покаяння. Минулої неділі в храмах зачитувалося Євангеліє про блудного сина…
– Життя віруючої людини непорушно пов’язане з богослужінням, що звершується у храмі. Цей внутрішній зв'язок яскраво виявляється у недільних Євангельських читаннях. Не виняток тому і неділя про блудного сина.
«Встану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: згрішив я…» – сказав син сам собі і пішов. Цей образ пробудження від гріховного сну – найкращий приклад справжнього покаяння. Християнин завжди має бути готовим до смерті. Із закриттям очей закриваються і двері Божого Милосердя. А Господь близько, Він завжди чекає нас, щоб ми сказали: «Встану і я піду!» (до покаяння – ред.). І коли ми наблизимось до Нього, Він випередить і зустріне нас та прийме в обійми Своєї Любові. Тому на прикладі блудного сина ми бачимо не тільки глибину його падіння, але і дорогу навернення, покаяння, спасіння.
– Розкажіть про особливості цієї неділі, 7 березня.
– Це завершальна підготовча неділя до Великого посту. Вона готує нас і духовно, і тілесно до найважливішого богослужбового періоду. Цей тиждень вже не можна вживати м’яса, коли ми говоримо про тіло. А щодо душі, то ця неділя заставляє нас задуматись про нашу смерть як початок нашого Страшного Суду. Є дуже повчальний вислів Святих людей: «пам’ятай про смерть – і ніколи не згрішиш». Бо без жаху не можна згадувати страшні місця мук, невгасимий вогонь, про які говорить Святе Письмо, – тому сама думка про ці жахіття повинна відвернути нас від гріха. Але не тільки це.
Святий Іоан Золотоустий говорить: «Навіть коли б не текла вогненна ріка і не стояли б страшні ангели, а лиш були б скликані на суд усі люди, й одні, діставши похвалу, були прославлені, а інші – ганебно прогнані, щоб не споглядати їм Божої слави, – то чи кара соромом і безчестям та оплакування втрати своїх благ не були б жахливішими за будь-яку геєну?». Це останні аргументи, які Церква приводить усім людям, перед початком посту, щоби ми задумались і використали цей благодатний час посту для молитви і покаяння. Бо від цього залежить наша вічність!
– Дякую за розмову.
Лариса Сарницька.
