Олена Миколаївна Новак – володимирчанка. Її впізнають на вулиці усі, кому хоч раз доводилось шукати ради зубному болю. Її робота вимагає вміння і терпіння. Про особливості роботи в стоматологічній хірургії, про власний досвід, психологію, війну і людський фактор у професії – у розмові з лікаркою, яку діти-пацієнти називають «зубною феєю».
Далекі дев’яності. Олена закінчила школу і хотіла бути вчителькою, але мама категорично сказала: «Ні! Ти підеш в медицину, бо я тобі вже направлення взяла». Так почався професійний шлях стоматологині Олени Новак.
– Я закінчила Українську медичну стоматологічну академію в місті Полтава у 1997 році. На роботу прийшла відразу у Володимирецьку райлікарню. Але я прийшла не як хірург-стоматолог, а як стоматолог загальної практики. Я займалася терапією, пародантологією, захворюваннями слизової оболонки порожнини рота, тобто стоматитами. Але завжди хотіла бути хірургом.
Олена Миколаївна займається стоматологічною практикою з 1997 року. На її медхалаті «бейдж» з прізвищем та посадою: «лікар-хірург стоматолог». Термін «стоматолог» у всіх викликає асоціацію, що це має бути чоловік? У нашому випадку – ні. Питаю у співрозмовниці, чи було у практиці таке, що пацієнти не сприймали її як хірургиню? І що в цій роботі треба – сила чи знання?
– Раніше такі були здивування: а що, ви зуби рвете? А що, жінка – хірург? Боялися дехто. Питалися – а у вас сили хватить? Особливо чоловіки. Дуже велику роль відіграє знання анатомії і, власне кажучи, навички. Все приходить з досвідом, – каже пані Олена.
– Тобто не треба особливої фізичної сили, щоб вирвати зуб? Думка про те, що тільки чоловік-хірург може добре і правильно вирвати, зуб це неправильно?
– Неправильно, це якийсь такий старий стереотип.
– У Вашому колі хірургів-стоматологів яка частина чоловіків і жінок? Візьмемо Рівненську область.
– Не знаю такої статистики, але хірурги, з якими я спілкуюся, – це чоловіки. Коли я буваю на курсах, то там приїжджають і жінки. Але, якщо група 30 осіб, то буде десь 26 чоловіків і 4 жінки.
Як працюється жінці-стоматологині серед чоловіків? Про це й розпитую, поки лікарка готується до прийому нового пацієнта.
– Коли прийшла на роботу у 1997 році, то я була одна жінка. Зараз уже наполовину. Хоч я тоді була одна, але ставилися всі колеги гарно, проте інколи жартували. Часом гіпсові відбитки додому носила у сумці. Хлопці ложили. Йду додому й думаю – і чого ж то моя сумка така важка. Ніби й не купляла нічого, – сміється Олена Миколаївна над тими жартами колег.
Моя співрозмовниця зазначає, що у них весь час дуже дружній колектив. Медицина, і стоматологія зокрема, – це така сфера, в якій не можна працювати одноосібником, тому що обов’язково потрібна якась допомога. За словами пані Олени, вона ніколи не соромилась, навіть маючи вже великий стаж, запитати іншої думки колег.
У хірургічному кабінеті Володимирецької багатопрофільної лікарні, де сьогодні працює Олена Новак, щодня йдуть дорослі і діти, жінки і чоловіки.Стало цікаво, як пацієнти й пацієнтки, особливо діти, її називають, як звертаються, чи були якісь кумедні звертання?
– Кумедні…не знаю. Зубихою ніхто не називав. «Тьотка-врачиха» часто кажуть. Але справа в тому, що «тьоткою-врачихою» не тільки діти можуть називати, це й дорослі кажуть, заходячи до кабінету.
– Вас це не ображає?
– Ну, я ж не тітка усім пацієнтам, в мене є племінники, щоб я для них була тіткою. Я лікарка, – пані Олена миє руки після роботи з інструментами та, усміхаючись, продовжує розмову.
Мені також неодноразово доводилось сидіти у стоматологічному кріслі. Щоразу – відчуття дискомфорту. До пані Олени упродовж п’ятнадцяти років водила своїх дітей та й спостерігала за усіма процедурами. Цікаво, як реагують дорослі?
– Я думаю, що оцей страх перед видаленням відчувають однаково як жінки, так і чоловіки. З дорослими дядьками найскладніше. Вони бояться найбільше. Можливо через те, що чоловіків прийнято вважати у суспільстві сильною статтю. І непросто через це кліше перед жінкою показати, що ти боїшся вирвати зуб, – висловлює припущення Олена Миколаївна.
За більш як чверть століття роботи у стоматології у пані Олени бували й складні випадки. Видалення зуба – це хірургічне втручання і, як будь-яке хірургічне втручання, воно може мати певні наслідки. Тому, за словами стоматологині, особливо уважно треба ставитися до здоров’я зубів людям із захворюваннями крові – коли не згортається кров. Як правило, такі пацієнти знають про свої хвороби і вони попереджають хірургиню. Але як безпечно видалити зуб чи прооперувати таких пацієнтів? Олена Новак розказує:
– Таких пацієнтів спочатку кладемо у стаціонар, їх там прокапають. Ну а тоді, після видалення зуба, обов'язково йде прошивання лунки. Непередбачувано, зазвичай, поводяться зуби-вісімки, тому видаляти їх без обстеження складно. Я завжди прошу, як ідеш до хірурга – треба мати рентген знімок. А краще – ортопанорамний знімок, щоб ми розуміли, як цей зуб розташований щодо інших зубів. Щелепа – це ж не просто кістка, в щелепі є нижньощелеповий канал, де є вена, артерія, нерв. І бувають такі випадки, що зуб краще не видаляти. Бо ризик видалення більший, ніж ризик того, що може колись він заболить, – каже стоматологиня-хірургиня.
– Чи несуть до вас новонароджених дітей з якимись аномаліями? І чи треба мамам немовлят йти до Вас за допомогою при наявності зуба чи іншої патології?
– У новонароджених діток часто бувають аномалії. Як правило, ми усуваємо такі патології ще у пологовому. Це – коротка вуздечка язика, коли дитині важко смоктати. Це така нескладна процедура, її краще зробити в маленькому віці. Потім, коли вже дитина стає доросліша, то з нею важко домовитися, щоб вона рівненько сиділа і не крутилась. Якщо дитина народжується з зубом, то, як правило, це два нижні зуби. Вони випадають – це молочні зуби.
Олена Миколаївна сьогодні вже сама є мамою дорослого сина. Про своє дитинство згадує – їй так само видаляли зуби, як і усім діткам. Вона пам'ятає випадки, коли в дитинстві мама вела до стоматолога. Як це було і чи безстрашною була Оленка у кабінеті стоматолога? Чи вплинули ті згадки на її поведінку як лікарки?
– Мама мене водила. Казала – Лєна іде рвати зуба чи ні? Мене заводили, навіть не питали, казали – сиди жди, тебе позвуть. Мені тільки казали – відкрий рота або закрий рота. А зараз я стараюсь спілкуватись з дітьми. Ну, якщо я вже щось не розумію з мови малечі, тоді вже звертаюсь до батьків. Намагаюсь знайти контакт і дитину трішки розслабити, підготувати до операції, але не всі такі діти. В більшості випадків страх лікувати зуби – це попередній негативний досвід. Але є такі діти, які ідуть на контакт з лікарями, а є такі, які не сприймають взагалі ніяких.
– Якщо говорити про батьків, от Ви, як лікарка-хірургиня, порадьте, як підготувати дитину або як з нею працювати психологічно перед тим, як відвідати стоматолога?
– Обов'язково перед будь-яким стоматологічним втручанням батьки мають це проговорювати. Дитина повинна розуміти, куди вона іде. Сам підхід – це дуже індивідуальне.
Розпитую, чи на її практиці були випадки, коли доводиться відмовляти пацієнтам чи настирливо радити зробити якісь процедури? Можливо людям варто знати, що не можна робити перед візитом до стоматкабінету.
– Людина, йдучи до стоматолога, має знати свої діагнози і протипокази, має зважати на те, що все-таки це хірургічне втручання. Бувають такі пацієнти, які, знаючи, що їм небезпечно видаляти зуб, кажуть – ні, рви, я сказав, чи лікуй. Але я, як фахівчиня, відповідаю за здоров'я свого пацієнта і він може сто разів мати рацію, але є протоколи, згідно яких йде надання медичної допомоги. Ти за кожну свою дію мусиш нести відповідальність. Основна заповідь медицини – не нашкодити. Я її дотримуюсь,– каже медикиня, дивлячись у систему онлайн запису черги пацієнтів.
Є така філософія: «вчитель тоді вчитель, коли зумів так навчити, щоб його учні пішли далі за нього».
У Олени Миколаївни Новак є чим пишатися – свій досвід вона передала вже з десятку інтернів. Першого інтерна пані Олена взяла під фахову опіку, коли вже працювала хірургинею. Сьогодні Олена Новак, як наставниця, потішена досягненнями інтернів. Бо от є така філософія: «вчитель тоді вчитель, коли зумів так навчити, що його учні пішли далі».
У стоматологів робота непроста – як і усім лікарям, їм доводиться бути і психологами – дорослим, родинам, дітям-пацієнтам. Інколи пацієнти навіть віддалено консультуються, телефонують за порадою. Як правило, скаржаться на те, що їх турбує і питають, що надалі робити.
– Я завжди стараюся пояснити людям, що таблетка – це така лікарська форма, яку не прикладають, її вживають. Що важливо знати? По перше – треба вчасно звертатися до лікаря, а не тоді, коли вже заболить гостро. В ідеальному випадку – якщо людина хоча-би раз в рік зверталася до стоматолога. Є якісь скарги чи нема – профілактичний огляд, це дуже важливо. Як правило, хірургічні випадки, видалення, це є ускладнення, – переконливо каже фахівчиня.
Раннє видалення зубів в дітей – це недобре, зазначає Олена Новак. Хоча вона щоразу дивується, коли батьки приходять з дітками і кажуть: «А молочні зуби не треба лікувати». Це міф – вважає лікарка.
Якби вернути роки, коли Олена Новак приймала рішення про вибір життєвого професійного фаху, то вдруге вона цю професію не вибрала б, хоча й жодного дня не шкодує про свій вибір. Але нереалізована мрія стати вчителькою весь час її супроводжує. Олена хотіла бути вчителькою історії чи іноземної мови. А ще їй подобалась служба у поліції. Свою тягу до педагогіки вона виливає у пошуку порозуміння з дітьми та дорослими пацієнтами.
Запитую співрозмовницю про її день 24 лютого 2022 року. Яким він був?
– Я, мабуть, ніколи його не забуду. Я сова, я люблю спати довго. Це був робочий день, я зазвичай встаю в 6:30, а то проснулась о 4:30. І включила телевізор, що я, зазвичай, ніколи не роблю. Я шокована дивилась новини і до 6:30 боялася збудити чоловіка. Просто просиділа. Я збудила його, кажу – вставай, війна почалась. Ну, роботу тоді ніхто не відміняв. Приходиш і ти ж мусиш робити. Але було страшно. Було страшно не за себе, за дітей. Я – тут, дитина – там. В той день були і пацієнти на емоціях. В когось була паніка. В когось було відчуття несприйняття факту, що – ні, завтра все закінчиться!
За словами медикині, за роки вона бачила десятки разів, як уперше перелякані маленькі чи й дорослі пацієнти з часом вже приходили лікувати чи видаляти зуби спокійні і впевнені – спочатку боялися процедури, а потім у них вже інше ставлення до стоматолога. Є багато дітей у неї, які сидять в кріслі, а серце тріпоче, як у зайчика, дивиться переляканими очима – і щоразу
