Вона – мама багатодітна, хоч має лише двійко своїх дітей. Решта – кількадесят крафтових ляльок власного виготовлення. Володимирчанка Оксана Буравська «народжує» текстильні ляльки. Розкажемо, де їх можна побачити.
Я досі й не підозрювала, що у Володимирці є така крута «комісійка», а її власниця Оксана – мисткиня-рукодільниця і надзвичайно душевна і емоційно багата особистість.
Отакі красуні зустрічають вас у крамниці
Захотілось мені на нову канапу пошити подушок. Тож приятельки за тканиною порадили забігти у «Сімейний» комісійний магазин, що на Соборній, 16. А там, за дверима непримітного зовні будиночка зустріли мене очі Лялей і харизма Господині.
Любов до ляльок з дитинства
Ще змалечку Оксанка, як ніжно називали її мама Люба і тато Федір, любила ляльок. Типово дівчаче захоплення – скажете ви, – всі ми у дитинстві однаково гралися. Отак і мала Оксана робила – оповита батьківською любов’ю та опікою, дівча ділило цю любов зі своїми подружками-ляльками. Вбирання та шати мудрувала з хусток і хустинок з маминих пацьорок та усяких барвистих хатніх шматинок.
Митчинею-лялькаркою стала вісім років тому
Нині пані Оксані 45, але любов до ляльок-забавлянок не пропала, бо це казка, якої так нам усім бракує щодня.
Перша лялька народилась в Оксаниних руках вісім років тому. Це була текстильна лялька для своєї доні Анастасії, і була вона недосконала. До ляльки додались ліжечка та софки, шафки та атрибути – як і має бути у маленьких принцесок. Далі пішли зайці-тільди та сніговики, курчата та кумедні панчішні бджілки, хоч ні доня, ні старший син Андрій, зрозуміло, і не фанатіли ляльками. Зате фанатіла ними … мама!
Видивлялась технології та стилі в інтернеті, але до своєї кожної поробки підходила лише «під настрій» і зі своїм баченням. Панчішна техніка врешті категорично програла текстильній і Оксана знову поринула у свою казку і дитинство.
Має і панчішні ляльки, але мало. І лялей-хлопчиків лише двійко.
– Я робила для дониних іграшок ліжечка – і для поні, для Барбі, цілі м’які частини були в цяцьках дитини! Вже їх нема – пороздаровувала, бо доня їх переросла. Потім пішли сніговички і домовички. А от років два тому відважилась зробити першу текстильну ляльку. Вона у мене й досі є вдома. Викроювати, шити у мене нема навиків, все робила експериментальним способом. На кожну роботу треба час, а його не вистачає, бо приватний магазин його забирає. І сім’я для мене вище усього! Мене з дитинства навчили клопотатися біля родини і я так роблю – бо це святе! – розказує пані Оксана про свої фундаментальні цінності.
Якщо укупі взяти весь час, потрачений на одну роботу – то це два-три дні. Але є дівчатка-лялі норовливі – то їм колір, то вбрання не подобається, тоді доводиться й тижнями «догоджати» немовляті. А майстриня так і каже – народила ляльку.
Бджілка - зараз це улюбленка майстрині
Кожну ляльку проробляє у деталях
Аби з чого красу не зробиш, вважає Оксана Буравська. Черевички для дівчаток-ляль купуються у спеціалізованих магазинах, але майстриня їх не любить, бо типові і банальні. Тож мудрує отакі дрібні деталі власноруч – кросівочки, черевички, чобітки у лялечок стильні і ексклюзивні.
Таміла
Тканини підбирає якісні, навіть доводиться деякі докуплювати – отак і магазин наповнюється новими речами. Каже, інколи подруги дорікають, що аж надто на ляльках різних атрибутів, блискіток і помпезності. Але отак мама-лялькарка їх бачить, так і робить, бо ж то дівчатка все-таки. Зате який шик виходить!
Та не було б того казково-лялькового світу, вважає пані Оксана, якби не розуміння і підтримка чоловіка Сергія. Він – її чи не перший критик. Та і я, як автор, уперше зачепилась око за дивовижну руду відьмочку, яку опублікував Сергій Буравський на своїй сторіс у Фейсбуці кілька місяців тому .
Образи її ляльок ходять по Володимирцю
Серед перших лялей-паняночок з живої людини – білявка. Ходила певний час до магазину Оксани Буравської скуповуватись така пані, потім перестала. Інший образ ляльки майстриня зустріла у лікарні, серед медперсоналу.
А кільком медикам навіть іменні ляльки зробила у подарунок. «От дивлюсь на людину і бачу вже той образ, за який негайно треба сісти», – розказує Оксана, демонструючи альбом світлин зі своїми витворами-лялями. Була лялька, яка ніяк не хотіла пишного вбрання, а от медхалат одягнула залюбки.
Усі ляльки унікальні, крафтові і для майстрині Оксани Буравської, як живі діти – кожна зі своїм характером, примхами та настроєм. А творити їх – справжнє задоволення і втіха.
Бо Оксана – втілення української Жінки-Матері, Жінки-Берегині, жінки – дружини і жінки-доньки, яка робить своє життя і родини світлим, сонячним, барвистим і благополучним.
