В Берестівку у липні візит журналістів «Вісника Полісся» був з декількох причин: моніторинг передплати і виконання Укрпоштою угоди, ситуація зі сміттєзвалищем у селі та думки з приводу запровадження Володимирецькою селищною радою послуги вивезення твердих побутових відходів.
Найкращий моніторинг – живе спілкування. Тому, зустрівши дорогою через Берестівку до стихійного сміттєзвалища гурт людей, які сиділи на лавочці у холодочку, зупиняємось і розпитуємо.
Родина Кузнєцових (на фото з Людмилою Босик) газету «Вісник Полісся» виписує давно – ще з тих пір, коли вона мала назву і «Ленінська зоря», і «Володимирецький вісник». Олександр Романович з дружиною Надією Дементіївною мають поважний вік і пам’ятають кілька епох та влад.
– От вчора я з сусідом ходили виписувати газету. За послуги от взяли п'ятнадцять гривень. Газета дорогувата, але вона треба. Кому наравиться, кому не наравиться така ціна. Але, хто хоче – той випише. Ще от – якби носили! А то що ж то за робота? Газета в магазині! А не в ящику.
Газету він виписує на свою домашню адресу, по вулиці Центральній. Ящик поштовий у пана є. Одразу при воротях. Доступний. Але забирати доводиться чи на пересувці, чи вже в магазині, якщо не встигне до поштової автівки-пересувки. Бо пересувка минає його двір з поштовою скринькою і їде до магазинів, де роблять зупинку.
– Колись була війна. А після війни яка тоді біднота була! Держава бідна, люди в постолах ходили, голод був і безгрошів’я, але поштальйон був! Носили газети, відділення аж в Довговолі було, поштарка звідти пішки ходила і носила газети. А тепер отаке зробили в Укрпошті – нікуди не годиться. Ну, але треба така газета – і новини району прочитати, і де що робиться, і оголошення є. Тому й виписав зразу я і сусід.
За словами пана Олександра, він вже мав побоювання, що впаде зовсім репутація газети «Вісник Полісся» через таку доставку. Але бачить, що люди йдуть і передплачують, хоч і нарікають на непорядність роботи нинішніх поштовиків.
Завдання насамкінець розмови і зустрічі нам дав пан Олександр, наш постійний передплатник з Берестівки, і пораду водночас:
– Ставте питання так, щоб листоноша у нас в селі була своя. Щоб не в магазині, а вдома я забирав свою передплачену газету «Вісник Полісся»!
Ще ми розпитували про їх життя і побут, про роботу влади і тої ж Укрпошти. Підійшли ще жінки, молодші за віком від наших співрозмовників. Розказують – з машини поштової у таку спеку торгують ковбасою, іншими продуктами. Дають їх людям на здачу.
А газети і квитанції залишають у магазинах у центрі села – в одному чи в другому, навпроти церкви. «Бачте, за той час, відведений на перебування поштовиків у Берестівці, працівники Укрпошти не встигають обслужити людей. Хоч і водій у цьому допомагає», – кажуть берестівчани.
Від редакції: Завершилося ще одне півріччя – важке і для вас, наші дорогі передплатники і передплатниці, і для нас, редакції ТОВ «Володимирецький вісник». Ми працюємо і пишемо для вас, про вас і з вами! Хтось з нами залишиться, хтось – тримав у червні передплачений «Вісник Полісся» востаннє (сподіваємось на повернення).
Дякуємо, що ви всі з нами у складні часи! Україна – це ми всі. Тримаймося!
А газета «Вісник Полісся» – інформаційна зброя проти пропаганди російського окупанта і гостре перо для соціального неподобства поряд.
