Про катастрофічність запровадженої реформи Укрпошти журналісти України вже втомились писати – такого цинізму годі й пошукати. Хтось у цьому вбачає безнадію, інші – безкоштовний піар Ігоря Смілянського, а люди, які вже мають поважний вік і не мають здоров’я – глум над ними і їх інтересами, як от прихильністю до газет.
Газети для цих людей є зв’язком зі світом. Вони самі про це кажуть у дзвінках зі скаргами на доставку газет до редакції «Володимирецького вісника».
Вже щодня по десятку дзвінків, на які відповідь одна – «Володимирецький вісник» виходить без збоїв. Газета навіть з початком повномасштабного вторгнення не зійшла з дороги, а от нині вже й не знаємо, як відбудеться передплата через роботу розповсюдника – Укрпошти.
От 23 жовтня до редакції зайшов у пошуку газети житель Володимирця, якому 83 роки, Антон Губеня. Він з дружиною виписує нашу «районку» все життя. Сам не бачить, то дружина читає.
Отак і дізнаються місцеві новини. Йому вже нема кілька номерів. Вони лежать на пошті – нема кому доставити. А то от подзвонила 23 жовтня і Ганна Кужіль з вулиці Дружби – та сама проблема. Вона виписує чотири назви газет – «Володимирецький вісник», «Вісник і К», «Для жінок», «Цікава газета» і жодної їй не доставили!
Вже, коли верстався цей випуск «Володимирецького вісника», пролунав ще дзвінок – майже у відчаї старша жінка, яка не захотіла називатись, жителька Володимирця, свій біль вилила у фактичному монолозі. Про що розказала жінка?
- Алло! Ну я дзвоню, бо я не получила за той тиждень (випуск 42 – авт.) газету. Я довгий час ходила, виглядувала, чи мені принесуть, її не принесли. Вчора їде по вулиці поштарка на скутері. Я кажу – ви поштарка, чому немає газети? Вона каже – і не буде, ідіть на пошту і забирайте, бо я не з вашого участка, ну вже заїхала на участок. Кажу їй, дайте мені мою газету, в вас ж є газети, мою на пошті заберіть собі. Я не можу піти на пошту – я ходжу з двома палками! І сьогодні дзвоню на пошту у Володимирець. Вони кажуть – «немає поштарки, буде поштарка тоді, може, принесуть. Може у вас є якась сусідка без роботи, пришліть, хай влаштується на роботу, буде носити». Я от їм кажу – куди ви мені таке говорите, ви під Новий рік принесете мої газети?
Я їх більш не випишу, якщо така доставка буде газети. Я її роками виписую, тепер іди мені на пошту у 70 років, забирай газету? Якби мене носили ноги, пішла б я по ту газету. Як я надвір ледь виходжу, ну отаке… Я так подумала, немає мені з ким говорити, то до вас дзвоню. Ці два місяці, що до кінця року залишились, скільки тієї газети Дід Мороз може мені її принесе, остало там вісім газет.
Як вже вирішиться це питання, я в такому віці не хочу нікого звинувачувати, але з кого ще познущаються, як не з пенсіонерів? Немає з кого покпитися більше. Вона приїхала на нашу вулицю, я не знаю, я її звати, комусь щось привезла по просьбі, по заказу, а я йду на пошту. Я по номеру подзвонила – якась начальник воно чи пошти, чи що, не захотіла представитися: «ну немає, немає, може у вас якась сусідка є, будемо влаштовувати на роботу». Кажу, це не вирішення питання, людей без роботи море ходить тепер.
Я не хочу більше про це говорити. Розстроїлася, бо куди не повернися, все кпляться у державі з того, як-то кажуть, найбіднішого, найнемічнішого. Бо хто ще з ногами і з руками, то він щось може, а я в хаті, мені важко говорити, добренько. До побачення.
Спроба розпитати адресу не увінчалась успіхом. Співрозмовниця радше виливала біль, аніж скаржилась. Вона має рацію – хтось дозволяє отак безкарно забирати у пенсіонерів зв’язок зі світом і надію на якісь покращення у цій державі. Але чи знає сама держава, яка досі утримує 100 відсотків акцій Укрпошти, про таке цинічне самоуправство реформаторів-поштовиків?
У Рівненській дирекції Укрпошти змінився керівник – попередній пішов на пенсію, як нещодавно і володимирецький. Нині новий, молодий. До редакторки дзвонив представник – запрошував на 31 жовтня на зустріч і обговорення подальшої співпраці. Хоч це і вівторок, для нас завантажений версткою день, але керівниця поїде, адже передплатна кампанія досі не запущена з вини Укрпошти, а умови, в яких нині доставляють газети, не дають надії на успішну кампанію передплати-2024. Почуємо, розкажемо.
Дякуємо кожному, хто вірить нам у ці тяжкі роки і залишається передплатником і читачем! Віримо і ми у вашу підтримку – вистоїмо, втримаємося. Адже у 1943-53 роках газеті і людям не було легше, аніж сьогодні. Проте, працювали і третього листопада маємо нагоду зустріти 80-річчя газети «Кармелюк»-«Вільне життя»-«Ленінська зоря»-«Володимирецький вісник» з продовженням літочислення у «Віснику Полісся».
Влада Поліська. Володимирець.
