Йому — 26. Уже два роки у війську. За плечима — Бахмут, дрони, служба з батьком в одному підрозділі. Без ілюзій, але з мрією про дітей, агродрони та спокійне життя. Роман, на позивний "Хом’як", уродженець Вараша, його історію розповіли в пресслужбі 104 бригади ТрО в рубриці "Обличчя перемоги".
"Родом із Рівненщини, місто Кузнецовськ. У 2014-му переїхав до Києва, згодом — до Ірпеня. Скрізь шукав себе. І знайшов — тут", — каже Роман.
За освітою він політолог. Історія, мова — були його стихією. Але війна змінила плани: "Хотілося вибору. Хотілося майбутнього. Але війна все підкоригувала".
Фото: 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина
До війська він мав досвід строкової служби, але був списаний за станом здоров’я. Та вже за кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення разом із дівчиною Олею вийшов з Ірпеня до Києва пішки.
У лютому 2023-го Роман став до лав ЗСУ. Спочатку шукав себе в цивільному житті: підробітки, таксі. Та згодом вирішив, що краще самому обирати свій шлях. Його батько вже служив у першій роті — син приєднався, хоч і в іншому взводі.
Позивний "Хом’як" з’явився випадково. "У війську мене знають як "Хом’яка". Не знаю точно, чому. Просто, коли я нервую — я їм. А нервую я часто. Мене цей позивний і сам почав смішити. І прижився", — розповідає хлопець.
"Спочатку мав ілюзії: піду на кордон із Білоруссю — там спокійніше. Підписав документи, а вже за кілька годин дізнався, що їду в Бахмут. Перші дні були пекельними. Мене підтримували троє побратимів: "Смайлік", "Зевс" і "Грифон". Без них би не витримав. Просто був шок. Але вони змогли розрулити ситуацію", — згадує військовослужбовець.
Щоб зібратися Роману знадобилося три доби: "Моральна стійкість — штука хитка. Її не передбачиш. На війні все розкривається по-справжньому. Комусь треба добу, комусь — тиждень. Мені знадобилось три доби, щоб прийти до тями".
З липня 2023-го Роман — пілот дронів. Починав із піхоти, але знайшов себе в авіації: "Ти — очі підрозділу. Ти можеш попередити, виявити, скоригувати. І це цінно!"
Хлопець розповів про те, що найважче для нього у війську: "Найважче у війську — це нестримне відчуття, що ти не вдома. Хочеться просто на годинку — додому. Але це майже нереально. Найлегше?.. Мабуть, нічого. Але мені цікаво. Я не напружуюсь фізично, але морально складно сприймати абсурд. Тупняки. Людей, яких не розумієш. Людей, які не на своєму місці. Це виснажує".
Дрони стали захопленням: "Дрони — моє захоплення. Почалося після Бахмута. Далі — FPV, крила, симулятори. Люблю "Mavic" — простота, ефективність. З авіацією стало цікаво, але мені потрібен комфорт. Без сотень проводів".
Порада молодим — готуватись. "Війна прийде, хочете ви того чи ні. Знання — це шанс. Шанс вижити", — наголошує військовий.
Його мама чекає вдома. Він — єдина дитина. На службі також поруч тато. А ще — кохана Оля, з якою разом пережили найтяжчі дні. "Ми мріємо про весілля, про дітей. І це тримає мене кожного дня", — ділиться боєць.
А після війни Роман хоче простого: поле, техніка, агродрони, діти, спокій. І трохи грошей.
"Читайте. Розвивайтесь. Розширюйте горизонт. Це — теж зброя", — наголошує військовослужбовець Роман.
За інформацією пресслужби 104 бригади ТрО.
Де знайти інформацію Володимирець.City: на сайті, в Facebook, в Instagram, на YouTube, в Telegram, в Twitter.
