Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура») вперше в Україні проведена у 2004 році. Це позакласна робота шкіл з питань патріотичного та морально-етичного виховання школярів, формування патріотичної свідомості, спортивно-оздоровчої роботи. З початком військових дій на сході України ожила військово-патріотична робота і гра «Джура» стала однією із її дієвих форм. У Вараші гуртки «Джура» є у кожній школі.
Тож розмова з Віктором Міцюком, керівником гуртка «Джура», Вараської ЗОШ №1 стане своєрідним відкриттям для мене та екскурсом в історію Володимиреччини та Полісся загалом.
Віктор Міцюк, керівник гуртка «Джура»
– Вікторе Васильовичу, цей гурток унікальний чи типовий? Чим його учасники займаються?
Коли у 2017 році в ЗОШ №1 мені запропонували взяти військово-патріотичний напрямок робити «в свої руки» – я нітрішечки не вагався, адже виховання справжнього патріота України не просто педагогічне завдання, це стиль мого життя. Такі гуртки нині є в кожній вараській школі. Ми часто проводимо вишколи, наближені до бойових умов, готуємо дітей-гуртківців до гри «Сокіл-Джура». От, приміром, 28 жовтня вишкіл відбувся на Замковій Горі, поблизу міста Вараш. Учасники – рій «Стріла» – пройшли вишкіл з вогневої, тактичної і туристичної підготовки у лісовому масиві. У гуртку займається також п’ятеро дівчат. Одна із них на уроках «Захисту Вітчизни» разом із хлопцями вивчає військову справу та твердо вирішила вступати до військового ВУЗу. Окрім того, велику допомогу у підготовці юних джур надає вчитель медичної підготовки Олена Дейнека.
– А чому вишкіл? Хіба це не дозвілля чи відпочинок? Як тоді він, вишкіл, проходить?
– Діти, які займаються у гуртку, вже підлітки. Батьки дають згоду на заняття і саме положення про гру «Джура» передбачає складову – бойову підготовку. Вишкіл для них – напрацювання навичок та їх закріплення. Тож вишкіл для рою «Стріла» цього разу розпочався з прибирання території біля поховання вояків Української Повстанської Армії та вшанування пам’яті полеглих Героїв за волю України. Нас було дев’ятеро, з них двоє дівчат. Це діти, які вже брали участь у військово-спортивних іграх, змаганнях. Нещодавно прийняли участь у грі «Нумо, козаки!», яка в п’ятій школі проводилась. Я планував провести лише частину гри – «Прикордонник», але діти так перейнялися, що ми аж до шостої вечора затрималися! Може, це місце так захоплює, бо воно дійсно історичне. Тут поховано семеро повстанців, а гора має історичну назву – «Замкова», бо на цьому підгірку в середньовіччі, за легендами, стояв замок. Ми тут навели порядок, поприбирались і позмагались. Заняття з тактичної підготовки проходило у формі військово-патріотичних ігор «Прикордонник» та «Снайпер».
– Я так розумію, що кожен вишкіл має свій план завдань? Які навички і вміння найважливіші для відпрацювання в польових умовах?
– Юні «джури» відпрацьовували навички з пересування по пересічній місцевості, вміння маскуватися, вести спостереження, використовувати особливості рельєфу та лісового масиву, вчилися працювати у групах по 3-5 осіб, віддавати та виконувати накази, приймати самостійні рішення у разі зміни тактичної обстановки. Реальності у тактичних іграх додавала наявність макетів навчальної зброї, а азарту – командна форма проведення. Заняття із вогневої підготовки розпочалися із повторення правил техніки бою під час навчальних стрільб, будови та особливостей стрільби із пневматичної гвинтівки. Завершилась вогнева підготовка виконанням навчальної вправи – стрільби із пневматичної гвинтівки. Завершальним етапом вишколу стало напрацювання туристичних вмінь: розведення багаття та приготування їжі в польових умовах. Під час польового обіду вивчали історію Замкової гори. Говорили про історію сьогодення, слухали та співали повстанських пісень, ділилися враженнями від проведеного дня. Поверталися додому дуже стомлені, але з хорошим та позитивним настроєм.
– Чим керувались у виборі назви рою? Чия це була ідея – назвати саме «Стріла»?
– Коли постало питання щодо назви рою, то сумнівів навіть не було. На теренах Рівненщини та Волині в роки другої світової війни діяла одна із самих боєздатних сотень УПА під керівництвом Кирила Максимчука, на псевдо «Стріла», мого земляка із села Вовчецьк на Маневиччині. Сотня так і називалася «Стріла» та входила до загону «Прилуцький», що підпорядковувався командуванню УПА «Північ». Навесні 1944 року вона базувалася між населеними пунктами Маневичі-Вовчецьк-Галузія, де на той час були непрохідні болота. В її лавах було 300 вояків. Сотня так дошкуляла «совєтам», що у червні 1944 року радянське керівництво організувало спецоперацію по ліквідації цього підрозділу. Були зняті з фронту та задіяні регулярні військові частини, загони НКВС, артилерія та навіть один військовий літак. Два дні тривав запеклий бій, але вийти із кільця оточення сотні не вдавалося. Тому сотник Стріла віддав наказ пробиратися поодинці. Багато хто був знищений або ж потрапив у полон, але ліквідувати сотню не вдалося. Більшість повстанців вийшли з кільця оточення та продовжили свою боротьбу. Є архівні дані про діяльність сотні «Стріла» в другій половині 1944 та 1945 році на теренах Рівненщини.
– Чому саме Кирило Максимчук став для Вас мотиватором в організаційних питаннях по гуртку?
– Тема сотні «Стріли» мені дуже близька, тому що в цьому підрозділі воював мій дід Влас Вікторович Міцюк. Він тогочасною владою засуджений до смертної кари. Потім замінили двадцятьма роками каторги. Був у загоні і брат діда – Антон Вікторович Міцюк. Він засуджений до двадцяти років каторги. Зі слів односельчан, в сотні були й інші родичі, але документальних підтверджень я поки що не маю. Факт, що вся родина Міцюків була вивезена в Сибір, свідчить, що саме так і було. Після 8 років заслання додому вдалося повернутися лише моїй бабусі Катерині із неповнолітнім на той час моїм татом Василем. За матеріалами архівних судових справ, які я знайшов, достеменно можна назвати імена п’ятнадцяти односельчан, засуджених за участь у повстанській армії.
Назарій Єсик, член гуртка, ройовий, одинадцятикласник Варашської ЗОШ 1-3 ступенів, №1
– Коли я довідався, що в школі організовується гурток «Джура», я не вагаючись до нього долучився. Мені подобається туризм, військова справа, історія України і краю, народження нашої державності, тому мені тут завжди цікаво. Особливе захоплення викликають практичні заняття у формі військово-тактичних ігор. Приємно відчувати підтримку своїх побратимів по команді та отримувати задоволення від успішно виконаного завдання. Навіть, якщо ми і не пов’яжемо своє життя з військовою справою, навики, здобуті тут, знадобляться нам і в повсякденному житті. Наприклад, для самозахисту, надання домедичної допомоги чи в якихось надзвичайних ситуаціях. А ще тут формується наша воля та впевненість у своїх силах!
---
Цікаво, що у 2018 році рій «Стріла» стає переможцем міського етапу гри «Джура» та здобуває ІІ місце серед 17-ти команд Рівненщини на обласних змаганнях. Таке вагоме досягнення було здобуто вперше в історії міста Вараш.
Довідка: Віктор Васильович Міцюк, 50 років. Родом з села Вовчецьк, Маневицького району. Має дві вищих освіти: вчитель історії, правознавства та суспільствознавства, юридична. Працює вчителем Захисту Вітчизни у Варашській ЗОШ 1-3 ступенів. Хобі всього життя – музика. Грає на баяні, акордеоні, гітарі, бас-гітарі, клавішних.
