Нині залежність від соцмереж для шкіл стала глибокою проблемою. Бо не так просто привернути увагу школярів до алгоритмів, формул, хімічних реакцій чи синтаксичних конструкцій, коли у їх руках джерело постійних розваг та віртуального спілкування. Як же справитися з віртуальним тиском? Чи потрібно вчителю забирати телефон в учня на уроці? Чи реагувати якось інакше? Ми розпитали про конкретні кроки, які практикують у закладах, у керівників райцентрівських шкіл.
Соціальні мережі вже давно стали невід'ємною частиною нашого життя. Часто вони настільки проникають у нашу свідомість, що здається, ніби в мережі цікавіше, веселіше, барвистіше – і вже не контролюєш, як спливає час, а ти не можеш відірватися від гортання стрічки телефону. Ти можеш виправдовувати себе, що читаєш новини, мусиш дізнатися бігом, хто куди з'їздив відпочивати чи що з'їв на обід, нехтуючи тими, хто поряд. Хай то батьки, діти, онуки, друзі.
Чи вчителі. Про них – сьогодні мова.
Хто би міг подумати, що технічний прогрес матиме таку «побічну реакцію»?
Людмила Семчук, заступник директора з виховної роботи Володимирецького НВК "ЗОШ І-ІІІ ст.– ДНЗ":
Людмила Семчук
– У нашому закладі видано спеціальний наказ «Про користування мобільним телефонами під час навчально-виховного процесу». Але телефони ми не забираємо. Мобільні постійно знаходяться у дітей.
Проте коли вчитель бачить, що дитина без навчальної потреби користується під час уроку телефоном, тим самим відволікаючись, він забирає телефон. Далі ми телефонуємо батькам, розповідаємо усю ситуацію, просимо, аби вони провели з дітьми бесіду, щоб така картина не повторилася.
Не практикуємо забирати зовсім телефони з навчального процесу, бо не всі мають планшети чи ноутбуки, тож у навчальних цілях діти користуються своїми телефонами. Це може бути пошук інформації, певний наочний приклад тощо.
Діти відстежують інформацію чи проглядають навчальні ролики, обговорюють все разом із вчителем, але потім ховають телефони. Йдеться про учнів середньої та старшої ланки.
Наша молодша школа поки такої проблеми не має: може, мобільні у дітей десь там у портфелях і є, але ситуації, коли вони гралися б телефонами, досі не було.
Якщо говоримо про контрольні чи атестації, то тут однозначно: ніяких мобільних. Наш вчитель хімії, наприклад, має спеціальний ящик, куди просить складати телефони тоді, коли у них нема потреби.
Це власна ініціатива вчителя. За вмістом такого ящика стежить вчитель: він відповідальний під час свого уроку.
У нас, до речі, по школі всюди працює wi-fi, і пароль усі знають, але таких картин, щоби всі повністю були занурені у телефони, у нас немає. Не знаю, чому.
От роки 2 тому, коли не було всюди покриття інтернетом, тоді ми мали щось подібне: усі діти на перервах вмикали мобільний інтернет і весь час проводили у мережі. Нині ж такого немає. Вони то бігають, то скачуть, то навколо тенісного стола юрмляться, а оце зону відпочинку для них зробили – вони весь час там.
Тож яскраво вираженої проблеми залежності від соцмереж у нас немає.
А ми цьому й раді!
Світлана Дуляницька, директор Володимирецької школи №1:
Світлана Дуляницька
– Дуже шкода, що у нас в Україні досі не працюють норми щодо використання мобільних телефонів в освітньому процесі, якими вже давно користуються в розвинених країнах, як-от Франція, Греція, в окремих штатах Америки. Там на законодавчому рівні чітко прописано, як має себе вести здобувач освіти.
Проблема для нас не нова, як, мабуть, і для будь-якого закладу України. Яким чином ми виходили із такої ситуації?
По-перше, сказати, що ми повністю її вирішили, буде неправдою. Але перші кроки до цього є.
Так, ми розробили Правила користування мобільними телефонами під час освітнього процесу, погодили їх на засіданні ради школи, далі – затвердили їх наказом директора.
У Правилах користування (ви можете знайти їх на нашому сайті) є три розділи: загальні положення, умови користування мобільним телефонами та відповідальність.
Наприклад, якщо говорити про умови користування, то ми не можемо взагалі заборонити дітям приносити телефони до школи, бо це має бути погоджено на рівні батьків. Але дітям дозволено користуватися мобільними телефонами на території школи у беззвучному режимі.
Зрозуміло, що це сьогодні не працює на 100%. Це навіть із дорослими людьми не працює під час якихось офіційних заходів, чого ж вимагати у дітей?
Наші вчителі, класні керівники, придбали для навчальних кабінетів спеціальні цікаві ящики для мобільних телефонів. І ми прагнемо навчити дітей перед початком уроку поставити свої телефони на беззвучний режим та покласти кожен до своєї комірочки. Відверто скажу, що це вдається не завжди.
Якщо ж мобільний телефон використовується як засіб отримання знань, вчитель сам каже: «Візьміть, будь ласка, свої мобільні». Чи дозволяю я забирати мобільні? Так, наші Правила це прописують: у разі порушення Правил допускається вилучення телефона для передачі адміністрації школи або для повернення їх батькам учнів. У такому разі класний керівник відразу повідомляє про випадок батьків.
Знаєте, у нас сьогодні демократію розуміють як вседозволеність. А демократія – це, в першу чергу, дисципліна і порядок. Часто, коли дитині нецікаво, можна побачити, як вона просто сидить. А вчитель, поглинений своєю роботою, не завжди може це помітити, бо ж не всі хочуть телефон здавати. Але ми на цьому шляху і працюємо над цим.
Думаю, що якщо на законодавчому рівні це питання буде врегульовано (є ж зареєстровані певні проєкти), буде простіше. Так ми зменшимо прояви булінгу у школі, бо найчастіше він проявляється у соцмережах.
Ми, до речі, також розробили Положення про академічну доброчесність, де теж написано про те, як треба користуватися мобільними телефонами.
Завдання батьків – навчити свою дитину поважати вчителя, а звідси – і дотримуватися правил.
Учитель же вчить учня бути слухняним і вміти чути його.
Якихось кризових ситуацій із мобільними телефонами у нас не було. Звісно, вчитель не може вирвати його з рук учня. Він мусить підійти, попросити, пояснити, чому просить віддати телефон.
Працюємо, але без законодавчого врегулювання непросто. До прикладу, візьмемо ситуацію із ЗНО: заборонили використання мобільних, якщо під час тесту вилучають телефон, учень автоматично звільняється від здачі ЗНО – і шанс на здачу іспиту втрачено. Якщо ця норма працює, діти не йдуть туди із телефоном, не користуються ним, вони бояться.
У нас під час перевірки знань теж телефонами користуватися заборонено. Та й так глянути: діти на перервах усі стоять із телефонами, нема живого спілкування!
Але я переконана: з цим треба щось робити. Якщо буде відповідний закон, порядок буде.
Вчитель хоче дати дітям знання!
Анатолій Остапенко, директор Володимирецького районного колегіуму:
Анатолій Остапенко
– Використання мобільних телефонів та спілкування онлайн під час навчального процесу – проблема не лише нашої школи чи району, але й області та загалом України. Ми зрозуміли її тоді, коли з учнями та адміністрацією закладу побували у Туреччині, де й побачили відношення дітей до мобільних телефонів. У них на першому місці – повага до вчителя та директора, який там працює.
У Туреччині ми побачили практику «здай телефон директору»: учень приходить на навчання, відкриває спеціальну прозору скриньку і кладе туди телефон. А забирає по завершенню уроків. Тобто під час навчального процесу дитина повністю віддає себе шкільній науці.
Знаючи підходи та проблеми нашого Міністерства освіти, ми пішли трохи іншим шляхом. Ми знали, що батьки та діти на таке ж новаторство не підуть, тому зустрілися з батьками-партнерами. Від них ми й почули, як вони хочуть все це бачити: батьки були за те, щоби телефони не видавати навіть на перервах.
Проте, поспілкувавшись із учнівським активом, що представляє інтереси дітей, ми зрозуміли, що школярі проти такого категоричного рішення батьків. Власне, ми й не маємо права забирати в дитини телефон зовсім.
Як ми вийшли із ситуації? Наш обслуговуючий персонал виготовив 40 скриньок із номерами. Таку ми поставили у кожному класі. Звісно, попередньо ми поспілкувалися з батьками та учнями, розповіли про правила користування мобільним телефоном під час навчального процесу.
Щодо вчителів: їм заборонено говорити по мобільному під час уроків, заборонено вимагати в учня телефон чи примусово забирати його, перевіряти, чи часом телефон не в сумці – словом, будь-яким чином втручатися в особистий простір учня.
Нещодавно, до речі, був в одній зі шкіл області, бачив на власні очі проблему з мобільними: діти повністю у гаджетах, не реагують на вчителів, сидять, лежать, говорять на уроках – жах! Якщо вже зараз не почати з цим щось робити – ради потім не буде.
Тож про те, як з цією проблемою у нашій школі.
Перед початком уроку, будь то трудове навчання, фізика чи фізкультура, дитина кладе телефон у скриньку – вони є у кожному кабінеті. Вчитель бачить цю скриньку. Бачить також, хто є на уроці та скільки телефонів у скриньці.
Зрозуміло, що не всі здають свої мобільні.
Проте вчитель не дискутує. Він просто бере рапортичку і записує номер дитини за списком, яка не здала мобільний.
Скажу, що таких випадків у нас мало. З такими дітьми далі працюють соціальні служби, які й адаптовують їх до навчального процесу.
Важливо, що все це – не результат нав'язаних розпоряджень, а рішень, прийнятих колективом батьків та дітей.
Проте є винятки. Так, розпорядженням директора учням 10-11 класів дозволено користуватися мобільним телефоном під час навчального процесу.
Чому так? Бо учні старших класів використовують телефон для навчання, наприклад, як підручник. Вчителі самі спонукають їх тоді до того: коли потрібно, діти відкривають електронні книги, збірники завдань і працюють.
Коли ж йдеться про перевірку знань, для учнів 10-11 класів теж немає винятків: вони свої телефони також кладуть до скриньки. Хоч ті й не мають звукової ізоляції, проте казусів досі не було: ми вчимо дітей поваги, з неї все починається.
Практика використання скриньок для телефонів у нас запроваджена 2 роки тому, проте йшли ми до такого результату, як маємо нині, довго. Нав'язати подібну ідею колективу непросто, тим паче, у час тотального захоплення інтернет-мережею.
Спочатку ми працювали з вчителями, щоби вони не реагували так гостро на проблеми відволікання на телефон. Провели не один десяток нарад, аби дати зрозуміти вчителю, що, в першу чергу, йдеться про повагу до учня.
Коли закінчується урок, дитина забирає свій телефон.
У нас на другому поверсі спеціально облаштовано все, аби дітям було комфортно на перервах: сидіти з телефоном, чи пити чай, сік, чи говорити за столиком тощо.
І я радію, що у свій час нам вдалося це передбачити та зробити таке комфортне місце відпочинку.
