А чи знали ви, чий борщовий набір продається в магазинах мережі АТБ по всій Україні? Або ж чіпси «Люкс» з чиєї картоплі ви їсте? Відповідь вас дуже здивує – це продукція нашого земляка, уродженця Володимиреччнини, Миколи Андрійовича Римарчука з Дубівки. 60-річний фермер із 40-річним досвідом роботи сьогодні є одним з найкрупніших постачальників продукції в найвідоміші мережі супермаркетів України. Це – як мінімум один з приводів дізнатися про історію успіху українського титана агробізнесу.
– Якщо говорити про те, коли агробізнес почав приносити прибутки, то, напевно, треба починати навіть не з себе, а з мого діда, – з теплою посмішкою на обличчі розповідає Микола Андрійович. – Ще до тотальної комунізації України він був знаним господарем, мав сімдесят сім десятин землі! А потім його розкуркулили.
Згодом сільськогосподарський шлях продовжив мій дядько Мефодій: за часів комунізму головував у колгоспі, завжди заворожував мене розповідями про роботу із землею.
У дитинстві пан Микола мріяв бути будівельником. Його старший брат Анатолій закінчив Український республіканський заочний сільськогосподарський технікум в м.Боярка Київської області, і розповіді про цей заклад допомогли майбутньому фермеру визначитись із вибором професії. Тому, запевняє Микола Андрійович, в ньому просто проявились сільськогосподарські гени.
Отож, здобувши освіту агронома 40 років тому (згодом – ще й вищу освіту в даній сфері), пан Микола отримав направлення на роботу в радгоспі приміської зони Києва – радгосп «Шпитьківський».
– 20 років я там пропрацював. Починав звичайним бригадиром, а згодом став заступником директора. На початку моєї роботи господарство мало 440 гектарів під овочі – це 33 найменувань різних овочевих культур.
Уже в середині 90-х років між сільськогосподарниками почали з’являтись рекламні буклети зі зразками овочевих культур, вирощених закордоном.
– Іноземні компанії заманювали своєю продукцією – насінням, овочами. Ми прекрасно розуміли, що принципи і підходи в роботі, запозичені ще з СРСР, на фоні того, що пропонують іноземні рекламні буклети, виглядають примітивно. Я хотів щось змінювати, аби досягати результатів як з іноземної реклами.
У 2003 році, заручившись підтримкою родини і довірою людей, Микола Андрійович наважився започаткувати власну справу. Взяв в оренду людські майнові і земельні паї, орендував техніку, найняв людей – і стартував. Так виникло ПСП «Амарант Агро».
– Відкрити власну справу насамперед хотілось заради того, аби мати змогу втілювати свої ідеї в роботі, які б приносили задоволення у виробничих результатах, достаток для сім’ї. На момент старту я мав із збережень не більше 5000 доларів. Але це «копійки» на той час, коли долар майже дорівнював гривні. З такою сумою було важко починати. Дуже допомогли друзі, колеги – фінансами, контактами, підтримкою.
На момент створення свого підприємства пан Микола назбирав 180 гектарів землі (в подальшому розширили до 550); люди віддали у користування і розпайовану техніку. Але, – зауважує фермер, – вона була радянським металобрухтом, однак мусили доводили механізми до ладу, щоб хоч якось працювати.
– У мене було три старенькі трактори МТЗ, комбайн «ДОН», сівалки СЗ-шки… Дякую Богу, вдалося зібрати команду професіоналів! А ще мені пощастило в тому, що на той час мій товариш, агроном Володимир Левківський, який представляв ТОВ «Крафт Фудз Україна» – нині це один з лідерів на ринку харчової промисловості у нас в країні, – запропонував мені співпрацю. Їм потрібна була сировина для чіпсів, і з цього часу ми почали займатись вирощуванням картоплі. Ось так склалось, що вже багато років поспіль в чіпсах «Люкс» українці їдять картоплю, вирощену нашими руками.
Слово за слово, досвід за досвідом, контакт за контактом – і таким чином вибудовується ціла схема напрацьованих знайомств, співпраць і проєктів.
Сьогодні мережа супермаркетів АТБ у Миколи Андрійовича Римарчука закуповує борщовий набір овочів для своїм магазинів по всій Україні, а кияни їдять хліб переважно з його пшениці.
Якщо ж говорити про насіннєвий фонд, Микола Андрійович стверджує: в пріоритеті – європейське насіння, зокрема – голландське та німецьке.
– Усі європейські насіннєві компанії мають дочірні підприємства в Україні, вони проводять Дні поля, самопрезентуються.
На жаль, вітчизняна насіннєва база такими подіями похвалитись не може. Скажу більше – насіннєвої овочевої бази в Україні зовсім нема.
Відновленням насіннєвого фонду і селекцією українських сортів овочевих культур наразі в Україні ніхто не займається, бо, що найприкріше, воно нікому не потрібно. Скажімо, відомі на весь світ ніжинські огірки сьогодні – це лише маркетингова наклейка, бо справжня селекція цього сорту втрачена.
А от із пшеницею – інша картина, саме українські сорти – одні з найзатребуваніших в Україні.
Ціна при цьому відповідає якості
– Якісне дешевим не буває. Питання дискусійне, але я вже виходжу зі свого досвіду, для мене, як підприємця, на першому місці – яку економічну доцільність я отримаю від певного врожаю? І якщо маю хороший результат, на ціну насіння я не дивлюсь.
Власне, чи великі бувають втрати? Микола Андрійович посміхається: в ідеалі – щоб їх взагалі не було. Але це щось не досяжне.
– Завжди є якісь втрати врожаю, на них в межах норми припадає близько 2-5 відсотків. Але от цього року була затяжна холодна весна. Потім влітку була сильна негода – ливень, який за 40 хвилин нам дав 120 міліметрів опадів. Одні поля стояли у воді, інші потерпіли від потоків води, яка зносила із собою і ґрунт, і сам врожай. Цього сезону ми втратили близько 10 відсотків врожаю.
А трапляються ж випадки, коли насіння по всьому полю зовсім не зійшло. Та нічого не вдієш – висаджуєш знову, а потім день в день ходиш полем і вдивляєшся у сходи, молишся Господу, аби цього разу всі рядки зійшли.
Одного разу морква зійшла надто ріденько, що не було економічно вигідно. Мусили міняти насіння і пересіювати 8 гектарів моркви! Ось в таких не дрібних деталях і полягає робота агронома.
Агрохімія – тільки перевірена
– В агрохімії, як і в ліках, найголовніше – продукт розпаду. Я беру виключно сертифіковані перевірені препарати, які розпадаються на прості сполуки і не залишають довгий ланцюжок розпаду речовин – а він і є найнебезпечнішим для здоров’я.
А ще ділиться приємними відгуками:
– Одного разу якийсь дідусь купив наші овочі для своєї сім’ї і зробив аналіз в лабораторії на рівень вмісту пестицидів та нітратів. Потім приїхав на наше поле, знайшов там нашого агронома та щиро дякував, що може нашими овочами годувати своїх онуків. Та й «Київмлин» завжди дякує нам за якісну пшеничку.
Сьогодні підприємство Миколи Андрійовича вирощує близько 7 тисяч тонн продукції в рік. Близько 5 тисячі тон реалізується в літньо-осінній період з поля, а решта закладається на зберігання для продажу в зимово-весняний період. Для цього побудовано два овочесховища з холодильним обладнанням. Якщо овочі не пройдуть перевірку на рівень хімікатів тощо, продукція автоматично потрапить на утилізацію.
– Я вимушений контролювати цей процес, в інакшому випадку за один день стану банкрутом. А це ж не просто моя проблема, за мною – сім’ї, родини, долі близько 100 людей. Працювати треба по совісті, бо інакше – ніяк. Мене мої батьки вчили так. Побувавши по всьому світу в робочих поїздках, я дав собі обіцянку: заробляти гроші не за рахунок чужого здоров’я.
Карантин добре вдарив по робочому процесу
– Працювати в умовах карантину дуже важко. Сьогодні у нас реалізація продукції – одна з найгірших за нашу історію. І я не можу це пояснити: борщовий набір завжди на столі, це продукти першої необхідності. Однак маємо, що маємо: люди економлять по максимуму навіть на продуктах борщового набору, не запасаються овочами на сезон.
Щоб ви розуміли наш стан: вересень-жовтень – це найбільш прибуткові місяці, коли в нас масово йде оптова реалізація продукції: в деякі дні до карантину відвантажувалось до 100 тонн борщового набору. А зараз в період карантину ми ледь продаємо 2-3 фури овочів в тиждень по цінах в межах собівартості!
Наразі плануємо оптимізувати виробництво, щоб не скорочувати робочі місця і не зменшувати площі посадок основних овочів. Ми не перший рік на ринку, партнерів зберегли. І цьому раді.
Батьки і діти: під наглядом дядька
– Коли приїжджаємо сім’єю в Дубівку, стараємось навістити і дядька Мефодія. Йому завжди цікаво і дивно, як я працюю: він звик до планової економіки. У нього, як він апелює – завжди фонди були: дизпального стільки поставлять по такій-то ціні, міндобрив – стільки, запчастин – такий-то ресурс виділять, тракторів – стільки-то.
Він виростив і вже знав, що в нього продукцію держава забере. І він не розуміє, як працює сучасний фермер. Тоді міліція його охороняла, правоохоронна система працювала. А що зараз?
А я йому кажу: я пізнав і той час, і цей. І я не хочу в той час повертатись, бо в той час у мене були мої ідеї, плани, бажання, але вони нікому не були потрібні і їх ніхто не хотів чути.
Сьогодні я збудував сімейний бізнес в межах ринкової економіки, бізнес, в якому задіяні мої сини Андрій і Богдан, невістка Галина. Вони – моя опора та підтримка у веденні нашої нелегкої справи та складають плани перспективного розвитку підприємства, беруть активну участь у модернізації та впровадженні новітніх технологій по виробництву.
Дружина Лариса – перший експерт по якості вирощеної продукції, завжди найбільше турбується за наше здоров’я та переживає, що невчасно приходимо на обід.
А найбільша вдячність та радість маленьким онукам, Лесику і Святославу, які зустрічають вдома і знімають втому після важких і напружених трудових буднів та надихають на вирішення нових виробничих процесів.
У родині пана Миколи п’ятеро братів і одна сестричка
– Батько Андрій і мама Людмила завжди хотіли, щоб ми всі вивчились, казали нам, дітям: вчіться, щоб чогось досягти у житті, щоб світ побачити.
Ми виросли дружніми завдяки нашим батькам, завжди підтримуємо один одного, я багато чим зобов’язаний своїй родині.
Без них, без підтримки рідних і друзів, без моєї команди не було б мене як такого.
Сьогодні ПСП «Амарант Агро» – це крупне підприємство, яке дає робочі місця для сотні людей.
– Коли я починав, у мене було 12 працівників, а сьогодні в сезон у мене працює до 100 чоловік. Це люди з усієї України, є і з Володимиреччини.
Усім надаємо житло, харчування, стабільну зарплатню, яка не гірша за заробітки, отримані на аналогічній роботі в тій самій Польщі.
Багато хто на сезонні роботи повертається до нас знову і зазначає: тут краще, ніж на заробітках закордоном: гроші майже ті самі, а умови ліпші. Ми цим пишаємось. Основний кістяк колективу у нас вже сталий, перевірений роками, подіями і робочими моментами. Коли людина їде на заробітки за кордон, вона там три місяці нікому не потрібна: якщо, не дай Бог, у неї щось станеться в сім’ї, її ніхто не відпустить назад в Україну.
Я – патріот, і я завжди йду назустріч людям, які хочуть себе знайти і реалізувати тут, на Батьківщині, які шукають роботу в Україні, які залишаються в Україні. Завжди готовий допомогти і допомагаю людям у скрутній ситуації.
І дякувати Богу, я ніколи нікому не затримав зарплати, преміюю працівників, постійно допомагаю борщовим набором малозабезпеченим, сиротам, пенсіонерам та дитячим будинкам.
– А як ви оцінюєте підготовку молодих спеціалістів в агрономічні галузі?
– Ми приймаємо щороку на практику студентів нашої галузі. На жаль, нинішні випускники-сільськогосподарники слабенько підготовлені до роботи. І працювати не хочуть в цій сфері. Або ж загалом в Україні.
Це важка робота, треба бути її фанатом, віддано любити землю, постійно вдосконалювати свої знання і навички. Не всі до цього готові.
Люди, які залишаються працювати в сільському господарстві, мають перспективу і гідну зарплатню, але для цього вони повинні мати хорошу професійну підготовку. Цього вимагають самі технології: оператор трактора John Deere повинен бути високопрофесійним спеціалістом, адже техніка настільки інноваційно оснащена, що звичайний механізатор там не завжди впорається.
Мені легше взяти молодого спеціаліста, а інколи і без профільної вищої освіти, і навчити його з нуля під свій підхід до роботи, ніж взяти слабко підготовленого випускника-аграрія. Не можу зрозуміти, в чому причина – у вишах не фахово навчають, чи самі студенти не хочуть вчити і вчитись.
– Що найважче в роботі на полі?
– Найскладніше в агрономічній справі – це повна залежність від погодних умов. Працюючи 40 років агрономом, я не пам’ятаю однакової весни чи однакового літа. Тому професіоналізм агронома полягає в правильному поєднанні всіх агротехнічних прийомів та своєчасному їх виконанні незалежно від примх природи.
Маючи великий досвід за плечима, вже інтуїтивно відчуваєш, що потребує матінка-Земля. І потрібне неабияке терпіння та сила волі, щоб дочекатись появи сходів овочевих культур, які при складних погодних умовах тримають в напрузі та тривозі до місяця. Але тільки фанатична наполегливість та професійність дозволяє досягнути поставленої мети.
Наостанок – поради від пана Миколи молодому поколінню, зокрема тим, хто ніяк не наважиться відкрити власну справу:
– А порадити я можу одне: йти вперед, не боятись труднощів. І не чекати, що великі гроші впадуть всі і одразу, а самому бути ковалем своєї справи.
1 грудня Миколі Андрійовичу виповнюється 60 років. Вся дружня родина вітає пана Миколу з ювілеєм! Володимирець.Сity також приєднується до вітань! Здоров’я Вам міцного, сімейного затишку, благополуччя і довгих років життя!
