Володимирецька громада у скорботі. До рідного дому назавжди повернувся солдат ЗСУ Михайло Васильович Дяков, 28.11.1993 року народження, житель села Біле, Володимирецької тергромади.
Михайло Дяков закінчив Біленську школу, вчився у Костополі на майстра-пічника. Їздив на заробітки по Європі та Україні. Після мобілізації пройшов вишкіл в Житомирі.
На щиті - у Володимирці
Михайло Дяков загинув 15 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Нищівний вогонь російського окупанта приніс смерть. З 15 лютого Михайло вважався безвісти зниклим. Але вже 17 лютого його побратим зумів евакуювати тіло з поля бою.
Михайло Дяков брав "безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією російської федерації проти України" - зазначено скупими словами у сповіщенні про смерть.
Сповіщення про загибель отримала мама Захисника – Дякова Лідія Михайлівна, якій наразі 56 років. Тато Василь у родині Дякових помер п'ять років тому. У їх родині тоді сталася біда - згоріла хата. Тато надто перейнявся втратою для багатодітної родини і через місяць стався інсульт.
Михайло був навідником 3-го десантно-штурмового відділення, 1-го десантно-штурмового взводу, 5-ї десантно-штурмової роти, 3-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. "Військовослужбовець призваний на військову службу Вараським РТЦК та СП Рівненської області, вірний військовій присязі, загинув у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність".
Більше про брата Михайла розказала сестра Надія Дякова(Ляшук). У телефонній розмові з журналісткою Володимирець.City пані Надія весь час плакала - горе для родини велике і невиправне.
- У нас шестеро дітей, Міша був найменшим. Він нам всім був великою підтримкою. Це така добра душа! Його мобілізували вкінці грудня і ми просили - тож не йди, втечи чи сховайся, як інші. А він відмовився і казав: "Я не можу, мені совість не дозволяє. Може то така моя доля. Може я вернуся додому живим". Він хату почав перебудовувати, веранду добудував, накрив її. Вже зі служби замовив вікна і двері, все питав: "а вже поставили? А гарно поставили? Як там, гарно стало?", - розказує і плаче Надія, сестра Михайла Дякова.
Михайло у листопаді віздначив тридцятиріччя. Вся родина приїхала вітати, бо ж усі дорослі, з дітьми своїми. Але племінники дуже любили дядька Мішу - змалечку від був їм нянькою і другом. Завидним женихом був у селі - хазяйновитий. Дівчата і батьки. де є дівки на виданні самі казали: "Міша, тож приходь у свати та вже женись". А він і їм і іншим, і рідним казав: "Не зустрів я ще свою".
Володимирець прощається з Михайлом Дяковим
За словами сестри Надії, Михайло зі служби надзвонював і надсилав повідомлення, коли була можливість. Його підрозділ відкомандирували до Третьої штурмової і боронили Новомихайлівку, Георгіївку, Курахове. Зв'язок з братом пропав з четверга, 15 лютого. Родина у ті дні видивлялась і слухала новини, чекали дзвінка. Але марно. був номер до одного з побратимів Михайла. Він 17 лютого подзвонив і сказав, що особисто вивіз тіло Михайла у морг Дніпра...
У Володимирці, на Майдані єдності, зустрічають ескорт "НА ЩИТІ" з тілом загиблого Михайла Дякова з Білого
У селах Городець, Сарненщини та селах Вараського району - Антонівка, Красносілля, Зелене, Воронки, Луко, у селищі Володимирець люди вийшли зустріти свого захисника-Героя. Схилені коліна, приспущені прапори у руках військових, горе родини, молитва священників ПЦУ, капелана і хористів - в останню дорогу проводили у Володимирецькій громаді Героя, який віддав життя у війні з російськими окупантами.
Ще один коровай на цвинтарі, ще один почесний салют і Славень України над могилою Воїна ЗСУ, на жаль не першою, а вже кількасотою у Вараському районі.
З військовими почестями поховали Михайла Дякова у рідному селі Біле. Вічна пам'ять Герою! Щирі співчуття родині!
Відео зустрічі Героя у Володимирці дивіться на нашому YouTube-каналі.
