В Україні День пасічника відзначають 19 серпня. Володимиреччина має своїх бджолярів, серед яких є цілі династії. Володимирець.City з нагоди свята познайомився з такою родиною. Це Петро і Сергій Будніки з села Озеро. Цього року їх пасіка відзначає тридцятиріччя.
Ще у 1989 році Петро Буднік з сином Сергієм збудували власноруч перший вулик. Він і сьогодні є «номером один». Відтоді пасіка обросла новими бджоло-будиночками, бджолосім’ями, а хлопці вивели свої формули-хитрощі бджолярства. Виявляється, бджолине життя – окремий політичний устрій.
Батько, Петро Буднік, викачує мед. В його руках – рамка з медом
Бджолам байдуже, якої ти професії
Петро Іванович Буднік, родом із села Озеро, не завжди був бджолярем. Будучи колгоспником, у вільний час допомагав сусіду, Віонору Дуліпі. Тримав дід пасіку, а здоров'я вже не мав.
Будніки трохи дивувались тоді, чому сусід з останніх сил вкладається у бджіл, не продає їх, не збуває клопіт. Аж, ставши досвідченими бджолярами, зрозуміли ті Віонорові надзусилля: душа господаря залита медом-любов'ю до бджіл, а вони натомість своєю комашиною любов'ю віддячують йому.
З такою істиною ось уже тридцять років колишній колгоспник і сьогоднішній приватник-стоматолог опікуються своїм солодким захопленням – пасікою.
Петро і Сергій Будніки на своїй пасіці
Без огляду на сезон і погоду, на здоров'я і настрій, на «зайнятий» чи «відпустка», бо їх вихованцям байдуже, якої вони професії.
«Сімейний підряд» інколи зводиться до пари рук
Нині в господарстві – три десятка вуликів. Першу бджолосім’ю купили в Каноницькому колгоспі. Там велика пасіка була.
Не завжди вдавалось за зиму зберегти бджіл, але чоловіки вперто вчились на своїх помилках і на людському досвіді.
Сергій наразі вуликами і рамками займається, будує їх, купує чи прилаштовує під рої. А вже на діда Петра лягає вся важка ноша догляду.
Інколи син Юра і дружина допомагають, але особливої надії на них нема, бо вони бояться бджіл. Їх кусають, а діда – ні.
«Кров з носа» раз в тиждень маєш їх відвідати і запитати, чи все в порядку. Чи рій, бува, не розділився, чи не втік, чи не вмерли (не доведи, Господи) бджоли.
Між іншим, саме «вмерли», а не «здохли», серед пасічників лише така термінологія. Щось є у бджолах чи позаземне, чи потойбічне – з ними треба, як з розумними істотами.
Син, через роботу, лише по суботах заглядає для помочі, хоча, може, й більше за батька залюблений у цю справу. І не дивно, стоматологом трудиться 24 роки, а біля вуликів ходить – 30!
Бджолина політика складна, але чесна
У бджолиному світі – суцільний матріархат. Все залежить від матки. Як поставить завдання, так рій і працюватиме. Цариця має сказати: «ти сьогодні працюєш, ти – підмітаєш, ти – нектар носиш чи соти ліпиш…» Тоді й видно, чи меду лише на розплід і корм буде, а чи й на продаж стачить.
Матка живе до п’яти років. Але найпродуктивніша вона перших два роки.
Цікаво, що коли матка може не влаштувати «колектив», то її на другий рік замінять на іншу. Самі проведуть «вибори».
Матка в пошуку запліднення для себе може десяток кілометрів облетіти, на її феромони і клюють хлопці-трутні.
Цікаво, що вона постійно в собі носить сім’я і не всякого трутня прийме, а вилітає лише раз за життя. Спарюються в повітрі.
Трутні в бджолосім’ї треба лише на сезон. Сезон їх бджілки кормлять, щоб плодитись. А вже у серпні – виганяють на крайню рамку.
Ті або дохнуть, або тут в нагоді стає господар пасіки, який для них робить рамки – «трутньовки».
Молода матка в таку рамку зробить бджолиний стільничок, а дворічна – трутневий. В кожному вулику має бути така рамка.
Бджоли мають свої породи, як коні чи кури
Зазвичай у травні пасічники їдуть на закупи породистих бджіл. Це бджолопакет, комплект – чотири рамки з маткою.
У Будніків є чистопородні «Карпатка», «Карніка» і «Батфаст». Порода останніх – наймиролюбніші комахи. Але є й агресивні.
– «Кавказька» така психована, що з нею жити неможливо, треба в ліс вивозити! – розказує Сергій. – А порода залежить від довжини зобіка, яким комаха збирає нектар. От «карпатка» (виведена на Закарпатті) дуже рано вилітає і допізна працює, а «італійка» – злодюга. Вона любить чужу пасіку обікрасти, аби самій не збирати нектару. Основні критерії вибору породи: стійкість до хвороб і медоносність. Є ще «Українська степова», різні є. Але ж на сусідських пасіках бджоли то в прийми йдуть, то в невістки, тому чистота породи на кожній пасіці вже за рік-два вельми умовна.
Дід Петро з викачаним медом
Кожен взяток меду завжди унікальний
Мед, як продукт, є явищем унікальним для кожного вулика, для пасіки і для території. Якщо він «зрілий» (стягнутий із запечатаних стільників), то ніколи не буде псуватися у звичайному середовищі. Є наукові факти, що в єгипетських пірамідах знаходили абсолютно придатний до вживання мед. Може загуснути чи побіліти, – це вже залежить від квітконоса.
Про квітконоси Петро Іванович окрему лекцію прочитав. Сорти меду від них напряму залежать. От, наприклад, з гречки і гарбуза бджола може взяти мед лише до обіду. Липовий мед буде жовтеньким, а з садової квітки – білим і густішим. Чебрець, волошка, ромашка, іван-чай, цвіт хвої – усе дає свій оригінальний присмак.
До трьох разів на сезон можна зібрати мед при вдалому сезоні. Походивши чи посидівши серед пасіки у безвітряну погоду, відчуєш всю користь аромотерапії. Бо у вулику завжди 35 градусів температура і принесені нектари віддають свій аромат назовні. Плюс у меді – вся таблиця Менделєєва!
Вага рамки коливається. Все залежить від квітконосів і старанності бджіл
Любов до бджіл дорого обходиться
– У мене є кінь, сідаю ранком і їду. Дивлюсь, де і що цвіте. За ці роки вже став і ботаніком, і зоотехніком. Сезонність квітконосів знаю, хвороби і методи лікування бджіл знаю, – щиро признається дід Петро. – Якось пальця надвоє розрізав, коли рамки робив. То фактично медом і залікував, сам собі дохтором був.
Цьогоріч в Озері сталося лихо, аграрії не дотримались техніки безпеки і добра половина всіх бджіл в селі вимерла. Хоч і обіцяв фермер компенсувати, але не все так гарно на ділі, як на словах.
У Будніків четвертина бджіл загинула. Досі родині душа болить за втратою, бо відродження популяції медоносів не так швидко і не задарма робиться.
Бджолопакет нині коштує в межах сотні доларів, а ще плюс препарати та догляд.
А згаяний час взагалі не купиш. От їх односелець, який втратив половину пасіки через ту потраву, аж на заробітки до Німеччини поїхав, щоб пасіку відродити.
Життя людське з бджолиним схоже
Так вважає родина Будніків. На викачку меду чи на пошук загубленого роя з’їжджаються всі. Працюють навіть невістки і внуки. Робота ця всім, хто причетний до пасіки, – в задоволення, хоч і важка. Метушаться і працюють біля вуликів, як… бджілки!
Збіг? Не думаю.
