Якщо влада і громада намагаються чути, розуміти і підтримувати один одного, це, мабуть, і є визначником громадянського суспільства. Й важливим його проявом можна вважати електронні петиції, які хоч і повільно, усе ж, входять у наше життя. На веб-сайтах обох органів районної влади, РДА і райради, не вдалося знайти бодай згадку про можливість такого колективного звернення.
А от Володимирецька селищна рада цю форму двостороннього зв’язку заохочує, вважаючи, що «інструмент електронних петицій дозволяє домогтися вирішення нагальних проблем Володимирця», саме тих, що з якихось причин «залишаються поза увагою селищної ради». А щоб цей інструмент спрацював, на підтримку петиції протягом 30 днів потрібно зібрати 100 підписів, що не так уже й багато. На жаль, жодної петиції в селищі поки що не подано, що є свідченням або нашої інертності, зневіри або ж, навпаки, всезагального задоволення життям.
Інша річ – офіційний сайт обласної ради. Ні, петицій і там негусто (цього року – лише чотири, загалом же – сім). Але головне, вони там є. До того ж, на видному місці. І влада вважає, що цей «продукт консолідації зусиль обласної ради та громади» допоможе йти «до прозорого і демократичного суспільства», пробужуючи громадянську активність мас. Будь-кому пропонується подати з власного комп’ютера чи підтримати пропозицію щодо нагальних проблем області, і подана петиція, набравши впродовж 45 днів 1000 голосів, буде розглянута облрадою. Підписи, що важливо, публікуються і засвідчують рівень підтримки петиції мешканцями.
Не забавка, а нагальна потреба
Днями до однієї з петицій, підписавшись під нею, долучився й автор цих рядків. Правда, досягти цього вдалося не відразу. Та все ж, вдалося. І йшлось у зверненні, підготовленому педагогом з села Жовкині Сергієм Шевчуком, про важливе питання – ремонт дороги Володимирець-Рафалівка, що пролягає через села Жовкині та Великий Жолудськ.
Горе-дорога, що з Володимирця через Жовкині веде у Рафалівку
Ця 20-кілометрова базальтова бруківка побудована у 1969 році. У 80-хроках найбільш зруйнований 4-кілометровий її відтинок заасфальтували, а в 2012 році додалося ще пів кілометра асфальту. Та попри все, нині дорога в критичному стані. Тож єдина маршрутка, яка нею курсує, тратить на неї більше години, а міжміські автобуси сюдою або не ходять, або ж деруть за проїзд подвійну плату. Назріла потреба в реконструкції, і вона б вирішила ряд соціально-економічних проблем району. Сюдою – найкоротша відстань між північною частиною Володимиреччини, Володимирцем і трасою Київ-Луцьк. А по-друге, вдалося б розвантажити дві інші перевантажені траси – Володимирець-Антонівка та Володимирець Рафалівка (через Любахи) і спрямувати транспортний потік на Волинь і Сарни по найкоротшій дорозі.
Якісне покриття, як вважає автор петиції, принесе життя у Жовкині, Великий Жолудськ, Малий Жолудськ, Чучево і Мостище, де проживають понад 3000 чоловік, і покращить транспортне сполучення Вараша, Володимирця і Рафалівки. Без будівництва дороги, підсумовує С.Шевчук, усі реформи, спричинені формуванням територіальних громад, медицини й освіт, для згаданих сіл будуть неможливими. Створення опорних шкіл планується у Володимирці і Рафалівці, але чи мислимо довозити туди дітей, не маючи надійної дороги? Враховуючи все це, автор просить виділити кошти на реконструкції дороги Володимирець-Рафалівка (через село Жовкині) у 2020-2021 роках.
Якщо ініціатива витікає з серця
Подана Сергієм Володимировичем петиція успішно стартувала. На сьогодні вона вже зібрала майже 900 голосів. Тож можна сподіватися, що до 16 серпня і решта сто голосів, потрібних для її розгляду, знайдеться. Хочеться, щоб і читачі, ознайомившись із цією публікацією, охоче підтримали педагога-активіста. Тим паче, що подібний вияв громадянської стурбованості, що стосується й наших небайдужих земляків, уже був – петиція по збереженню баз дитячого оздоровлення та їх «розумному виходу» зі складної, спричиненої коронавірусним карантином фінансової ситуації.
Ініціаторка петиції – Анна Сімонович, заступниця директора оздоровчого табору «Країна мрій». Однак із власних джерел вдалося дізнатися, що за плечима ініціаторки – знаний у районі отаман дитячого козацтва й активний співучасник оздоровчих кампаній Михайло Пікторов: саме він допоміг мобілізувати громадськість і зібрати потрібну кількість голосів на підтримку петиції. Дитячі табори «Електронік», «Агатівка», «Країна мрій», популярність яких творили й вони, визнані одними з кращих в Україні. На жаль, Covid-19 чи болюче вдарив по цих закладах дитячого оздоровлення, які в умовах вітчизняного ринку стали залежними від реалізації путівок. Через відсутність збуту не стало й коштів. От і шукають «розумне рішення», щоб зберегти бази дитячого оздоровлення.
За короткий час петиція набрала тисячу голосів – і порушене питання потрапило в облрадівську комісію з питань гуманітарної політики. Як наслідок, облдержадміністрації рекомендовано на період до 2022 року забезпечити у межах передбачених коштів фінансування обласної програми оздоровлення та відпочинку дітей і розвитку мережі дитячих оздоровчих закладів та санаторіїв, а в разі продовження карантинних заходів, які унеможливлять оздоровлення дітей у літній період, переспрямувати передбачені на оздоровлення дітей кошти на підтримку обласних дитячих оздоровниць. Рекомендується також звернутися до Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики України щодо прийняття рішення про державну підтримку цих дитячих закладів і повторно звернутися до органів місцевого самоврядування щодо їх звільнення від місцевих податків та зборів, зокрема податку на землю, або встановлення для них пільг.
– Уявіть собі – спрацювало! – не без задоволення повідомив під час телефонної розмови М.Пікторов. – Обіцяють і передбачену згідно з програмою фінансову підтримку, і полегшення податкового тягаря. Треба тільки, щоб припинився карантин і почався дитячий оздоровчий сезон.
Додай до слова щирість і турботу
Що цікаво (і показово!), лише ці дві петиції набирають необхідну кількість голосів. А є і такі, що фінішували з просто провальним результатом. Скажімо, за встановлення світлофора на трасі Київ-Чоп надійшло лише два голоси; за очищення річки Усті і створення нових притулків для собак – лише по три; а за збереження архітектурно-фортифікаційної пам’ятки «Тараканівський форт» – 138 голосів. Як бачимо, люди уважно й вимогливо ставляться до місцевих громадських ініціатив і відгукуються лише на справді важливі, які, будучи належно аргументованими, обіцяють масштабну користь для області.
От і виходить: справжня петиція – це не чиясь знічев’я породжена вигадка, а наслідок щирого вболівання за свій край, результат відповідального ставлення до природи, осмисленого прагнення відродити вітчизняну економіку та повернути людям врачене «чуття єдиної родини». Подані у владні структури петиції, зокрема й згадані у цій публікації, мають сприяти цьому.
Олексій ГОРОДНИЙ
