В середині січня відбувся черговий виїзд волонтерів і священників ПЦУ. Маршрут пролягав фронтовими та прифронтовим територіями Донеччини і Харківщини.
З Володимирця завантажений «Спрінтер» Миколи Юраха, капелана і голови місцевої відомої дієвої ветеранської спілки виїхав ще спозаранку – дорога чимала і небезпечна, тож, як кажуть у народі, «шукали дня зранку». За кермом – Олег Мозуль, володимирчанин з бойовим досвідом. Від Вараського благочиння ПЦУ – Віталій Боднар, благочинний.
Вантаж «бусика» – гостинці жителів Вараського району, міста Вараша. Та й фінансування також спільне. Сьогодні це модно називають «фандрайзинг» – це, коли люди самі збирають гроші на якісь соціальні потреби.
Фото з архіву Миколи Юраха.
Шлях проліг знову до земляків та їх побратимів. Смаколики домашнього приготування, продукти довготривалого зберігання, домашні консерви та медицина – вантаж до трьох тон був пофасований і вручений адресатам. Гарний гостинець земляку-снайперу передали від Лідії Кужель, мами загиблого Миколи Кужеля з Володимирця – професійний приціл. І ще деякі потрібні воїну речі. «Служили сину, били окупанта, хай тепер далі роблять свою справу», – з такими словами і молитвою в дорогу мандрівникам та материнським благословенням солдатам ЗСУ передавала жінка речі сина.
Заїхали у Покровськ – до своїх підшефних у інтернат. Тут вже давня співпраця – підтримка продуктами інтернату, де знаходять притулок діти-сироти і родини, які втратили дім.
– Дякуємо вас усіх за підтримку! Хай вас Бог усіх благословить за підтримку! Частина продуктів буде передана в Авдіївку, в Новосьоловку, в Очеретяно, і сіл куча ціла потребує хоч трохи продуктів, на передову – там люди в нужді, – сказав Леонід Литовченко, директор дитбудинку Центр «Дитяче містечко» у місті Покровськ.
Важко на фронті, дуже хворіють хлопці, постійно бракує елементарних анти застудних. Кожна пластинка пігулоч чи сиропу згодиться. А ще – дуже потрібна воїнам ЗСУ молитва і сповідь. Про це розказали священники-душпастири. Маршрут прокладали попередньо, у військових частинах вже знали про візит, тому воїни вже готувались й до сповіді та причастя.
Фото з архіву Миколи Юраха.
Якщо ви уявляєте, що сповідь і причастя на фронті, це як тут у нас – храм, спокійне богослужіння і комфорт та тепло, то ви помиляєтесь. В умовах фронту – це коротка зупинка, це сповідь одразу біля ікони і хреста, що лежать на кріслі «буса», це щирі слова про тяготи і біль, про жах втрат і безсилля перед смертю побратимів та смертоносним залізом з неба, це сирий бліндаж, чи окоп, блокпост чи ВОП у посадці. Саме так живуть ті, на чию безмежну силу сподіваємось усі ми. Саме таку правду бачили і бачать щоразу у поїздках священники.
