Уродженець Млинка, Зарічненської громади, Вараського району став чемпіоном Паралімпіади-2024 у настільному тенісі. Що ми знаємо про Віктора Дідуха? Більше інформації журналісти газети "Вісник полісся" та цифрових ресурсів Володимирець.City знайшли на ресурсах сайту "24" у проєкті "Паралімпійці. Феномен духу".
Фото: Еспресо
Дідух Віктор Ігорович (народився 23 січня 1987 року у с. Млинок Зарічненський район Рівненська область) – український спортсмен, у минулому гравець національної, а зараз – паралімпійської збірної України з настільного тенісу.
Переможець Паралімпійських Ігор-2016 у Ріо-да-Жанейро у складі збірної України у 8 класі та дворазовий срібний призер Паралімпійських Ігор-2021 у Токіо у тому ж класі (в одиночному та командному розрядах).
Дворазовий переможець паралімпійських чемпіонатів світу (2014 та 2022 – одиночний розряд) та дворазовий срібний призер (2017 – командний та 2022 – змішаний парний розряди).
Семиразовий переможець паралімпійських чемпіонатів Європи (2013 – одиночний, 2015, 2017, 2019 – обидва розряди).
Спортивне дитинство Віктора Дідуха
Віктор Дідух народився в родині спортсменів. Його батько – тренер. З дитинства всі цікавилися результатами Віктора, переживали за нього та підтримували.
Коли Віктору було 5 років, його тато побудував у своєму будинку спортзал. "Я був настільки маленький, що мене не було з-за столу видно. Аби я міг грати, тато опускав стіл на табуретки. Отак я починав займатися", – розповідає Віктор у проєкті "Паралімпійці. Феномен духу".
На перші змагання майбутній чемпіон поїхав вже у другому класі, коли йому було сім років. Він тоді грав приблизно раз на день: "Але то було так, взяв, пограв хвилин 20, потім мені то надоїло, потім знову прийшов... Але оскільки зал був у хаті – з тим не було проблем, постійно світло було, було постійно відкрито, тато-тренер під боком. Мав усі умови для занять".
Віктор розповідає, що у дитинстві бували випадки, що його заставляли грати. Особливо, не бажання займатися проявлялося влітку: "Літом, коли грати дуже не хотілось, я зранку, коли вставав, то одразу тікав з хати, а приходив вже коли треба було лягати спати. Згодом якось це переборов".
Спортивний дух у Віктора виховав його батько: "Тато був жорсткий в мене, у нього все мусило бути правильно, всі мусили працювати. Він дуже не любив, коли ми приходили в зал і бешкетували. Я тренувався зі старшими братами, але мого віку не було нікого, мені було шість років, тому приходити в зал і просто постійно там працювати – то мені було не дуже цікаво. Тому трохи мав апатію до настільного тенісу".
В 11 років у хлопця почалися професійні тренування два рази на день, тоді пішов найбільший ріст.
"У мене три старших брати, двоє почали грати вже коли вони були у 7-му та 9-му класі, то було вже трохи запізно. Тому вони трохи пограли, потім закинули і в теніс грали лише я з братом Олександром. Він мене тоді тягнув більше, бо був старший і сильніший від мене. Так от і по житті склалося – він зараз мій особистий тренер, їздив зі мною на Паралімпіаду-2016, велику роботу зробив і витяг не тільки мене, а й усю нашу команду на перше місце", – розповідає Віктор.
Віктор Дідух і професійний спорт
"Що потрібно, аби стати найкращим? Тренуватися, тренуватися і тренуватися. Не сім днів на тиждень, не 24 години на добу, а постійно і з головою. Спорт – це у першу чергу робота голови. Ви можете бігати по вісім годин на день, але що то дасть? У тенісі постійно іде серйозний аналіз, як підвести себе до виступу у найкращій формі, щоб не бути перетренованим чи недотренованим, правильно підібрати інвентар. Бо можна махати ракеткою і робити удари зі всієї сили, але тобі ніхто не дасть виконати те, що ти хочеш", – наголошує паралімпієць.
"Без ворогів я би не став чемпіоном світу чи паралімпійським чемпіоном", – наголошує спортсмен. Він розповідає, що для того, щоб дався результат "мусить бути людина, на яку ти злий і яка тебе мотивує, бо ти ненавидиш їй програвати. Ніщо так не піднімає о сьомій ранку, щоби піти на тренування, як ненависть до своїх супротивників. Я обожнюю, коли у мене є суперники і коли вони сильні. Тоді на змаганнях впевненіше почуваюся: коли я туди поїду, буду там вигравати, бо тут – я з сильними. От такий я є".
"Напевно, тільки у спорті є справедливість. Вся інша справедливість – то є гра" – фраза тата Віктора. Коли два спортсмени виходять грати в теніс, неважливо, хто з них багатий, хто бідний, хто високий, хто худий, хто щасливий, у кого мама померла – всі в рівних умовах, всі починають з рахунку 0:0, – це те, що Віктор завжди пам'ятає й чим керується у спортивному житті.
Віктор Дідух про настільний теніс
Настільний теніс для Віктор обрав батько мені обрав настільний теніс. "Коли тобі п'ять років, важко самому обрати, чим хочеш займатися. Батько обрав спорт, привів мене, а вже потім воно закрутилось, я почав перемагати, захотілося грати. Думаю, я не міг змінити вид спорту. Я ж навіть не пробував займатися чимось іншим. Не було потреби У мене виходило, я вигравав, мені було цікаво. Для себе і у футбол грав, і бігав, різне було. Але мені цікавіше грати в теніс ніж, наприклад, бігти кудись", – розповідає спортсмен.
Віктор зазначає, що настільний теніс не є жорстокою грою. Він не є контактним видом спорту. На думку Віктора, настільний теніс – інтелігентний спорт. "У нас нема контактів, не буває так, як в футболі, що хтось ліктем комусь дав, або що від рішення судді багато що залежить. Ми можемо без суддів грати, ми визнаємо кожну свою помилку, навіть якщо суддя її не побачив. Всі у нас завжди стараються чесно грати. Fair play – то так в нас прийнято", – розповідає Віктор.
Хвороба й перехід від олімпійського до паралімпійського спорту
У 2009 році, коли Віктору було 22 роки й він перебував на піку кар'єри, він зіштовхнувся з хворобою, яка внесла свої корективи у спортивне життя хлопця. "Поїхав грати за національну збірну України на чемпіонат Європи у Чехії. Повернувся додому, побачив, що у мене одна нога трохи грубша за іншу. Пішов до лікарів, зробили знімок, сказали, що щось серйозне. Поїхав до Львова до лікарів, мені сказали, що в мене пухлина. Все відбувалося швидко. В один момент дізнався, що у мене рак, мені зробили операцію, швидко відновився і вже через місяць встав, знову почав тренуватися, набирати форму і знову виступати на міжнародних змаганнях. Мав рецидив, через вісім місяців знову потрібна була операція. Словом, за два роки мені зробили п'ять операцій. У 2012-му довелося ампутувати ногу – пухлина розвивалася, вражала судини і лікарі сказали, що все одно рано чи пізно ногу я втрачу. Мені дали вибір – чи то станеться зараз, чи за кілька місяців. Я сказав: "Відрізайте вже зараз, щоб вже не мучитись". Мені відрізали ногу, рана зажила, через 5 місяців зробив собі протез і виграв перший чемпіонат Європи серед паралімпійців", – розповідає Віктор.
Віктор розповідає, що його пухлина не була аж такою гострою саркомою, щоби від неї помирати. Здебільшого з хондрасаркомою, якщо її вчасно лікувати, виживає 90% пацієнтів. "Коли мені сказали про діагноз, то я подумав, що навіть якщо відріжуть ногу, все рівно зможу жити нормально. Можна багато речей робити. Вже після того, як мені ампутували ногу, одружився й маю дитину", – зазначає хлопець.
Паралімпієць розповідає, що перехід від олімпійського до паралімпійського спорту йому дався дуже легко: "Мені після ампутації пропонували якусь реабілітацію, дзвонили реабілітологи, психологи, говорили, що вони мені допоможуть. Я тоді просто не розумів, чого всі хочуть мені допомогти, бо насправді у мене не було ніяких проблем".
"Важко сказати, чи пішла моя кар'єра вгору після ампутації. Спочатку у мене була кар'єра спортсмена-олімпійця, яка обірвалася, коли мені поставили діагноз. Знаєте, я вчився, як здоровий, грав на інших швидкостях. Грав зі здоровими, де більша напруга, більший тиск на тебе. Коли мені вже ампутували ногу – почалася кар'єра паралімпійця. Мені виготовили такий протез, який зберіг мою рухливість", – розповідає Віктор.
Віктор звик до навантажень, тренується по 6 годин на день, зазвичай люди з інвалідністю стільки не витримують. "Ось та інтенсивність і швидкості, які я переніс у паралімпійський спорт, напевно, дали мені поштовх і дозволили досягти результату", – наголошує спортсмен.
"До всіх міжнародних і не тільки змагань ми готуємося так, щоби вийти на самі змагання у найкращій формі. Весь рік тренуємося, колись навантаження – більше, колись – навпаки, концентрованіше. Але готуєшся завжди на 100%. Ніхто ж зі спортсменів не готується до того, аби програти. Правильно?", – розповідає паралімпієць.
"Усвідомлення перемоги прийшло тоді, коли виграв останнє очко. Те, що у мене медаль – то було не так важливо. Але був дуже радий, що все нарешті закінчилось. Чи виграв я, чи програв – то вже ролі не грало, я був просто радий, що то вже кінець. Бо дійсно витягувало сили оте психологічне навантаження, а коли виграв очко – почались сльози, бо нарешті прийшов кінець отим всім мукам. Усвідомлюватися перемога може ще дні зо три, сама гра може сниться, ще кілька днів на емоціях ходиш", – розповідає Віктор про емоції від перемоги на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро.
"Вважати, що Ріо – моя головна медаль не хочу. Думаю, що можу щось більше, можу передати досвід іншим. Мені тільки 29 років, хочу ще багато зробити. Звичайно, крутіше паралімпійської медалі вже не буде, бо то є золото. Ну, хіба може ще щось в космосі виграти треба. Але я тільки три роки виступаю в паралімпійській збірній, так що я думаю, що ще багато чого зроблю", – так Віктор розповідав про свою медаль у Ріо. Його зображення – на пам’ятній монеті "ХV літні Паралімпійські ігри", яку випустив Національний банк України. Наступна Олімпіада в Токіо – Віктор другий. А ще він семиразовий чемпіон Європи, дворазовий чемпіон світу. Здається виграв геть усе. Що ще?
А вже у 2024 році Віктор Дідух виграв золоту медаль Паралімпійських ігор-2024 у Парижі. У фіналі змагань з настільного тенісу він переміг китайця Шуай Жао у класі MS8.
Паралімпіада-2024 – третя у кар'єрі Дідуха. До цього тенісист вигравав командне "золото" у Ріо-2016, а також срібні медалі у одиночному та чоловічому парному турнірах у Токіо. У Парижі він уже взяв "бронзу" в міксті настільного тенісу разом з Іриною Шинкарьовою у класі XD17.
У фінал Віктор пройшов після перемоги над французом Томом Буве, шведом Емілем Андерсоном, а у півфіналі українець обіграв представника Тайланду Пісіта Вангпхонпханасірі.
В ексклюзивному коментарі Суспільне Спорт з Парижа Дідух розказав про підготовку до поєдинку, свій фізичний та емоційний стан під час змагань. Про підготовку до півфіналу проти Вангпхонпханасірі: "Готувався мало до поєдинку, бо відходив від попереднього. Чвертьфінал грати найважче, півфінал, як і на попередній Паралімпіаді, зважаючи, що маєш медаль, набагато легше грається. Взагалі без переживань, вдалося нав'язати гру, не було мандражу. Відновився від попереднього матчу, і цього було достатньо", – розповів Дідух.
Віктор Дідух про емоційний стан під час змагань: "Я на куражі через те, що у мене був емоційний чвертьфінальний поєдинок. Відіграв матчбол і 3:2 в останній (партії). Емоцій, можливо, було навіть більше, аніж від перемоги у півфіналі. Зараз увесь стрес минув. Коли знаєш, що мінімум маєш бронзову медаль, то вже думаєш лише про настільний теніс. А коли тиск і якби програв чвертьфінал – то без медалі. А скільки людей дивляться, діти переживають... Тому у мене вийшло зіграти на куражі", – поділився тенісист із журналістами Суспільне Спорт.
Фото: Фото з відкритих джерел
Віктор Дідух про фінал чоловічого турніру на Паралімпіаді-2024: "Ніяк не буду готуватися, вже три роки готувався, треба відновитися. Розумію, що якщо у попередніх матчах я був фаворитом, то (у фіналі) буду слабшим, бо він (китаєць Жао) все ж на двох ногах, динамічно кращий. Я вже йому програвав фінал Паралімпіади. То вже без мандражу, як піде, зроблю, що можу".
"Шкода Максима, знаю, що він заслужив (на вихід у фінал). Але що я зроблю — доведеться грати, як вийде. Я грав проти нього (китайця) у фіналі, був тоді важкий матч, і я тоді був у кращий формі, молодший. Напевно, не буду якийсь засмучений, якщо програю. Якось себе так налаштую, що хай буде вже як буде. Буду боротися, щось придумаємо", – зазначив Віктор у коментарі Суспільному Спорт.
Фото: paralympic.org.ua
У заключному матчі за медаль суперником Дідуха став китаєць Жао, який у півфіналі вибив іншого українця, Максима Ніколенка. Настільні тенісисти обмінялися перемогами у сетах, у третій партії українець вийшов уперед. За рахунку 9:8 на користь Віктора, Шуай зумів взяти три поспіль очки й перевести гру у п'ятий сет, але там з рахунком 11:9 переміг Дідух, завдяки чому став чемпіоном Паралімпійських ігор-2024
Віктор Дідух – чемпіон Паралімпійських ігор-2024.Фото: Суспільне Спорт
"Найбільше задоволення у спорті – це перемога. Напевно, це у кожного спортсмена так. Коли ти піднімаєш руки над головою і розумієш, що виграв якісь змагання – неважливо, чи то буде чемпіонат світу, Європи, Паралімпіада – ти дивишся на зал, і всі тобі аплодують, напевно, то є той самий момент, заради якого варто жити", – розповідає Віктор Дідух.
Віктор є амбасадором "Ліги Нескорених" – Львівського обласного проєкту спортивних можливостей для воїнів та ветеранів з інвалідністю.Фото: Львівська обласна військова адміністрація
Медаль спортсмена у настільному тенісі стала 70-ю для України на Паралімпіаді-2024.
Літні Паралімпійські ігри 2024 року тривали з 28 серпня до 8 вересня в Парижі на тих самих майданчиках, які використовувалися для Олімпійських ігор. Україну цьогоріч представляє найбільша делегація за всю її історію – 140 спортсменів у 17 з 22 видів спорту. На церемонії відкриття український прапор несли фехтувальниця Олена Федота-Ісаєва та веслувальник Роман Полянський.
За інформацією сайту "24", Суспільне Спорт та з відкритих джерел.
Де знайти інформацію Володимирець.City:
- На сайті: https://volodymyrets.city/
- В Facebook: https://www.facebook.com/volodymyrets.city
- В Instagram: https://www.instagram.com/volodymyrets.city/
- На YouTube: https://www.youtube.com/@city8473
- В Telegram: https://t.me/visnyk_city
- В Twitter: https://twitter.com/VolodVisnykCity
