Кажуть, дорогу здолає лише той, хто йде. Хай навіть зовсім маленькими і непомітними кроками. Все ж це краще, ніж стояти на місці і кричати усім навколо, що все погано. Редакція Володимирець.City поговорила з людьми, які не лишилися осторонь проблем міста та не обмежилися дописами про них у соцмережах. Вони — рушійна сила змін у громаді.
Петицією по сухостою
Рятувальник із Вараша Сашко Дашковський став автором 7 петицій, 2 з яких набрали необхідну кількість голосів громади: щодо санітарної очистки паркової зони міста від сухостою та ремонту й добудови «Скейт-парку». І хоча робота щодо проблем, озвучених у петиціях, таки почалася, Сашко зрозумів, що написати і подати петицію — лише початок для автора.
Сашко Дашковський
— Я подавав петиції кілька разів, на різні теми: щодо землі, природоохоронних закладів, по комунальній сфері. Звісно, набрати ті 100 підписів, необхідних для розгляду петиції, було тяжко, якщо ти її написав, відправив і забувся про неї. То треба виловлювати всіх своїх знайомих, друзів, усім порозкидати в месенджері посилання на голосування, всім розказати, як користуватися bank-ID для реєстрації на платформі E-DEM.
Якщо всього цього не зробити, то громада просто не реагує на них — ну, мало хто заходить на сайт, аби перевірити, які там є петиції. Петиція ж має набрати необхідну кількість голосів у Вараші за 14 днів. Мої петиції набирали необхідну підтримку десь за тиждень.
Але були й ті, які не набирали. Тоді мені передзвонювали чи інформували про це у листі. Одна з перших моїх петицій була щодо скейт-парку. Вона набрала 107 голосів. Але просто тоді звичайне питання ремонту скейт-парку, яке вимагало виділення кількох тисяч гривень, доводилося вирішувати петиціями. І аби щось зробили, потрібен був рік.
А першою була петиція щодо парку культури та відпочинку, щоб зробити санітарне очищення лісу, бо там тоді було дуже багато сухостою. Процес був довгим. Спочатку я пішов до муніципальної поліції, розказував, чому це треба робити і що навіть законом це передбачено. Мене почули, виділили гроші, почали корчувати ті дерева, але потім все чомусь припинилось.
Уже після петиції, яку підтримала громада, знайшли підприємця, який зрізував той сухостій та продавав на дрова.
Я ж сам теж не моніторю постійно сайт міськради, але коли в соцмережі натрапляю на якусь важливу для міста петицію, то читаю, підтримую. Але, як показує мій власний досвід, такий спосіб комунікації з владою не дуже дієвий. Бо потрібно купу сил та енергії витратити, аби щось почали робити.
Коли наполегливість сильніша за бюрократію
Працівник РАЕС Геннадій Назарець із Вараша пробував вирішити важливі для міста питання через сервіс електронних петицій E-DEM 12 разів. 6 його петицій варашани підтримали. Аби не отримати у відповідь на петицію стандартну бюрократичну відписку, Геннадію навіть довелося стати комунікаційником між двома сторонами, та подати трохи відредаговану петицію на ту саму тему ще раз. І лише тоді справа таки зрушилася з мертвої точки.
Геннадій Назарець
— Я користувався сервісом електронних петицій через сайт міської ради, там відразу перекидає на платформу E-DEM, — ділиться Геннадій. — По залізничній платформі там було питання: щоби люди могли на потяг сісти нормально, потрібна була платформа. Я був автором двох петицій на ту саму тему. Бо на першу отримав відповідь, що це не повноваження міськради, бо це не їхня земля. Але я не здався і написав одразу звернення на «Укрзалізницю» з поясненням ситуації і копією тої відповіді, яку я отримав.
Мені відповіли, що в «Укрзалізниці» готові побудувати платформу, аби лише міськрада це профінансувала. Тож я написав іншу петицію, вже із умовами «Укрзалізниці». Між цими петиціями минуло місяці два. Другу теж розглянули на виконкомі і знов кажуть, що то не компетенція міської ради.
Далі почався розголос у соцмережах, і у міськраді раптом повідомили, що петицію винесуть на голосування на сесію. В результаті що? Коли я говорив з чинним міським головою, то він казав, що петиція в роботі.
Була ж петиція по ремонту нашого автошляху Вараш-Полиці. Був навіть проєкт рішення, але він десь загубився. Я також подавав петицію по комп'ютерній томографії, її теж не хотіли розглядати. Але там вже лікарня сама це питання висунула, підписали договори, тож питання не відкинули. Так у Вараші відкрили томографію.
Так само подавав петицію про відновлення руху потяга Львів-Бахмут. Тоді якраз були вибори, і на петицію швидко відреагували органи місцевої влади, бо, вважаю, це питання потребувало негайного вирішення.
Я поширював посилання на петиції переважно у Facebook-групах. Просто слухаю, що цікавить, що болить людям, інколи закидаю опитування в ті ж групи, а вже потім створюю петицію. Одного разу опитування щодо підвищених пішохідних переходів показало активне зацікавлення громади, а от сама петиція чомусь голосів необхідних не набрала. Думаю, якщо обидві сторони, і влада, і громада, зацікавлені у функціонуванні петицій, то тоді це ефективний інструмент комунікації. В іншому випадку це просто гра в одні ворота.
Перша петиція — у 14 з половиною років!
Нині випускник однієї з Вараських шкіл Владислав Бойко успішно зареєстрував петицію, яку підтримала громада, коли був ще школярем. Це не стало перепоною для хлопця, тож він вирішив відкрито взяти відповідальність на себе та стати автором електронної петиції.
Владислав Бойко
— Вирішив створити петицію тому, що змінили план території біля мого будинку, двох шкіл і двох садочків таким чином, що мала бути біля них дорога, — пригадує Владислав. — Мені це не сподобалося, не хотілося, щоб наш тихий мікрорайон, у якому живе багато дітей, сполучили з однією із найбільш завантажених доріг міста. Ми й так вже мали виїзд майже до центру, тож проєкт нової дороги переваг, на мою думку, не мав. Ну, і було передбачено парковку на місці зелених насаджень, що теж викликало осуд з мого боку.
Зібрати 100 необхідних голосів допомогло те, що я тоді навчався у дев'ятому класі, тож «агітував» серед вчителів, батьків однокласників та їхніх знайомих. Розклеював ще листівки біля під'їздів, створював відповідні дописи у соціальних мережах, але не можу впевнено сказати, наскільки добре це спрацювало. 106 голосів зібрали — от і добре.
Відповідь надали через 21 день після закінчення збору підписів, тож чекати майже не довелося. Результатом задоволений. Вимога була: «залишити все, як є!». І так все й залишилося: дороги і парковки досі немає. Як і проблем через їхню відсутність.
Зараз бачу, що платформа оновилася, але процедура реєстрації майже така сама.
Марудним цей процес не був, за два тижні назбирати 100 голосів, маючи, хіба що, родичів як безумовних підписантів — це був ще той азарт.
Про «силу електронної демократії» (хоч петиції — це лише піщинка з демократії) тут судити важко. Моя петиція передувала громадським слуханням (у яких я участі не брав) щодо розробки вищезгаданого детального плану території і мені повідомляли, що 100 підписів на ті слухання «вплинули». Принаймні, у нашому місті вже до того був досвід подання петицій, наприклад, коли саме завдяки ним на зупинках встановили розклад прибуття маршруток, чи коли створили інклюзивно-ресурсний центр.
Якусь силу, безперечно, такі петиції мають, бо ставлять місцеву владу перед фактом, що ось для цілої сотні людей якесь питання важливе. Але узагальнювати тут не можна, кожен випадок має свою специфіку і все впирається в бажання, можливості та мобільність місцевої влади з одного боку, а громади — з іншого.
Але однозначно добре, що громадяни мають онлайн-інструмент для демонстрації своєї волі. Людей треба до такого залучати, щоб кожен відчував свою, хай малесеньку, але важливість. Та й спиться спокійніше, коли знаєш, що зробив усе можливе і від тебе залежне, навіть, якщо справа не вдалася. Це щодо того, чому потрібно наважуватися використовувати петиції.
Матеріал підготовлено редакцією Володимирець.City разом із ГО «Агенція розвитку локальних медіа «Або» у межах проєкту «Просування інструментів civic tech у малих і середніх містах України завдяки залученню локальних медіа та місцевих лідерів думок» за підтримки проєкту «3D Project: Розвиток попри перешкоди. Стійке громадянське суспільство в часи пандемії та в майбутньому», що виконується Фондом Східна Європа і фінансується Європейським Союзом.
Національну платформу е-демократії E-DEM створено Фондом Східна Європа в межах швейцарсько-української Програми EGAP.
