Мистецька школа Володимирця має досягнення. Про це розказала її директор Тетяна Мирончук

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

24 березня звітували учні та педагогічний колектив Володимирецької школи мистецтв за навчальний рік, що минає. Загалом на сцені виступали 22 учнівських колективи та солісти. А всіх учасників-артистів  було понад 150. Свято стало якісним шоу зі спецефектами і зібрало більше 400 глядачів з усього району.

Чи має мистецька школа у Володимирці за рік вагомі досягнення? Чим живе? На що сподіваються її учні та педагоги? Про все за горнятком кави поспілкувалась з директором Тетяною Мирончук.

Тетяна Мирончук (ліворуч) з міністром культури Євгеном Нищуком та колегою з Вараша Діаною Лук'янчук світлина з інтернету

– Тетяно Павлівно, яким вдався цей навчальний рік?

– Цей навчальний рік  рік позитивних змін для позашкільної освіти, зокрема мистецької, бо з 1 вересня 2018 року введено нове положення про мистецьку школу. Створено  великі можливості працювати з громадою незалежно від віку, як я й озвучила по завершенню концерту:«від 5 до 105 років». Донедавна ми керувались  «Законом про культуру», це створювало проблеми, бо мистецькі школи  заклади освіти в галузі культури. При Міністерстві культури працює громадська організація «Всеукраїнська асоціація закладів мистецької освіти», членом якої я віднедавна є. Два тижні тому, на черговій конференції вручили посвідчення про членство. Воно дає можливість участі в  активних обговореннях реформ освіти. Ділимося досвідом вирішення робочих проблем. З вересня 2019 вводяться нові типові освітні програми, тому 29 пілотних мистецьких шкіл детально працюють над їх впровадженням .

– Чи не було страшно міняти вектор діяльності?

  Я себе позиціоную серед числа людей, які не лякаються змін. А ці процеси не так зміни вектору, як вдосконалення та своєрідна реінкарнація. Їх треба було зробити не «сьогодні», не «вчора», а ще «позавчора». Тобто ми маємо прискореним кроком наздоганяти час, бо така школа, яка була  навіть 5-15 років тому, вже нецікава для урбанізованого суспільства. Кожному періоду характерні свої якісні показники, навіть в нашій мистецькій освіті. Щоб не образити наших «гуру» мистецтва, скажу,  що серед молоді  вже надто мало шанувальників тогочасних музичних вподобань.

 – Наскільки навчальні музичні програми, репертуар  відповідають моді?

 – На звітному концерті  прозвучав  якраз здебільшого вже новий репертуар. Насправді дуже складно знайти потрібний нотний матеріал: хороше аранжування чи сучасний твір, щоб він був концертний чи конкурсний, відповідав вимогам. Фахівці високого рівня роблять їх за чималі кошти. Вчителі постійно в пошуку, а то й пробують самі створювати обробки.

Роман Стібиш
Роман Стібиш
Роман Стібиш
Роман Стібиш
Колективи мистецької школи під час звітного концерту

– Якраз на концерті прозвучав твір, котрий у багатьох викликав асоціації з радянським періодом  і пропагандою.

  Знаю, про котрий Ви кажете. Це музика братів  Покрасс, слова Цезаря Солодаря «Їдуть по Берліну наши козаки». Так, на перший погляд і слух сприймається, як застарілий, з огляду на сьогоднішній стан речей в політикумі України. Але він, по-перше, в аранжуванні українських митців, по-друге, це конкурсний твір, з яким і перемогла наша учениця нещодавно.

 – Які маєте досягнення? Чи був цей рік складним для Вас?

  Я три роки на посаді. Сказати, що був важчим чи легшим – складно. Майже щодня відбуваються зміни в державі, треба постійно «тримати руку на пульсі», відслідковувати. Це забирає багато часу. Заклад має йти «в ногу» з сучасним поколінням – нашими учнями та їх молодими батьками. Вільне володіння мовами, технологіями, модними тенденціями – явище буденне насьогодні. А прив’язати споживачу наших послуг любов до естетики, мистецтва, хореографії, творчості загалом – першочергове завдання педколективу закладу.

Ансамблі та колективи мистецької школи. Світлини з соцмереж

В Україні оголошено багато конкурсів. Можливості нашої участі в кожному аналізуються детально, бо це кошти, інколи немалі і на внесок, і на проїзд. Та й рівень таланту учнів береться до уваги. Ми ж, зрозуміло, хочемо лише перемоги. В цьому навчальному році школа  отримала до десятка вагомих перемог на Всеукраїнських, регіональних та обласних конкурсах. Повторюватись в переліку не буду. Щоразу публікуємо і ділимося радістю і на сторінках «Володимирецького вісника», і в соцмережах. Результатом найперше є усвідомлення дитиною своїх можливостей, віри в себе, великої чужої сцени – як звичного середовища. Це при нашій бідній інструментальній базі збільшує вагомість досягнень. З’явились нові учнівські та педагогічні колективи і ансамблі: ансамбль бандуристів (Віта Герман), ансамбль народної музики (Віталій Комар), ансамбль духової музики (Леонід Труш та Віталій Комар).

Епізод роботи нового ансамблю світлина з інтернету

Виховуємо нових солістів. Один з них, піаніст першого класу навчання, мав дебют у програмі концерту. Всі вони виконують сучасну музику, аранжування, позапрограмові твори. Молоді педагоги створюють нові гурти. Вже досить гарно за рік себе зарекомендував один з них. Твори підбирають самі, аранжування роблять самі – в творчості необмежені. Головне, сподобатись і запам’ятатись глядачу.

 Активно співпрацюємо з органами влади на предмет фінансування. Відчутна підтримка. Селищна рада посприяла в придбанні інструментів: акордеонів, цимбал (хоча це не нові, а відреставровані, бо нові коштують захмарні суми), реконструкції аварійного освітлення актового залу та його осучаснення. Придбали нові комплекти сценічних костюмів для ансамблів та хореографічної групи. Ви їх бачили на сцені.  Районна рада підтримала наше звернення щодо необхідності облаштування кабінету для класу хореографії.

Заняття в класі хореографії . Світлини зі сторінки мистецької школи у Facebook

 З коштів батьківської плати придбали новий контрабас, 20 пюпітрів. За ці ж кошти забезпечується фінансування участі у конкурсах. Нещодавно дітям організували поїздку у Вараш на концерт оркестру народних інструментвів РДГУ. Тобто збільшились надходження, більше втілили планів.

Найбільша гордість – педколектив. Він – безвимірне і безцінне досягнення. Працелюбні, творчі, талановиті, перспективні. Всі педагоги – депозит завтрашніх нових численних перемог і досягнень.

– В чому найбільші складнощі?

– Найголовніша проблема, що переслідує заклад – проблема приміщення. Нам катастрофічно тісно! Мистецька школа радо прийме і більшу кількість учнів, але куди? Класів обмаль, вони переповнені. Працюємо у дві зміни і вже й в суботу. З введенням класу хореографії, рік орендували малий зал будинку культури, безуспішно шукаючи розуміння і підтримки і в його керівника, і у влади. Дякую батькам юних танцюристів, які з розумінням ставилися до цієї проблеми і з нами пройшли цей складний період.

Класні кімнати в мистецькій школі

Інструментальна база – слідуюча проблема. Змушені вступникам повідомляти про необхідність придбання своїх інструментів для занять вдома, адже стовідсотково не маємо змоги ними забезпечити. Інструменти потребують оновлення, реставрації. Вони далекі від конкурентоспроможності  в порівнянні хоча б з сусідами-колегами з Вараша.

Кадровий голод. На сьогодні наполовину  «омолоджений» педколектив завдяки нашим випускникам, які повернулись до нас викладачами. Вони місцеві, бо ніхто з іногородніх не хоче в провінцію, де не пропонують житла і оплата далека від бажаного. Проблема двояка, тому що без кадрового ресурсу не запровадиш нові класи, той-же філіал в Кідрах, про який йде мова вже три роки. Відповідно розвиток у Володимирецькому районі мистецької освіти гальмується, а це рейтинги  і  культурний імідж всього району.

– У завершальному слові звітної програми Ви озвучили нову назву закладу.

– Комунальний заклад «Мистецька школа Володимирецької районної ради» – така у нас назва. В статуті враховані зміни Закону про освіту, нове положення про мистецьку освіту. Вік вступників – з п’яти років і без обмежень. Хоч і в сто п’ять вступайте! (сміється). Тобто можемо створювати групи і для дорослих, аби вони були зацікавлені розвивати свої вміння і таланти. Тому чекаємо бажаючих!

 А з цього вересня ввійдуть в дію нові типові норми мистецької освіти. Всі заклади естетичної освіти, музичні школи матимуть єдину назву:«мистецькі школи». Отже, ми лишень приводимо всі процеси у відповідність до законодавства.

– Чи не стане на заваді розвитку закладу децентралізація?

– Я не можу гарантувати щось однозначне. Слідкуючи за процесами децентралізації, бачимо хороші і сумні приклади втілення реформ. Це насторожує. Культура – явище нематеріальне. Але її наявність чи відсутність в кожному зокрема і загалом призводить або до катастрофічних, або до глобально прогресивних результатів. Все залежить від керманичів  реформ  та свідомості громади. Ставимо  побутові зручності  поверх духовності – отримуємо війну. І духовну, і збройну. На нашу громаду я і весь колектив покладаємо великі надії і сподіваємось на подальшу всебічну підтримку, гарантуючи натомість максимально якісну роботу та розвиток потенціалу споживачів послуг мистецької освіти в нашому районі, в завтрашніх територіальних громадах.

– Наскільки далекоглядні плани розвитку мистецької школи і які очікуєте результати?

– Ініціативна група у нашій школі зараз працює над вивченням перспектив розвитку. Умовно кажучи реформатори. Вже в квітні з ідеями сідаємо за напрацювання «пакету реформ» закладу, як сьогодні прийнято казати. Спробуємо грантову діяльність. Вивчимо найновіший досвід України і Європи, ризикнемо його змоделювати під себе. Однозначно у нас брак знань в цих новітніх процесах, тому зареєструвались  для участі в курсах підвищення кваліфікації, тренінгах з питань розвитку мистецької освіти при Міністерстві культури України. З кількох напрямків наші викладачі вже є слухачами. Викладач хореографії Вікторія Мирончук насьогодні перебуває на курсах, онлай-курс з питань роботи в групі раннього естетичного розвитку дітей з пятирічного віку пройшла Надія Тєтєнєва, двоє викладачів 6-7 квітня та двоє у червні приймуть  участь у курсах з питань роботи з дітьми в сучасній мистецькій школі. Плани великі, плани грандіозні, але змушені враховувати наші можливості (зайнятість, педнавантаження та умови приміщення). Є діти, які вже сьогодні кажуть про продовження життєвого мистецького шляху. Отже педколектив зумів прив’язати любов до мистецтва! Якщо учень каже, що йому більше до вподоби навчання у нас, треба розуміти духовний потяг до розвитку і підтримати його. Є яскраві особистості. Приклад цьому – Андрій Назаришин, наш випускник і гордість. Прикро, що батьки багатьох, в силу фінансових обмежень, не бачать митцями в майбутньому. Пробуємо їх переконати в зворотньому. Щороку двоє-троє випускників вступають у мистецькі ВУЗи, але до нас здебільшого не повертаються, бо не бачать перспективи. 

– Ви вірите в майбутнє мистецької школи Володимирця?

– Я не можу не вірити. Я знаю – буде все добре. Хоч випускник Володимирецької мистецької школи ще далеко не конкурент випускнику потужних шкіл, але він підготовлений по-максимуму і готовий боротися. Історія має багато  прикладів, коли провінціали  кидали виклик суспільству і заявляли  про себе на весь світ! Ми не котимося донизу, ми тягнемося вгору всіма фібрами душ. От згадались слова Лесі Українки :«Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать, і, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать». Це влучно про нашу рідну мистецьку школу, про її життя. Ми –  часточка України. І приречені з нею на успіх.

– Пані Тетяно, Ви таки переконливі. Дякую за розмову! Щиро бажаю нових звершень!

Коментарі:
Розкажіть, про що нам варто написати
Дякуємо за повідомлення!
Ми обов'язково його розглянемо