Воєнний лічильник лиха і досягнень раптово вмикнувся 24 лютого 2022 року по-новому у Волонтерському Центрі від Володимирецького Відокремленого підрозділу ГО «Ветеранська спілка учасників АТО та захисників Вітчизни». З 2014 року ним опікується володимирчанка Наталія Мазур. Називають її логісткою центру. Про будні волонтерської локації у авторському матеріалі з циклу «Малі історії великою біди». Історія вісімнадцята: нема віку у волонтерів.
Наталії Мазур з Володимирця вже шістдесят років. Дев’ять з них присвятила волонтерству. Це не робота, що оплачується. Це самопожертва, що лише відбирає час, здоров’я, кошти. З цим погодяться усі, хто хоч раз щиро і добровільно допомагав армії, хворим, бідним. Або ті, хто хоч день провів у цій зовні барвисто і сучасно підмальованій, а всередині – холодній, сирій і темній «базі». Це і є відома локація. Яка майже цілодобово з лютого 2022 року і дотепер приймає і відправляє різні вантажі цивільним і військовим по усій Україні, в десятки підрозділів бойових частин, в деокуповані села і міста.
Я Наталію знаю усі ці роки. Доводиться спільно й багато питань вирішувати. А от до інтерв’ю все руки не доходили. Тож чим жив наш осередок волонтерства у 2022 році і тепер – у розмові з Наталією Володимирівною Мазур.
Наталіє Володимирівно, комунікації громади з Волонтерським Центром ветеранської спілки. Як людям повідомляєте про потреби?
– Ось потрібні були банки півлітрові на ліниві голубці – їх виготовляють дуже смачно у Острівцях, то я по групах написала і, коли приїхала о дев’ятій ранку, вже під волонтерським центром мішки з банками стоять. Люди просто приносять і лишають. Телефонують і запитують, які саме потрібні й приносять. Я дуже-дуже вдячна нашим людям за довіру. І, навіть, якби хотілося відпочити, зробити якусь паузу, то ми не зможемо, адже працюємо і заради перемоги, і заради наших людей, які весь час нас підтримують, допомагають. Люди відгукуються, щойно написала невеликий пост в Фейсбук. За мною слідкує до півтисячі людей. І люди відгукуються, і допомагають, хто чим може. Є такі люди, котрі приносять допомогу і не називають своїх імен та прізвищ. Просто обіймашки і все. І таких людей багато. Отака людська величезна волонтерська армія у нас тут, в районі.
Окрім продукції, ще ж є запити і на спорядження. Що нині найбільш затребуване у військових?
– Оце нещодавно прикордонники на південному напрямку просили комплект «кікімор» і комплект пончо. Лише за цей тиждень з Іриною Товт пошили двадцять п’ять прапорів – двадцять жовто-блакитних і п’ять червоно-чорних та відправили у Новомосковськ. А також туди пошили десять маскувальних білих пончо і три «кікімори». Ще потрібно сім пошити «на зараз». На даний час розкидали цю роботу на наших помічників, щоб плели. Добре, що є кому плести. Богдана Іванків молодець! Вони родиною нам щомісячно закупляють сітку основу. Одні люди мішки принесли, другі ниточки витягують. Днями Жовкинівська бібліотека привезла готову маск сітку. Просять ще сітку, щоб плести і «кікімори», і на масксітки. Якщо розказувати про їх кількість за рік – то це десятки, сотні метрів з усіх громад.
Любахи. Січень 2023. Подяки волонтерській спільноті Острівець і Любахів
Чи можна, Наталю, назвати усіх активістів-волонтерів цього року?
– За рік війни кількість людей, які нам допомагають, осягнути просто неможливо. Адже сьогодні це одні люди, завтра інші. Я дуже щаслива через те, що у нас такі активні і чуйні жителі громад – люди з самого Володимирця, з окружніх і віддалених сіл Володимирецької селради, з Каноницької тергромади, з Антонівської, з Рафалівської! От, наприклад, завжди за кадром володимирчанки, які цілий рік діляться і допомагають то речами, то коштами, то продуктами – Наталія Мороченець, Віра Леончук, Олена Іванків. На базі увесь цей рік допомагали Таня та Ігор Оксенюки, Валя та Тетяна Гарбариніни, Сергій Дробинюк, Віктор Чугай, Ірина Товт, Мирослава Присяжнюк з донею Олею та своїми дівчатами, команда продавців магазину «Юність», Рома Кубай. А люди у Володимирці і селах гуртуються цілими вулицями. От люди навантажили причіп картоплі з Вишневої, з мікрорайону Аеродром зібрали овочів, в районі ПМК нашому зварювальнику Віктору Чугаю нанесли електродів, бочок для буржуйок, всього необхідного. Сергій Дробинюк три перших місяці день у день на базі допомагав. Зараз безкоштовно робить масажи військовим. Я багатьох не назвала, це ж і водіїв треба згадати – Іван Килюшик, Віктор Сімчук, а скільки водіїв довозили з сіл вантажі до волонтерського центру в межах громад. Навіть всіх прізвища не знаю. А ще це ж і ті магазини, власники яких дозволили розмістити волонтерські скриньки від нашої спілки, люди що здавали макулатуру, кошти. От Іра Соловей з Володимирця з родиною наробила тисячі окопних свічок, а люди наскидали грошей на них.
5 червня 2022 року. Колегіум, робочі питання щодо пошиття розвантажувальних жилетів для ЗСУ
Чи можна сказати, Наталю Володимирівно, що вік наших земляків має значення у волонтерських активностях? Тобто, хто частіше допомагає – молоді чи старші люди?
– Ні, тут таке порівняння недоречне. Нема віку у волонтерів. Мене вражають наші бабусі-пенсіонерки – вони також приходять до нас і допомагають, хто чим може. Ось, на днях, одна бабуся, якій уже майже 90 років, сама зв’язала і принесла сім пар шкарпеток для наших воїнів. Адже вони нині сприймають усіх наших воїнів, як своїх дітей. Буває таке, що різні люди по дорозі, в магазині, деінде дають гроші на потреби наших солдатів. Я для таких випадків вже й маю окремий вишитий гаманець. Гаманець для ЗСУ! Хто скільки може, стільки й дає. БШЮ, діти з усіх шкіл, колективи дитсадків, шкіл потужно весь рік працювали і підтримували усяко армію України. Знаєте, оце готова кожному вклонитись до землі за самопожертву. А це буде сотні поклонів на усі сторони світу – наші всюди!
Збір коштів на базарі у Володимирці
А плани вже на цей рік Ви і ваша команда вже склали у Волонтерському Центрі?
– Та які там плани. Плани ж зараз в усіх українців одні – перемога над російською навалою в Україні. Але є одна хороша перспектива. Нам колега Ольга Яковлєва з КЗ «Ветеранський простір» Рівненської облради запропонувала участь у курсах по психології та соціальній підтримці, соцсупроводу військових і їхніх сімей. Я з Тетяною Оксенюк від нашої ветеранської спілки їдемо і приїдемо уже з новими знаннями! Це буде на базі Острозької академії, десятиденне навчання у змішаній формі по кейс-менеджменту «Система підтримки та супроводу ветеранів/ветеранок у громадах. Кейс-менеджер по роботі з ветеранами війни та сім’ями військовослужбовців». Проєкт впроваджується у партнерстві з ГО «Простір можливостей», Проєктом USAID «Економічна підтримка України», Міністерством соціальної політики України та за підтримки міжнародних благодійних організацій. Навчання представників громад Львівської, Хмельницької, Рівненської областей. Їдемо, аби ще отримати знання, як перемогти російського окупанта.
Поки ми бесідували, за ту годину розмови кілька дзвінків – прикордонники-земляки з Сумщини за потребами у маскуванні та продуктами для місцевих дітей і доброчинці з сіл – за узгодженням доставки чергових домашніх гостинців. Усьому цьому вона дає раду звично і спокійно. А ще – багато усміхається, радіє доброті людей і згуртованості, радіє дзвінкам від військових і земляків.
За рік навчилася шити спорядження – а решту все вміла. Наші люди непереможні, бо ні вік, ні професія, ні статки не зупиняють у бажанні перемогти зайд-окупантів з росії.
