29 серпня у Володимирці було звершено чин освячення новозбудованого храму Православної Церкви України на честь Нерукотворного Образу Господа Ісуса Христа. З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, чин освячення та Божественну літургію, звершив єпископ Харківський і Богодухівський Митрофан. Відтепер храм є двопрестольним – у нижньому храмі престол Свято-Миколаївський, у верхньому храмі – Нерукотворного Образу Господа Ісуса Христа.
За богослужінням владиці співслужив благочинний Володимирецького благочиння протоієрей Віталій Боднар, намісник Свято-Георгіївського чоловічого монастиря на «Козацьких могилах» архімандрит Софроній (Бордюк), намісник Гурбинського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря, архімандрит Онуфрій (Ляда), благочинний Яворівського благочиння (Львівська єпархія), протоієрей Тарас Піджарко, благочинний Корецького благочиння, протоієрей Іван Мациканич, настоятель храму протоієрей Михайло Льода та запрошене духовенство.
Загалом богослужіння провели чотирнадцять священнослужителів.
Храм будували шістнадцять років
Як і до всякого свята-новосілля вся громада прихожан храму готувалась довго і старанно. Мені вдалося поспілкуватись із його засновниками та будівничими у проміжках між богослужіннями і господарськими клопотами.
Олесандр Бобрик, засновник церковної громади, будівничий:
Олесандр Бобрик
– Грандіозні і позитивні емоції від події! Клопітка і титанічна двадцятирічна праця по створенню і розвитку української церковної громади на Володимиреччині увінчалась успіхом. Починали з протокольного рішення нашого проводу УНП 28 грудня 2000 року. Через десять днів, 5 січня, уже було протокольно оформлено створення громади.
Історичний протокол УНП (Володимирець) про створення громади
Далі був тяжкий період боротьби і відстоювання інтересів української церкви на той час Київського Патріархату у районі. Було багато перешкод від тодішньої влади. До сьогодні «кістяк» засновників зберігся.
Фото з архіву Олександра Бобрика. Чин закладення капсули сьогоднішнього храму. За участі Василя Червонія. Служби тоді проходили у маєтку Красицьких.
Це Іларіон Козачук, Георгій Лебедюк, Василь Затірка, Петро Присяжнюк, Марія Шикало, Єфросинія Москалець, Юрій Гузей, Іван Мечкало, Степан Симчук, Михайло Левчук, Микола Грицишин, Анатолій Долінчук. Зараз розумію, що лише з Божою поміччю і нашою впертістю вдалося реалізувати задумане. Я щиро вдячний всім однодумцям і патріотам!
Активісти, засновники і будівничі нині. в основному, учасники церковного хору.
Пан Олександр розказав, що у квітні 2001 року провели перші служби громади. Вони проходили у орендованій частині маєтку Красицьких.
Церковного хору на початку свого не було, тому три місяці, за словами Олександра Онуфрійовича, возили хор з Вараша.
Кузьма Смоляр, в минулому директор музичної школи у Володимирці.
Клопіт допоміг вирішити Кузьма Смоляр (нині він регент хору, фото вгорі) – взявся і створив на сьогодні вже розкішний церковний хор, де голосом-окрасою є Поліна Сильман (на фото внизу).
Поліна Сильман, учасниця церковного хору, активістка. У громаді з перших років заснування. У її біографії – дитина виселеної у Сибір родини «ворогів народу»
Були й цікаві випадки, каже Олександр Онуфрійович. Якось вже під зиму, кілька років тому, коли йшли будівельні роботи на куполі, він аж від відділу статистики (де тоді працював) побачив людину, яка лазила по куполу храму. Коли приїхав, то остовпів – отець Михайло вкривав мокрий купол брезентом, щоб сніг не промочив щойно покладений утеплювач! Тож поліз і Олександр на купол – отак і захистили у чотири руки від негоди храм.
Іларіон Козачук, будівничий, засновник храму:
Іларіон Козачук
– Закладали хрест і капсулу під будівництво у 2004 році. Все було згідно з церковними канонами. А далі пішли буденні клопоти – дозволи, проекти, кошториси. Я займався проектними питаннями, їздив в обласну архітектуру, погоджував разом з отцем Михайлом всі офіційні папери у всіх можливих інстанціях.
Іларіон Козачук отримав орден Святого Миколая-Чудотворця
Тепер можу признатись, що не сказав громаді про озвучену архітектором кошторисну вартість будівництва – не менше двох мільйонів гривень, це на ту пору! Ми розраховували десь на тисяч вісімсот… На будівництво у всі часи море людей приходило допомагати. В тисячу не вбереш!
Жінок багато було, важку роботу робили – камінь, блоки розвантажували, носили, подавали. Щось громада робила своїми руками і силами, на окремі процеси наймали фахівців. Грандіозну фіндопомогу і пожертви зібрали хористи і прихожани. Отак, з Божою поміччю і спільним бажанням маємо сьогодні радість завершення основного будівництва!
Кожен, хто стикався у житті з будівництвом, розуміє, яких сил воно потребує. А будівництво храму тим паче. Всі ці роки розросталась громада, яка й збирала по крихті величезні суми на будівництво та облаштування, знаходились бажаючі прикласти руки, пожертвувати час і силу.
Тетяна Бобрик, прихожанка:
– Весь час будувати допомагали жінки – ми й камінь носили ряднами, блоки, дошки, цеглу і відрами розчин цементу. Якось, коли ще котлован заливали, ми носили камінь для фундаменту. То так розігнались, що прийшлося потім його назад виносити, бо лишнього багато було (сміється).
Тетяна Бобрик
Їсти готували нашим хлопцям – все, як і слід на новобуді. А ви знаєте, що облачення у нашому храмі все вишите нашими прихожанками? У нас на піст вишите на чорному полотні, а на свята – на білому.
Один святковий комплект з калиною, другий – з виноградом. Є вишивки на Коляди, на Трійцю, на Покрову. Хрестиком дрібним, гориною яскравою, живою, з любов’ю, – з захопленням розказує пані Тетяна.
Панікадило, ковка і вишивка – окраса і гордість храму
Гордістю храму є велике панікадило – з одинадцятиметрової висоти, з-під купола звисає чотириметрове у довжину і діаметром таким-же.
Білі високі стіни та височенні вікна-вітражі створюють неймовірний ефект величі собору, а акустика змушує завмирати серце, коли заходиш до храму.
Клірос або хори (балкон, де розміщується на службі церковний хор)
Клірос огороджений кованим панно (на фото вгорі) – на ньому вправною рукою володимирецького митця-коваля Олександра Волчецького витворене Дерево Життя. Роботи Олександра у храмі і на території багато – і сходинки до кліросу з оригінальними перилами, і розкішно оформлений кований ганок при вході. Більшість робіт він зробив безкоштовно. Помічником йому був частенько Петро Столярчук.
Вишивальниці-білошвейки всі довгі роки будівництва верхнього храму і діяльності нижнього Свято-Миколаївського храму доклали рук і часу до створення ручників, скатертин, накидок і серветок – Тетяна Бобрик, Марія Гіль, Антоніна Кисіль, Галина Ващенко, Катерина Парейко, Надія Лунковська, Людмила Лабунська, Валентина Гарбариніна, Надія Логацька , Марія Гіль, Галя Чугай з невісткою Мариною – святкове шитво. Ще чорне на піст шиють Леся Льода, Валя Козодой, Світлана Сад, Марія Галочкіна, Валя Волчецька, Віра Шершень. Хоругви вишивали Марія Гіль, Надя Логацька, Марія Мельник. Перші ризи священнику, облачення вишили Тетяна Бобрик, другі – Таня Кисіль. Гуртом шили, бувало, одні майстрині починали взірець узору, інші завершували, бо одній багато шити. Філони (накидка), єпитрахиль (перед), пояс і рукави священницького вбрання шили всі гуртом. Нове вбрання аж півроку вишивали! А ще у них є господині-квітникарки Світлана Сарницька, Зіна Блищик, Катерина Клімук.
На входини були подарунки і благословіння
До свята чину освячення храму настоятель Михайло Льода, хористи і всі активісти-прихожани готувались довго. Але й свято вдалося на славу Божу і шану людську надзвичайно багатолюдним і емоційним!
Залюденим був і храм, і подвір’я навколо – кількасот володимирчан і жителів інших сіл та навіть інших районів та областей розділили свято. При кінці відправи єпископ Митрофан від імені архієпископа Іларіона, привітав настоятеля і парафіян із знаменною подією у їхньому житті.
Також владика Митрофан, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, за дорученням архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, відзначив меценатів та активних парафіян Орденами, Митрополичими та Архієрейськими благословенними грамотами.
Тож того дня наші земляки – будівничі і меценати з рук єпископа отримали високі церковні нагороди: Орден Святого Миколи Чудотворця – Іларіон Козачук, Олександр Бобрик.
«За заслуги перед Помісною Православною Церквою, побожним народом та за жертовне служіння у збереженні дару життя» Митрополичі грамоти із відзнаками вручено медикам: Георгію Лебедюку, Ользі Підвишенній, Віктору Дубіку.
Грамоти архієрейські вручено архітектору, будівничим, меценатам, хористам і прихожанам храму. Але, за словами високоповажних гостей, кожен, хто долучився хоч краплиною допомоги до створення храму вартий найбільшого вшанування.
Господарю події, настоятелю і капелану Михайлу Льоді здарували земляки з яворівського благочиння, звідки він родом, нове священницьке вбрання , корецький благочинний – зелену митру (священницький головний убір, на фото вгорі).
Подарунок від ветеранів
А від друзів-ветеранів Володимиреччини отець Михайло прийняв у дар український стяг та ікону «Таємна вечеря».
До слова, про подаровану митру ми ще згадаємо. Але то вже буде інша історія – приємна і радісна. Поки ж хай це буде інтригою вам, наші читачі.
Іван Мациканич, митрофорний протоієрей, благочинний Корецького благочиння ПЦУ:
Іван Мациканич
– Корецька церковна громада радіє за отця Михайла і в моїй особі передає Йому найкращі побажання! Адже отець Михайло в Корці перший сіяв слово Боже рідною мовою. В Корці в 2002 році встановили першу капличку тоді ще Київського Патріархату, а отець Михайло був першим настоятелем. Парафіяни розповідають, що отець Михаїл був взірцем священника серед всіх корецьких священників. Та Його долю Господь Бог визначив – Його чекав Володимирець. Корець радіє за вашу громаду. Нашій громаді цей тяжкий шлях відомий, бо також збудували храм, ще в 2014 році. Як вдячність за самовіддане служіння Богу Михайлом Льодою, привезли подарунок – зелену митру.
На вулиці родини вітали один одного зі святом. З радістю і цікавістю розглядали вручені відзнаки і благословенні грамоти.
Маленька прихожанка
Вдалося запитати володимирецького підприємця-мецената Сергія Іськова про емоції після отримання благословенної відзнаки:
– Не очікував, і навіть не мріяв про нагороду. Підтримував і допомагав будівництву за покликом душі. У світі так і має бути – допоможи ближньому і тобі віддасться сторицею. Бажаю отцю Михайлу, щоб ще збудував і другий, і п’ятий, і сімнадцятий храм на Володимиреччині! А я і колеги-підприємці у тому будемо йому допомагати, як дасть Бог здоров’я і успіх бізнесу!
Сергій Іськов. один з підприємців-меценатів, хто доолучився до возведення храму
Дзвонар Іларіон Козачук вправно і з душею чинив благовіст тризвоном поки-ще саморобних кампанів (дзвонів), сповіщав прихожанам про час здійснення особливо важливої події того серпневого дня – народження українського православного храму.
Опівдневе сонечко бавилося на позолоті п’яти храмових маківок та у барвах квітників і вишиванок прихожан.
А галичанин, якому поліський Володимирець став батьківщиною, протоієрей Михайло ділився мені радістю:
Протоієрей Михайло Льода
– Все, що планували і про що мріяли шістнадцять років, збулося. Навіть більше, ніж я очікував! За таку громаду, за таких друзів і прихожан, за їх здоров’я і довголіття, я буду завжди щиро і всюдно молитися Господу Богу! Ледве від утоми стою на ногах, але радість переповнює і дає сили і наснаги! Я всім дякую!
Дякує настоятель
---
Історія володимирецького храму Православної Церкви України лише починається. Хоч ще так багато будівельних робіт, ще попереду клопоти возведення дзвінниці та облаштування території, ще нема «царських врат» та іконопису на стінах. Проте нововозведений працею віруючих, храм-похресник собору священства українського православ’я вже благословив вінцями своїх перших молодят та завжди чекає разом з настоятелем своїх прихожан.
Відеоархів події тут: Просвіта. Володимиреччина
