Сьогодні, у День Збройних Сил України, хочеться сказати особливі слова вдячності людині, яка внесла свою вагому часточку в обороноздатність нашої Армії. Це Віктор М’ялик, нинішній народний депутат, бізнесмен і меценат. Воювати можна по різному: зброєю, дипломаєю, словом, підтримкою і небайдужістю.
З перших місяців війни він підтримував солдатів і добровольців, які ішли на Схід – бо не було ні екіпіровки, ні бронежилетів, ні карематів та військової форми. Він їздив на фронт до бійців; фінансував обладнання бронетехніки елементами пасивного захисту – решітками від кумулятивних снарядів, купував тепловізори і коліматорні приціли, запчастини для БРДМок і пальне для волонтерських рейдів і гуманітарних місій в сіру зону та на першу лінію.
Це були часи, коли вся країна стала волонтером, підтримуючи свою армію, яка поставала з нуля в умовах ведення повномасштабних бойових дій.
І сьогодні Віктор М’ялик не стоїть осторонь волонтерської роботи. Чи не кожен наш журналістський «десант» на «передок», де лунали постріли і могло «прилетіти» щомиті (і прилітало, але Бог милував) відбувався завдяки його посильній участі.
Слов’янськ, Краматорськ, Авдіївка, Мар'їнка, Зайцево – ці маршрути в зону АТО заради того, щоб читачі очима журналіста побачили реалії справжньої, не кіношної війни, Віктор Ничипорович підтримував обов’язково, і завжди розпитував сам або через помічників як пройшла поїздка.
«Слово не має мовчати», – казав він, розуміючи ціну правдивого слова для громадян воюючої країни.
Ось і сьогодні, на День Збройних Сил, Віктор М’ялик зробив те, що мала б робити держава – але роблять журналісти і волонтери. Він профінансував випуск бригадної газети «ЛЕМ МИ» («Тільки ми») для 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Закарпатський легіон».
Бригадна газета
Уже 3 роки поспіль редакції кількох газет на Рівненщині верстають і видають своїм коштом так звані бригадні газети. Адже внаслідок того, що в законі про реформування преси забули замінити абревіатуру «АТО» на «ООС», в українському війську сьогодні немає жодного друкованого видання для військових (в країні у стані війни!). А на фронті не всюди є Інтернет, і не у всіх солдатів є сучасні смартфони, щоб дізнатися новини з Батьківщини.
Тому бригадні газети (які ми починали випускати в рамках проекту «Реформована преса – Українській Армії») надзвичайно популярні серед солдат на фронті.
Бо там ти побачиш свого однополчанина чи бойового побратима, з яким разом стояли на блок-посту чи держали оборону на авдіївській «промці», дізнаєшся, як проводиться бойове злагодження підрозділів твоєї частини на полігоні чи на базі постійної дислокації і коли нарешті тебе змінять в зоні бойових дій. Тобто це та ниточка життя, яка зв’язує військового з мирним життям. Бо солдат, який читає газету, забуває про вибухи і війну, і хоч на кілька хвилин стає тим, ким він на «гражданці» – учителем, медиком чи лісником.
Така підтримка військової журналістики дуже багато значить, особливо в часи, коли й самі редакції-волонтери опинилися в скрутному фінансовому становищі і фактично є на грані виживання.
Журналісти презентують бригадну газету «Волинський щит»
Тому від імені усієї журналістської спільноти Рівненщини ми щиро дякуємо Віктору М’ялику за його подвижницьку роботу! І сподіваємося, що його колеги-законотворці звернуть увагу на військову пресу та допоможуть її відродити. Бо в країні триває війна, а слово не має мовчати. Його справді дуже чекають і солдати, і мирні жителі на Сході.
З Днем Збройних сил, друзі! Все буде #Україна!
Сергій СКІБЧИК, член секретаріату Рівненської обласної організації НСЖУ, редактор газети «Володимирецький вісник», учасник проекту «Реформована преса – Українській Армії»
