Коли ти справді щось дуже любиш, то знайдеш для цього час навіть тоді, коли його, здається, зовсім нема. Така пристрасть є у володимирчанки Лесі Льоди, адже жінка вдало поєднує основну роботу із смачним хобі – галицькою випічкою. Лесині пляцки давно стали бажаними гостями на святкових столах, бо небанальні та смачні. Таку випічку не знайти у магазинах, та й серед господинь мало хто береться за такі рецепти. Леся ж їх любить, бо виросла на таких солодощах, а тепер вміло прищеплює любов до оригінальної випічки і жителям нашого району.
Леся Льода
Коли розмовляєш з тістом
Леся каже, що дуже любить солоденьке. Хоча її тендітний силует вперто переконує в іншому. То, може, таки справа у тих дивних пляцках і їх складниках? Готувати їх жінка почала ще змалечку, допомагаючи мамі.
– Мама мені довіряла, як вона казала, найважливіше – готування крему, – ділиться Леся. – Вона завжди мені говорила, що ніхто таких ніжних кремів не робить (я не люблю, коли крем чи начинка надто солодкі, тому вони в мене ніколи не виходять нудотні). І я була дуже горда з цих слів.
Галицький пляцок «Вишиванка»
Коли вперше зробила все самостійно, від замішування до прикрашання, я точно сказати не можу. Але такою яскравою картинкою в пам’яті виринають шкільні вечорниці, напевне клас 9, коли я принесла власноруч спеченого торта і всі вчителі приходили, пробували і хвалили смак та структуру. Навіть не одразу повірили, що це я сама пекла.
«Зелений гай»
Чесно кажучи, я можу відмовитися від будь-якого смаколика, але від шматочка тортика – ніколи! А ще я родом з Галичини, де кожна господиня просто зобов’язана вміти пекти «пляцки» (так на моїй батьківщині називають торти), тому ми з братом змалечку звикли, що на свята, чи просто на неділю, має бути щось «до чаю».
Уже в моїй родині це правило стало золотим, бо і чоловік, і діти також люблять поласувати випічкою, особливо домашньою. Я все частіше стала випікати щось смачненьке, щоб бути впевненою в якості і користі для дітей. Сам процес мені завжди приносить задоволення, я повністю поринаю у формування тіста, комбінування начинок, удосконалення кремів, – це для мене свого роду терапія, особливо, коли все вдається.
«Лісова пісня»
Ще один важливий момент: я завжди до випічки підходжу з позитивним настроєм, тому, що вірю, що це також впливає на кінцевий результат; я навіть можу розмовляти з тістом, з чого сміються мої рідні.
Складно, зате смачно
Помаленьку процес створення пляцків захопив жінку з головою. Вона годинами могла стояти на кухні, ретельно виливаючи шар за шаром та прискіпливо дотримуючись рецепту.
Уже згодом почалися експерименти. Тож тепер пані Леся вже має власноруч вдосконалені рецепти традиційної галицької випічки.
– Любов до випічки переросла у хобі завдяки колегам по роботі, які і досі мене підтримують на цьому шляху, допомагають та дають цінні поради. На свята я завжди старалася залишити шматочок і почастувати своїх друзів. І наша бухгалтерка мені сказала: «Чому ви печете тільки для себе, у вас же класно виходить!». Я спочатку сумнівалася, хвилювалася, чи сподобаються мої пляцки, бо це не зовсім те, до чого звикли на Поліссі. Але з часом хто пробував, то рекомендував скуштувати своїм знайомим, а ті – своїм…
«Ананасовий з кокосовим коржем»
Випікання пляцка займає багато часу, зусиль та концентрації. Залежно від рецепта, на тісто, начинку, приготування крему, прикрашання може піти цілий день. Я не маю нічого проти бісквітів, сама їх іноді печу, але це найлегше: збити міксером тісто, вилити у форму і духовка робить далі все за вас (щоправда, на крем та прикрашання також потрібно багато часу).
«Надія»
А пляцки якраз і відрізняються тим, що там поєднуються різні види тіста (деякі потрібно вистоювати кілька годин, деякі навіть заморожувати, а деякі заварювати). А про начинки можна говорити безкінечно: від традиційних маку та сиру до карамелізованих горіхів і кокосової стружки.
Наче торт, але таки пляцок
Попри те, що Лесі вдаються не лише пляцки, пробувати випікати те, що нині популярне, жінка не хоче. Каже, що краще вдосконалюватись у своїй оригінальній ніші, а не наслідувати багатьох. Тим паче, майстринь, які випікають різнобарвні бісквітні торти, змащені найрізноманітнішими кремами, у наш час можна знайти багато. Леся певна, що на кожен товар є свій покупець: комусь подобаються такі, комусь – інші.
«Наполеон з яблуками»
– Для мене галицькі пляцки – це смак дитинства, звичайним бісквітним тортом їх ніколи не заміниш: це багатство смаку, велика кількість різноманітних начинок та можливість кожного разу щось додавати своє, комбінувати, пробувати нові поєднання текстур тіста та смаку, яким це тісто наповнене.
«Забаганка»
Торти з мастикою ніколи не робила (я її просто не люблю), хоча теоретично знаю, як це робити, але дуже вдало замінюю на шоколадно-сирні креми, які гарно вирівнюють і ще краще смакують. Щодо прикрас, тут також все просто: прикрашаю лише тим, що смачне: роблю шоколадні сфери, різні цукерочки, а там – куди фантазія заведе. Виходить так, що трансформую пляцки в торти: форма торта, а середина – смачний пляцок, це свого роду компроміс для тих, хто хоче і ефектного вигляду і цікавого наповнення.
«Три смаки»
До того ж, якщо я і печу бісквіт, я роблю таку начинку, щоб вона брала весь смаковий акцент на себе. А у пляцках загалом люблю класичні поєднання смаків: сир і мак, вишні і шоколад, горіхи і шоколад і т.п. Але також дуже люблю експериментувати і кожен раз пекти щось нове і цікаве, тому на моїй сторінці в соціальній мережі можна побачити велике різноманіття пляцків. Мені просто набридає пекти одне і те саме, і я завжди в пошуку нових цікавих рецептів та ідей.
Сьогодні пані Леся пече пляцки не лише для своїх, але й на замовлення. Аби охочі могли спробувати якнайбільше смаків, вдається до цікавої кондитерської новинки: формує корзину з пляцків, тож замість одного великого торта ви отримуєте три рівні шматки на ту ж вагу. Правда, замовляти таке диво потрібно заздалегідь, аби майстриня встигла з усім впоратися. Я ж дивуюся, як вдається пекти стільки усього й одразу, та ще й залишатися у такій гарній формі. На що пані Леся лише посміхається:
«Чорнобривці»
– Розумієте, пекти – не означає все їсти, тим більше в мене вдома велика конкуренція! Бувало таке, що не встигала перемастити кремом – мої хлопці добиралися до коржа раніше за мене. А якщо серйозно – ніяких секретів нема: знати всьому міру, вести активний спосіб життя і дякувати батькам за хорошу генетику.
Домашні продукти, перевірені на собі
До слова, переважна більшість інгредієнтів, які використовує кулінарка, домашні. Їх купує у перевірених господинь: сир, сметану, молоко, яйця. Те, ще купує в магазині, вибирає найкращої якості, каже, що шляхом спроб вже давно все випробувала на собі.
– Перше правило хорошої господині: не можна економити на продуктах, – розповідає Леся Льода. – Я його використовую як аксіому, тому завжди впевнена у результаті та якості.
«Шахматний»
А щодо того, чи можна пробувати малечі, в мене є дуже гарна ілюстрація: пекла кілька пляцків на хрестини і тематичний тортик, попросивши надіслати мені фото торта в розрізі. Коли його отримала, сміялася довго: дітки, поки батьки були зайняті своїми справами, обгризли тортик по колу, скільки могли дістати – це було найвище визнання, бо діти ніколи не будуть їсти те, що їм не до смаку. А які саме види можна давати дітям, думаю, потрібно вирішувати батькам. Для своїх дітей я пекла з сиром, яблуками, горіхами, – це не тільки краще, ніж ті солодощі, які продаються в магазинах, а ще й корисно.
У зв’язку з тим, що під час приготування на усіх етапах я використовую натуральні продукти, зберігати мої торти потрібно лише в холодильнику, тоді ви зможете ними смакувати до 5-6 днів. Але вони стільки «не живуть». Якщо при кімнатній температурі – максимум доба, але він буде погано нарізатися і не буде мати потрібної структури.
Шоколадний з горіхами
Ніколи у власній випічці не використовую несвіжі інгредієнти – це табу, як і спреди. Якщо мені не подобається щось в продуктах, які потрібно використовувати при випічці, то я їх просто не використовую, я краще викину і знайду такі, які відповідають моїм вимогам.
Іноді доводиться куштувати магазинну випічку – відразу відчуваю замінники масла –а це мало того, що несмачно, ще і дуже шкідливо. Взагалі, я максимально намагаюся додавати в пляцки натуральні продукти, які не шкодять здоров’ю і, при вживанні в розумних межах, фігурі.
Ціна галицької випічки
Це, певно, незручне питання для усіх, хто займається будь-яким видом творчості. Леся – не виняток. Загалом ціни її пляцків у перерахунку на один кілограм нижчі, ніж у інших майстринь, хоч вони печуть зовсім інші торти. Проте пляцок печеться великим, важким, що й враховується у ціну.
«Снікерс»
– Перші торти в мене замовляли мої найближчі друзі і мені хотілося всіх їх просто дарувати, бо ще й досі найважчим етапом у всьому процесі для мене є озвучування ціни, – трохи спантеличено каже кулінарка. – Я ніколи не ставлю великої націнки, бо собівартість 1 кілограма мого торта сама по собі велика за рахунок якісних складників, а ще: світло, упаковка, підложка, не кажучи вже про час та мою роботу, яка є фізично важкою та вимагає постійної концентрації, бо пропустивши якийсь етап, можна втратити весь пляцок. Тож ціна напряму залежить від цін інгредієнтів, з яких складається торт та від кількості часу, затраченого на його виготовлення.
А замовлення найкраще робити за тиждень, щоби я змогла придбати продукти найкращої якості. Також важливо знати, що пляцки люблять «відпочинок», тобто: на наступний день він буде ще смачніший, бо всі інгредієнти між собою «потоваришують»; а ще він тоді добре нарізується, бо тісто набуває потрібної структури.
«Спартак»
Найчастіше у мене замовляють «Спартак» і «Бандерівський» – це класика львівських пляцків. Перший – тоненькі шоколадні коржі з ніжним кремом (його дуже люблять діти), другий – поєднання класичних українських смаків: маку, сирника, вишні та горіхів, – тут все разом, букет смаків, які доповнюють один одного (до речі, начинки можна варіювати залежно від побажання). Найдалі, куди подорожували мої пляцки – це Вараш, де також знають і люблять мою випічку, були пропозиції висилати поштою і у віддалені міста, але то вже буде каша, а не пляцок.
«Бандерівський»
Пляцки, до слова, за рахунок начинки, самі по собі важкі, а всі рецепти розраховані не менше, ніж на 3-4 кг, бо пекти меншого немає змісту – його все одно буде мало – знаю по своїй сім’ї. А щодо складності скажу, що найпростіший рецепт у мене – це рецепт «Спартака», бо у пляцках простих рецептів не буває: тут завжди багато різноманітних процесів. Дехто каже, що навіть рецепт до кінця не дочитує, бо він дуже довгий!
«Ейфорія»
Кондитерський вишкіл
Пані Леся каже, що постійно шукає нові рецепти, нові ідеї пляцків, вчиться у Лілії Цвіт.
– Якщо хто не знає, то це найкрутіша україномовна кулінарна блогерка, яка тільки у фейсбуці має більше 600 000 підписників. Основне правило Лілії Цвіт, як і моє, – все робити з любов’ю і тоді все обов’язково вдасться. Мені дуже імпонує її любов до класичних пляцків і тим, як вона щиро ділиться своїми знаннями з людьми. Спочатку я вивчала її рецепти та техніки по відеоуроках. Потім записувалася на майстер-класи та марафони з випічки, а зараз я хочу освоїти мистецтво випічки українських автентичних короваїв на різні урочисті події і записалася на відповідний майстер-клас, який Лілія буде проводити зовсім скоро. Це нова для мене ділянка, яку я дуже хочу освоїти, бо коровай (хліб) – це один з генетичних кодів нашого народу, він присутній в усіх найважливіші етапах нашого життя від самого народження.
Тортик «Бандерівський»
«Я зможу!»
Бувало, що випічка не вдавалася, особливо спочатку. Та Леся вперто штудіювала кожну деталь процесу: аналізувала, робила висновки і пробувала знову вже з врахуванням попереднього досвіду.
– На щастя, така халепа в мене трапляється дуже рідко, і чим більше знань, чим більше практики, тим більше розуміння, де може піти щось не так, і як цьому запобігти і виправити ще на початку роботи.
Загалом налаштовуюсь на позитив, інакше просто не потрібно братися за роботу. Буває, що втомлена, буває, просто немає настрою, але коли беруся за роботу – все зникає, бо це хобі, яке приносить мені задоволення. Маю надію, що задоволення отримують і ті, хто куштує результати моєї роботи. Люблю працювати сама – це для мене свого роду медитація. Також я продумую всі процеси і нема жодного зайвого руху – на це просто немає часу, а коли в мою маленьку кухню заходить ще хтось – треба і його включати в процес, хоча і допомога буває не зайвою.
«Вишневий вальс»
Думаю, що головне у випічці, та, напевно, як і у будь-якій сфері діяльності, – щоб процес приносив задоволення, щоби все робилося з добром у серці, з хорошим настроєм, з бажанням передати людям це добро та позитив, хоча б через смакування десерту. Тож для тих, хто хоче спробувати себе у чомусь подібному, скажу: пробуйте, досвід, знання та практика – найкраща запорука впевненості. Моє правило звучить так: «Якщо це зробила інша людина, то і я зможу».
