Нагадаємо, наприкінці грудня 2018 року, під Маріуполем потрапив у полон бойовиків ДНР військовослужбовець Закарпатського легіону Андрій Качинський, житель села Берестівка, що на Рівненщині. Його активно використовують у пропаганді проти України та дискредитації ЗСУ. Причому активно використовуються усі методи: викривлення фактів та маніпулювання інформацією, фальсифікація та пропаганда. За цей час з'явилось кілька відеопублікацій на російських ресурсах.
Скажімо, на відео начальник прес-служби так званого «Управління народної міліції ДНР» Данило Безсонов заявив, що Андрій Качинський опинився в армії «щоб не сісти в тюрму, по мобілізації».
Не знаємо, як щодо «тюрми», а от мобілізацію в Україні не проводять з 2016 року. 31 жовтня 2016 року закінчилася 6 хвиля – крайня, доки немає загострення бойових дій на фронті.
Відтоді до лав Збройних сил України зараховують строковиків і контрактників, отже Андрій Качинський ніяк не міг потрапити під мобілізацію. Згідно даних Володимирецького об’єднаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Андрій Качинський добровільно уклав контракт зі Збройними силами України терміном на 3 роки.
Тож заява пропагандистів про те, що в Україні вже ніхто не хоче воювати і в Армію силою забирають лише «пастухів і свинопасів» є зумисним перекручуванням фактів та маніпулюванням інформацією, що має на меті створення примітивного образу українського солдата та за рахунок цього підняти самооцінку власних бойовиків.
Коментує військовий капелан Микола Юрах:
Чесно кажучи, ці «екскурсії» Андрія з коментарями отих «орків» ні до чого доброго не приведуть. Є випадки, коли після таких «серіалів» використаних полонених розстрілювали або піддавали тортурам. Звісно, сподіваємось, що цей хлопчина потрапить додому цілий та неушкоджений. Оцінку рівня вини треба давати не йому, а тим, хто працював з ним на початковому етапі укладання контракту: медкомісії, психологу та іншим. Тут неозброєним оком видно, що він психічно непридатний для служби.
Полоненого мають намір обміняти, заявили у січні в «народній міліції ДНР», але дату не вказують. Це зазначено сепаратистами на відео після «прогулянки» Андрія Качинського під конвоєм Донецьком та спілкування з бойовиком (начебто із Одеси), який був у полоні в Службі безпеки України. Український солдат каже, що російських військових він у місті не бачив і взагалі «прозрів», потрапивши в ДНР та закликає до «мирової».
Проте поки переговори по обміну полонених між Києвом, Донецьком і Луганськом безрезультатні. При цьому у затягуванні процесу звинувачують українську владу.
Андрій Качинський досі в полоні і навряд його випустять звідти, доки повністю «не вижмуть» для пропаганди проти ЗСУ і України вцілому. Маємо сумнів, що він розуміє і адекватно оцінює свої дії та їх наслідки для себе зокрема.
Але чи легко непересічному громадянину розібратися в цьому відео, чітко означити де пропаганда, де правда, а де брехня? Як розрізнити ці речі?
Щоб повністю розвінчати прийоми фальсифікації, використані російськими пропагандистами у відео, де наш полонений начебто вільно гуляє окупованим Донецьком і грає вміло нав’язану йому роль «українця, який прозрів в ДНР і вже не хоче воювати», треба розібратися в технологіях маніпулювання масовою інформацією, які використовують ворожі спецслужби в цьому відеоролику.
Ми попросили допомоги в Юрія БОНДАРА, кандидата політичних наук, завідувача кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
ПРО ЖУРНАЛІСТСЬКІ СТАНДАРТИ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-СМИСЛОВІ МАНІПУЛЯЦІЇ У СЮЖЕТІ ПРО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНОГО УКРАЇНЦЯ АНДРІЯ КАЧИНСЬКОГО
(телеканал «Россия-1», інформаційна програма «Вести», тривалість 3,35 хв.)
Запропонований для аналізу матеріал про перебування у так званій ДНР і «прозріння» в полоні українського військового Андрія Качинського варто розглядати принаймні у двох площинах – з точки зору дотримання професійних журналістських стандартів та можливого використання у сюжеті маніпулятивних інформаційних технологій і прийомів.
Розпочавши від кінця, звернемо увагу на сплановане, як нам бачиться, творення образу українського військового, що втрапив до полону. Маючу певну мету, автори матеріалу використовують для цього різні інформаційні технології, зокрема й відомий фахівцям «праймінг», коли культивується через медіа одна ключова думка, на основі якої глядачі асоціативно добудують собі всю картинку.
Грунтується «праймінгова» технологія на ефекті впливу попередньо засвоєної інформації на сприйняття нової вже без активної (усвідомленої) участі людини, тут – споживача телепродукції каналу «Россия-1». Засвоєна раніше інформація фактично блокує нову, відкидає на підсвідомому рівні ту, що їй суперечить, а навіть неправдиву, однак близьку до вже «своєї», сприймає як інформацію істинну.
Розуміння і знання механізму «праймінгу», побудованого на принципі «якоріння», власне, і дає можливість маніпулювання свідомістю через акцентуацію засвоєних раніш смислів та образів з використанням, приміром, як у нашому випадку, телевізійного інструментарію.
Провокаційні та надто сенсаційні заголовки новин мають насторожувати читачів і глядачів
Так, уже в зачині матеріалу, що аналізується, йдеться не просто про воїна 128-ї гірсько-піхотної штурмової бригади Збройних сил України, скажімо, військовополоненого, а, не інакше як про «штурмовика», що потрапив у полон. Таким чином автори матеріалу одразу і, припустимо, свідомо намагаються відіслати глядачів до історичних аналогій часів Другої світової війни і, відповідно, гітлерівських штурмовиків, які прийшли до Маріуполя з метою його окупації.
До подібного припущення нас спонукає використання подібної «історично-смислової» технології для організації і під час проведення «парадів» українських військовополонених у Донецьку, зокрема, 2014 року.
Вчиняючи фактично військовий злочин, російські, на думку експертів, політтехнологи режисованою «картинкою» прозоро відсилали споживачів інформаційно-візуального контенту до відомого параду Перемоги у Москві 1945 року, коли крізь радянський стрій проводили полонених гітлерівців – фашистів і окупантів.
Хибна аргументація одна з ознак маніпулювання інформацією
Використовують, на мою думку, автори аналізованого телесюжету і прийоми так званої роздільної пропаганди, орієнтованої на поглиблення міжгрупових розбіжностей на будь-якому – соціальному, релігійному, політичному, світоглядному та ін. – грунті. На це, а так само на штучно створюваний образ українського воїна, має працювати, вочевидь, і постійне акцентування авторів на можливих чи приписуваних ними вадах Андрія Качинського. Він, твердять глядачам, є малоосвіченим (не закінчив і семи класів), ніде за попереднє життя не був і нічого не бачив (окрім свого села і поросят, яких пас), завдяки полону вперше відвідав у Донецьку ресторан, де скуштував японських суші тощо.
Яскравим віддзеркаленням іншої якості життя і людини має бути, напевно за задумом, присутній у сюжеті Олександр Воскобойников, який воював за ДНР і теж побував у полоні – українському. На відміну від «інтелектуально неграмотного» «селюка» Качинського він – високоосвічений і успішний, реалізує себе як блогер, уміє формулювати думку і бути повчально-переконливим.
Протиставлення «двох світів» також у віртуальному змалюванні умов перебування полонених – в Україні та у так званій ДНР. Воскобойников на камеру розповідає, що в українському полоні його годували двічі на день і абияк – вода з картоплею, а пити не давали майже зовсім.
Натомість, переконують автори телесюжету, українським полоненим роблять екскурсії Донецьком, а героя телематеріалу Качинського ще й пригощають на камеру у ресторані.
Застосовані у телесюжеті й прийоми так званої конверсійної пропаганди, метою якої є вплив на ціннісні орієнтації людини чи групи людей в Україні з метою зміни їхнього ставлення до політики військово-політичного керівництва країни. Пропагандистським посилом авторів сюжету є, зокрема, твердження про те, що очільники України «ставляться до своїх військових та до всього українського народу, як до стада баранів, посилаючи їх, на забій, не даючи навіть шансу вижити».
Протиставлення і аналогії з минулого мають насторожити вдумливого читача
На противагу від України, стверджують автори матеріалу, керівників ДНР донбасці люблять і шанують. Так, на похорон першого глави «республіки» Олександра Захарченка прийшло, зі слів ведучого (які глядач має сприйняти, звісно, на віру), 250 тисяч місцевих жителів, а це, каже він, ледве не вдвічі більше, аніж усе угрупування українських військ на Донбасі.
Доповнити загальну картину має, напевно, й розповідь Андрія Качинського про стан українського війська, де, за його словами, упосліджують солдатів, змушують їх вживати спиртне, б’ють тощо. Іншим, напевно, має постати, за сценарієм оповіді, «військо» так званої ДНР: у кадрі сюжетну лінію супроводжують вишколені, добре екіпіровані й дисципліновані військові.
Прикладом використання деморалізуючої пропаганди, завданням якої є зниження морально-бойових якостей, відмова супротивника від участі у бойових діях, є розповідь про численні жертви мирного населення, серед яких багато дітей. Посилом «назовні» є також і відома пропагандистська теза про відсутність, російських військ на Донбасі, як твердить «Росія-1», а відтак і про необхідність ведення переговорів про досягнення миру між Україною і невизнаними «республіками».
Підсумовуючи аналіз телесюжету, зазначимо, що автори каналу «Росія», на нашу думку, відверто не дотримуються професійних журналістських стандартів. Порушено, зокрема, принципи повноти і точності пропонованої інформації, що дає підстави твердити про її фактичну незбалансованість, а отже припустити також і її сумнівну достовірність.
Ангажованість авторів телесюжету помітна і в характері та стилі коментувань, намаганні витлумачити ілюстративний матеріал із визначених, вочевидь заздалегідь, позицій.
На не надто приховувану «запрограмованість» сюжету вказує також побудова та смислове наповнення публікації, яка вибудована за певним сценарієм. Це передбачав, напевно, і окремий кошторис, в тім числі, припустимо, і витрати на частування українського полоненого у японському ресторані.
Телесюжет має виразно і суто пропагандистський характер. Автори матеріалу використовують інформаційні маніпулятивні прийоми, завданням яких є вплив на споживачів контенту, формування потрібної для пропагандистів громадської думки, дискредитація України, її військово-політичного керівництва та українського війська.
Матеріал, на нашу думку, орієнтований насамперед на внутрішню російську аудиторію, а також на українського споживача. Хоча глядачі ресурсу тимчасово окупованих районів Донбасу, напевно, також були б не проти поласувати «задурно», як герой сюжету, суші в донецькому ресторані японської кухні…
