Лідія та Сергій Кужелі: родина володимирчан, яка має втрати через російсько-українську війну та зустрічає “золотий” ювілей подружнього життя. Авторський проєкт “Малі історії великої біди”. Історія 52: “А щастя і горе ходять поруч”.
Коріння та родинні цінності
Лідія Радіонівна та Сергій Анатолійович Кужелі – володимирчани. Обидвоє народилися в багатодітних сім’ях і в своєму подружньому житті за свої 50 років народили також шестеро дітей.
Їхня історія, з одного боку, типова історія поліського подружжя. А з іншого – війна, спровокована росіянами, поставила їх у виняткові обставини: їхні сини пішли воювати проти російського окупанта вже під час повномасштабної новітньої російсько–української війни.
Ліда, в дівоцтві Дукач, народилася у 1958 році в селі Лозки, а Сергій Кужель у 1954 році в селі Новаки. Села розташовані по обидва боки тодішнього райцентру Володимирця, але доля звела їх у Лозках, бо Сергій тоді працював кіномеханіком і крутив фільми в селі Лозки.
Спогади про молодість
Лозки й Новаки об’єднали подружжя Лідії та Сергія Кужелів. Вони діляться спогадами про те, як одружувалися. Розповідає пані Лідія:
– Весілля тоді святкували два дні. Перший день була неділя, а другий - понеділок. У неділю була гарна зимова погода, а в понеділок сталася така завірюха, що ми всі боялися, що й на весілля не доберемося. А на весілля тоді їхали, звичайно, чим? Великою вантажною машиною. Проте доїхали.
А я ж у тому настрої розпитую і пана Сергія про те, як же ж він вибрав собі до вподоби і до серця дівчину. Він усміхнувся так грайливо і каже:
– А що ж, я поки крутив кіно, то й придивлявся до дівчат. А Ліда була видна, гарна, чорнява дівчина. Так от, душа ж вибрала собі. От і живемо. Всякого було, але люблю і поважаю свою дружину.
Війна і її наслідки для родини Кужелів
Пані Лідія з чоловіком Сергієм, живучи на початку Володимирця, щоразу виходять назустріч почесному ескорту «на щиті», коли герої-земляки повертаються додому. Здебільшого вони виходять у центр, на Майдан Єдності, щоб підтримати кожну родину, мовчки, зронивши сльози, схилити голову та прихилити коліно перед домовиною чергового загиблого героя, життя якого відібрав окупант-москаль.
По світу розкидала війна дітей Сергія та Лідії. Одна донька за кордоном, саме там вона й народила нещодавно синочка. В однієї з доньок подружжя Кужелів, до слова, також шестеро дітей.
Є в них і троє синів. Вірніше, було… Але язик не повертається сказати «було», бо вони є. Бо Микола – у пам’яті навіки 34-річний.
Два сини – захисники незалежності і волі
Шестеро дітей в подружжя: три сини і три дочки: Людмила – 47 років, Наталія – 45, Іван – 44, Юлія – 40, Микола – навіки 34 (а було б 37), Олексій – 36. Батько і мати щасливі, але їхнє безхмарне щастя затьмарила війна. Війна, яку вони не замовляли, яку не кликали і не хочуть ні чути, ні бачити, але вона чорними кігтями розірвала їхню родину, забрала сина і кинула в невідомість ще одного сина.
Микола Кужель, син Лідії та Сергія, пішов добровольцем 25 лютого 2022 року. Приїхавши з заробітків, одразу пішов до військкомату. Він служив у Збройних Силах України у стрілецькому взводі 2-го батальйону військової частини А 1008 (14-та окрема механізована бригада). Микола загинув 25 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.
Його пам’ять навіки залишилася в Меморіалі, йому встановили пам’ятник на Алеї Слави «Мамина весна», куди Ліда ходить чи не щодня, як і на цвинтар.
Другого сина, Івана, мобілізували 24 травня 2024 року. Станом на сьогодні він числиться безвісти зниклим на Харківському, зокрема Куп’янському напрямку. Мати, батько та вся родина щиро вірять, що він знайдеться. Вони моляться за його здоров’я та безпеку – бо як інакше?
Кажуть, чоловіки не плачуть, але це неправда. Чоловіки плачуть, бо чоловікам теж болить серце – як от болить Сергію, батьку Миколи та Івана. Батьку, в якого війна забрала синів. Ми розмовляли, і коли зайшла мова про цю страшну тему, хоч пан Сергій намагався ховатися, його очі плакали.
Волонтерство та підтримка ЗСУ
Ліда Родіонівна постійно працює з жінками-волонтерками. Спільнота, яку очолює Наталія Мазур, надзвичайно активні жінки, і не завжди вони потрапляють у кадри репортажів чи соцмереж, але ці жінки виконують величезну титанічну роботу. Вони десятками, сотнями квадратних метрів плетуть маскувальні сітки військовим, сезонні сітки: влітку – для лісу і поля, взимку – для снігу. Чи компенсують вони свою тривогу такою роботою? Напевно, ні, але свої сили, свій час і своє здоров’я вони вкладають у цю сітку з величезною надією та Божим благословенням на перемогу та захист кожного чийогось сина, батька, чоловіка від російського смертельного дрону, скиду чи снаряду.
Ювілей: віра та надія
А 28 лютого, у Сергія Анатолійовича та Лідії Родіонівни Кужелів буде “золотий” ювілей подружнього життя. Бабуся Ліда зустріне його у Польщі, куди поїхала няньчити внука та допомагати доньці-породіллі. Дідусь Сергій залишився вдома доглядати господарство. Подружжя вже має 12 внуків, 2 правнуки!
Але у цей день давайте всі щиро привітаємо їх із “золотим” ювілеєм і побажаємо віри, надії, любові – їм та їхнім дітям. А ще, найбільше, – Божого благословення душі Миколи та повернення живим безвісти зниклому Івану.
З ювілеєм вас, дорогі Батьки Героїв! З ювілеєм вас, шановне подружжя Лідії та Сергія Кужелів! Многая літа!
Фото авторки та з архіву родини Кужелів.
