Уже близько року українські школи працюють у дистанційному режимі, час від часу на трохи повертаючись до звичайних уроків чи поєднуючи навчання онлайн із традиційним. Тим, що тепер дітлахи поспішають на урок до комп'ютера, вже нікого не здивуєш. Звісно, як і у будь-яких нововведеннях, є прибічники та противники такого кроку.
Випускник колегіуму, а нині ведучий курсу «Фізика. 8 клас» у Всеукраїнській школі онлайн В'ячеслав Швець каже, що перехід на дистанційну форму – справжня революція в освіті. І на те має свої аргументи.
Нині В'ячеслав викладає у одній з приватних київських шкіл, продовжує записи уроків для Всеукраїнської школи онлайн, мало спить та працює майже без вихідних. У свої 28 він є автором патенту на корисну модель та близько 20 наукових праць.
В'ячеслав Швець
Про вчителювання в нових умовах, науку, тренди у соцмережах та професійне новаторство – далі у розмові.
– Як так склалося, що своїм фаховим предметом Ви обрали фізику?
– Відверто кажучи, ніколи не думав про це, математика та фізика мене супроводжували завжди. Точні науки завжди давались мені легко, без особливих зусиль. Єдиними олімпіадами, у яких я брав участь із задоволенням, були з радіотехніки та конструювання, інші я просто не сприймав. Зараз я б сказав, що фізика та математика вже невід'ємна частина мого життя.
– Розкажіть, як почався ваш вчительський шлях. У вас і День народження на День вчителя. Думаєте, доля?
– Не виключено, що це доля. На мене ще із шкільних років вчителі казали, що я по школі ходжу з папкою, як директор школи. А взагалі, якщо серйозно, то в моєму випадку це був цілком обдуманий вибір в момент, коли я вже встиг отримати хорошу освіту, написати кандидатську дисертацію і спробувати себе в ряді діяльностей. Бо ж, як і всі у студентські роки, шукав способи підзаробити.
Тож працював промоутером, продавцем-консультантом у магазині електроніки тощо. На цих роботах я провів не дуже багато часу, але це таки перший досвід, з яким я отримав хороші навички комунікації, вміння слухати і доносити інформацію до співрозмовника, розставляючи правильні пріоритети.
Далі ж, трохи попрацювавши у рідному університеті, пішов до школи. Можливо, це прозвучить наївно, але у мене було бажання щось змінити в нашій середній освіті. Ряд проблем, які я бачив, коли викладав в університеті, тягнулися саме зі школи.
– Заклад, у якому нині викладаєте, – це якась спеціалізована школа? Чому обрали саме її?
– На даний момент я працюю у ПЗЗСО «Школа сучасної освіти АСЕ» – це приватна школа, в яку я прийшов на етапі голих стін. Непрості були часи, тому що починати будувати школу доводилося буквально з нуля. На момент заснування школи мене зачепила сама концепція: створення сучасного навчального закладу, в якому ми виховували б майбутню інтелектуальну еліту. Не просто давати академічні знання, але і дати ті знання та навички, які допоможуть дітям у майбутньому реалізувати себе по максимуму і стати успішними людьми. Зараз це заклад, який дуже активно розвивається та розширюється. У деяких районах Києва питання наявності шкіл дуже болючі, наша ж має хороші відгуки, тому й набирає все більшої популярності.
У нас у кожному класі навчається не більше 14 учнів, за кожним із класів закріплений тьютор, який відповідає за організацію процесу навчання, дозвілля, спілкування з батьками, навіть допомагає дітям у вирішенні спірних питань з вчителями – такий собі помічник чи «адвокат» дитини, який підтримає чи слово за виправлення двійки замовить. Ще у нас власна закрита територія, сучасні майстерні, діють студії робототехніки, шахи та просто безліч спортивних секцій.
– Чи позичили Ви щось із манери викладання ваших вчителів? Чи є якась особливість у стилі взаємовідносин «вчитель-учень»?
– Безумовно, що так: кожен вчитель у процесі навчання лишає в нашому житті слід. Для мене такими людьми були вчителі колегіуму. Всіх перераховувати не буду, але кожен із них зробив свій безцінний внесок в формуванні мене як педагога. Для мене шкільні роки в цілому – це роки, які я згадую з теплом. Відносини з учнями в мене доволі теплі, і я б їх назвав у міру товариськими (безумовно, в межах взаємовідносин «вчитель-учень», ці рамки прибирати не можна).
Для мене не є проблемою після уроку обговорити ігрові новинки, в порядку речей – отримати ввечері повідомлення про те, що зараз безкоштовно роздають якусь цікаву гру чи питання типу «як зробити задачу». На такі прохання пояснюю алгоритм дії. У нас є свої телеграм-чати, у яких ми оперативно вирішуємо всі проблеми. Буває, пишуть в особисті, просять поради з різних питань.
– В учнях впізнаєте себе? Чи «ми такими не були»?
– Авжеж, ми такими не були! Кожне покоління має свої особливості, свої інтереси, і це, насправді, не добре чи погано, це цілком природне явище, з яким не можна не рахуватися.
– Як Ви втрапили до вчителів Всеукраїнської школи онлайн? Був якийсь відбір?
– Все почалося ще задовго до запуску Всеукраїнської школи онлайн. Освітня платформа «Освіторія» шукала вчителів-практиків, які могли б працювати в стислих термінах, орієнтувалися на держстандарт у творчому викладі. Всі етапи відбору вчителів озвучити не можу, оскільки всіх і сам не знаю, але фільтрів, за якими відбувався відбір, було чимало, оскільки масштаби проєкту того вимагали. Перевіряли здатність працювати на камеру, записували тестові відео, за якими також визначали, чи зможе вчитель працювати в такому форматі. Не менш важливою умовою була і стресостійкість, оскільки робота на такому рівні не виключає стресові ситуації.
Тож я пройшов проби і мені зателефонували, запропонували 8 клас. Це був запис, щось подібне до промо: за 1 хвилину потрібно було розповісти про свій курс, зацікавити. Причому це не було завдання, до якого ти мав змогу підготуватися: 10 хвилин на роздуми – і вперед!
– Думаєте, навчання онлайн дієве? Якщо йдеться суто про точні науки.
– Як на мене, то такий перехід на дистанційну та змішану форми навчання є революцією в освіті, без перебільшення. Лише задумайтесь: чи могли ми ще рік тому говорити про онлайн-урок як про щось буденне? Більше того, для нас це прозвучало б як дикість. На сьогоднішній день навчання онлайн – це така ж повноцінна форма навчання, як і звичайна денна. Я знаю чимало сімей, які повноцінно навчають своїх дітей дистанційно. І знання при цьому не поступаються знанням тих дітей, які навчаються за класичною формою.
Найважче під час переходу на таку форму навчання – це процес адаптації та самоорганізації. Організувати свій день – часто найскладніше завдання, але якщо дати дитині саме такі навички, то таке навчання буде лише в радість. Звичайно ж, якщо мова йде про точні науки, то лише записами уроків обійтись може бути складно, але зрозуміти тему, отримати базу чи закріпити знання отримані від вчителя або ж розібратися з темою, яку не зрозумів, цілком реально.
– А що скажете у такому випадку про тих, у чиїх сім'ях троє і більше дітлахів, і усім водночас потрібно бути на занятті в онлайні?
– Тут все залежить від навчального закладу. Є такі, які дають уроки в записі, а все, що незрозуміло, потім пояснюють на консультаціях. Під час карантину у нашій школі деякі діти заходили на онлайн-уроки з телефонів. На щастя, сучасні смартфони дозволяють це зробити, бо ж у деяких сім'ях теж по 2-3 дітей, а комп'ютер зайнятий, адже і батьки працюють дистанційно. Тому гаджети типу планшета чи смартфона – реальний вихід із ситуації. Навіть якщо гаджет не потужний – це все одно краще, ніж відсутність навчання упродовж місяця чи двох. Таку перерву в навчанні я вважаю неприпустимою.
– Розкажіть про патент на корисну модель: що це і для чого?
– Це система керування виробництвом сухого молока. Система враховує всі технологічні параметри і дозволяє адаптуватися до змін на тих чи інших етапах виробництва. Наприклад, регулювання температури в залежності від кількості та якості продукції. Це – частина моєї дисертації, тому ідея прийшла поступово. Тож криків «Еврика!» не було, це був звичайний робочий процес.
– То я так розумію, що Ви не просто практикуючий вчитель, а ще й молодий науковець. Правильно? Чи не втомлює вас паперова метушня (затвердити, підписати, перепідписати, погодити...)?
– Так і є, крім вчителювання, я ще й молодий науковець. В університеті я відпрацював 5 років на різних посадах: від лаборанта до викладача. У свої 23 роки я вже викладав в університеті. Це доволі цікавий досвід, коли ти приходиш в аудиторію до студентів, які на 5-10 років старші за тебе. Паралельно і працював над кандидатською дисертацією.
На даний момент наукову роботу довелося відкласти. Робота в школі та над різного роду проєктами забирає занадто багато часу. Тому паперова метушня університету поки що залишилася в минулому. Думаю, після завершення карантину в університетах та роботи над Всеукраїнською школою онлайн, я все ж таки повернуся до дисертації і її захисту. Тим паче, що вона в мене лежить практично готова, але процес захисту вимагає багато сил і часу, яких зараз просто немає.
– Як заохотити дітей йти в науку, а не, наприклад, у блогери?
– Наука і блогосфера – це далеко не одне і те ж саме, більше того, як на мене, кожна із них – це велика і важка праця, яка має право на існування. Заохочувати йти дітей варто не в блогери, науковці чи ІТ-шники, а вчити робити свідомий вибір. Простий приклад, з яким я стикався за роки роботи в університеті, особливо упродовж того часу, коли займався профорієнтаційною роботою на кафедрі. Пріоритет частіше ставиться на ті напрямки/спеціальності, куди легше вступити, а не на те, куди душа лежить. Цінності у співвідношення «праця/винагорода» – це теж річ неоднозначна. Знаю приклади, коли успішний науковець може заробляти цілком пристойні кошти, а той же блогер може роками працювати виключно на ентузіазмі. Є приклади абсолютно протилежні.
– Чи думали колись про авторські канали у соцмережах на зразок «Фізика на пальцях» і т.д.?
– Були такі ідеї, але поки що на рівні ідей все і залишається, оскільки робота/проєкти забирають чимало часу. Можливо, в майбутньому, коли буде час і можливості.
– Маєте досвід роботи із закордонними колегами?
– Минулого року, разом із нашим native speaker (це наш вчитель англійської мови, який є носієм мови і спілкується виключно нею) ми успішно реалізували благодійний проєкт для школи-інтернату. Спільними зусиллями розробили гру «Лабіринт» для гри командою у 20 дітей. Досить цікавий досвід і можливість підтягнути свій рівень англійської, оскільки Грегорі (так звуть нашого колегу) спілкується лише англійською. Думаю, із закордонними колегами за спеціальністю я ще попрацюю.
– Якби не фізика/математика, у якій сфері Ви б себе реалізували?
– Власне, реалізувати себе можна було б практично у будь-якій сфері, на щастя, в наш час для цього є можливості. Головне – мати бажання, вміти вчитися, багато працювати над собою і мати чітку, реальну мету, тоді все точно вийде.
– Чим займаєтесь у вільний від роботи час? Як часто буваєте на Володимиреччині?
– Вільний час, в залежності від настрою, проводжу по-різному, інколи просто відсипаюсь. Буває, це просто зустрічі з друзями. Люблю грати в «Сash flow», особливо мені подобається, якщо це люди абсолютно мені не знайомі, 6-8 годин гри дають можливість чимало подумати про свої дії, реалізовані та нереалізовані можливості в житті, а також навчитися максимально ефективно комунікувати з людьми в різних ситуаціях.
На Володимиреччині буваю вкрай рідко. Зараз взагалі раз на пів року. Маю дуже насичений період, і працювати місяць чи більше без вихідних для мене вже стало нормою.
– Які Ваші найближчі плани на майбутнє?
– Обов'язково завершити всі проєкти, над якими я зараз працюю. На часі вже захистити дисертацію. Ну, і задумуюся про створення сім'ї!
– Удачі!
Фото з особистого архіву В'ячеслава Швеця.
