1991 рік. Час, коли в умовах повільного розпаду та ослаблення СРСР в Україні почали виникати рухи за відродження національної самобутності та встановлення демократії на противагу тоталітарній комуністичній системі. Найвизначнішу роль у творені незалежної України, безперечно, зіграв саме Народний Рух України.
Цікаво, що націоналістичний рух на Поліссі фактично зароджувався у зрусифікованому місті Кузнецовськ (нині Вараш) коло Рівненської атомної електростанції.
Спробуємо трохи передати атмосферу того часу у спогадах і унікальних архівних фотографіях та документах, наданих учасниками Руху.
Перші націоналістичні осередки у Вараші та на Володимиреччині
Вараська «Просвіта» утворилася в січні 1989 року з Товариства української мови, яке організували Володимир Веремчук та Роман Омельчук з побратимами. У 1991 році «Просвіту» очолив учитель історії та права Євген Ситайло, згодом – Ірина Кушнір та Людмила Мельник. Із 2009 року голова міської організації – Людмила Грекова.
Конференція Товариства української мови ім. Тараса Шевченка у Кузнецовську, 1989 рік. Виступає Василь Червоній.
На Володимиреччині у 1992-1996 роках «Просвіту» очолювала Стефанія Буднік. Тільки за 1992 рік у районі було зареєстровано 76 первинних осередків. У 1996-2009 роках головою став Кузьма Смоляр. Осередки працювали у школах сіл Антонівка, Біле, Хиночі, Нова Рафалівка, Довговоля та інших; також у центральній районній лікарні. Із 2009 року головою районного об’єднання всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка є Людмила Босик.
Створеним районним осередком Руху у Володимирці в 1992 році спершу керував Георгій Лебедюк, далі Юрій Ширко, а після його обрання заступником голови Рівненського крайового Руху – з 25 жовтня 1998 року беззмінно Олександр Бобрик.
Роман Омельчук – засновник Народного Руху у Кузнецовську
Роман Юстинович Омельчук народився у серпні 1943 року в селі Лопавше Демидівського району. Закінчивши Рівненську середню школу № 10, в 17 років Роман Омельчук пішов поступати на інженера з турбінобудування у Харківську політехніку, адже як син ворога народу не мав шансів поступити у вуз на Західній Україні. Після отримання диплому по розподілу потрапив у Казахстан.
Там, до речі, на мідних рудниках відбував покарання і його батько. Там 13 років шліфував свою майстерність і роман Юстинович, пройшовши шлях від майстра до головного інженера управління на будівництві електростанцій у Казахстані.
З початком будівництва Рівненської АЕС через Москву домігся переведення на РАЕС.
Навесні 1989 року Роман Омельчук організував у Кузнецовську осередок Товариства Української мови; осередок, а пізніше й міську територіальну організацію Народного Руху України за перебудову; а в 1990 році – осередок Української республіканської партії.
Саме ці три організації і вели активну національно-патріотичну боротьбу у місті та на атомній станції, де, як казав Роман Омельчук, була «оаза російського імпер-шовінізму, де кожен другий був якщо не співробітник, то принаймні стукач в КДБ».
Ланцюг єднання утворювали й патріоти з Кузнецовська-Вараша
13 січня 1990 року під час мітингу на стадіоні у Кузнецовську вперше були підняті 3 блакитно-жовті прапори. Під час мітингу міліціонери намагались силою відібрати їх, але рухівці не поступились.
А 21 січня 1990 року кузнецовські рухівці і працівники РАЕС взяли також участь у формуванні Ланцюга Злуки на День Соборності України в Рівному.
Вараські рухівці в ланцюгу єднання, 1990 рік
Про те, як була організована в тоталітарній державі СРСР ця акція, детально розповідав один з її організаторів, на той час активіст Народного Руху України Роман Омельчук, що тоді працював на РАЕС, а жив у Кузнецовську.
Підготовка до проведення масштабної всеукраїнської акції – ланцюга єднання зі Львова до Києва – розпочалася з грудня 1989 року. Завданням рівненських рухівців було забезпечити ланцюг від Рівного до Житомира – 130 кілометрів. На цьому відтинку шляху порахували, що треба було вивести 60 тисяч людей та забезпечити їх атрибутикою: прапорами, тризубами.
Врахуймо, що в той час не було ні Інтернету, ні мобільного зв’язку. Тож потрібно було надрукувати тисячі листівок та їх роздати людям з руку у руки.
Рухівці з Вараша беруть участь в Ланцюгу єднання на День Соборності України. 22 січня 1990 року
«Чимало людей прибуло з районів. Зі мною з Кузнецовська (нині Вараш) доєдналися працівники РАЕС», – розповідає Роман Омельчук.
Підняття національного українського прапора у Кузнецовську
Осередки «Просвіти», Народного руху та Української республіканської партії. Буквально за рік ці націонал-демократичні організації у зросійщеному Кузнецовську набирають такої популярності в місті атомників, що їх представники виграють вибори в місті і фактично беруть владу в свої руки.
Левко ЛУК'ЯНЕНКО та Олекса НОВАК у Кузнецовську разом із членами Української Республіканської партії. Народний рух України тоді ще не партія, а громадська організація
Так, у 1990 році в Кузнєцовську головою міської ради було обрано Володимира Веремчука, головою міськвиконкому – Романа Омельчука. Саме вони вирішили підтримати ініціативу рівненських колег і встановити український прапор на будинку міської ради Кузнецовська.
Висвячення Національного прапора перед його встановленням на Кузнецовській міській раді. Чин освячення проводив священник Володимир Крот зі Старої Рафалівки. 29 липня 1990 року
Прапор підняли 29 липня 1990 року під час святкування Дня міста у присутності більше 8-ми тисяч людей. Відбувся мітинг, концерт і масові святкування. На піднятті прапора були присутні народний депутат СРСР В.Мартиросян, народні депутати УРСР Володимир Пилипчук та Василь Червоній.
Народний депутат Володимир ПИЛИПЧУК з Національним прапором України перед його встановленням над Кузнецовською міською радою поряд з прапором УРСР. 29 липня 1990
Таким чином, над будинками міських рад Рівного і Кузнєцовська стало майоріти по два прапори. Національна символіка була встановлена також у кабінетах міських керівників.
Тоді ж перейменували і міський Палац культури (став імені Лесі Українки) та мали перейменувати Кузнецовськ на Вараш. Але тодішня комуністична влада поклала це рішення під сукно.
Слід згадати активістів, які боролись за символіку у Кузнєцовську – це Р.Омельчук, О.Кашуба, подружжя В. та Л. Веремчуків, С.Жданюк, В.Надяб, Г.Петрович, П.Бенза.
Голова Кузнецовської міської ради Володимир ВЕРЕМЧУК, голова виконавчого комітету міської ради Роман ОМЕЛЬЧУК, начальник відділу економіки Зеновій ГАЮК. 29 липня 1990 року
До речі, Володимиреччина на початку 90-их була справжнім оплотом комунізму. Так, у дописі «Не в символах суть» («Ленінська зоря», 05.09.1989, Володимирецький район), підписаній безособово «Жителі села Довговоля», стверджувалось: «Для наших людей добре відомий жовто-блакитний прапор і тризуб. Вірніше, дії запроданців-бандерівців, які під цими символами творили звірства над простими людьми, вбивали ні в чому не винних. Люди старшого покоління пам’ятають, як «самостійники» винищували цілі родини, не шкодуючи ні стариків, ні жінок, ні дітей. … Отож ми не хочемо, щоб до нас знову повернулися бандерівські знаки, їх вовчі закони».
Спогади кузнецовського рухівця Степана Жданюка
«Уранці 19 серпня 1991 року всі телеканали в СССР вийшли з балетом «Лебедине озеро». А це означало, що помер хтось великий, або ж трапилась якась неординарна подія. Через деякий час відбулося звернення ГКЧПістів, які заявили про перебрання на себе всієї влади в країні.
Пізніше ця подія отримала назву Серпневий путч — спроба державного перевороту в СРСР, коли самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. ГКЧП) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова.
Багато хто з тих комуністів, які припинили членство в КПРС, побігли відновлюватись в партії, платити заборгованість з членських внесків. А особливо ідейні вступили в партію. Таких на РАЕС було аж троє людей.
Голова Кузнецовської міської ради народних депутатів Володимир Веремчук скликав позачергову сесію міської ради, на якій планувалось обговорити Заяви віце-президента СРСР Янаєва Г.І. та голови Верховної Ради УРСР Кравчука Л.М., які стосувались введення надзвичайного стану.
Але депутати-комуністи, депутати керівники різних ланок управління РАЕС та УБ РАЕС відмовились вносити це питання до порядку денного сесії.
І нам не лишалось нічого іншого, як висловити свою позицію в зверненні до Голови Верховної Ради СРСР Л.М. Кравчука.
Звернення рухівців Кузнецовська, 1991 рік
У разі перемоги ГКЧП всіх підписантів очікувала тюрма.
Гарно тоді сказав депутат Євген Євгенович Ситайло: «Ми поставлені перед фактом. Відбувся державний переворот, топчуться всі права народу. Оголошено верховенство законів СРСР. Єльцин бореться з танками в Москві. Нам треба зробити заяву. На сесії більшість члени партії (це КПРС, бо інших партій не існувало-пояснення для тих хто не жив в часи СССР), вони утримались від обговорення другого питання. Але дивіться, щоб не повторився 37-й рік».
А через декілька днів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України.
Тож треба подякувати ГКЧПістам, які прискорили розпад імперії зла і вихід України зі складу СРСР».
Український прапор на Поліссі: хронологія націоналізму
У Дубровиці синьо-жовтий прапор було піднято вперше 16 липня 1990 року з ініціативи районної організації Народного Руху за перебудову на підставі прямого голосування дубровичан, що зібралися на мітинг з цього приводу. Прапор було піднято біля будівлі тодішнього кінотеатру «Зміна», поряд з пам’ятником Т.Г. Шевченку.
19 липня 1991 року президія Кузнецовської міської ради прийняла рішення №5 «Про національну символіку», яким вирішила: «Дозволити на території міста державним та громадським органам, підприємствам, установам та організаціям і окремим громадянам використання одночасно з діючою державною, також української національної символіки – синьо-жовтого прапора і герба тризуба та виконання національного гімну «Ще не вмерла Україна», та дозволити використання символів інших держав».
25 вересня 1991 року у Володимирці відбулася сесія селищної ради, яка за пропозицією заступника голови селищної ради Ю.Ширка прийняла рішення № 84, яким вирішила: «Встановити на приміщенні Володимирецької селищної Ради народних депутатів український національний блакитно-жовтий прапор поряд з державним».
До кінця 1991 року на Рівненщині українські національні прапори були встановлені на переважній більшості будинків органів влади, підприємств, установ, організацій. Зображення Тризуба з’явилися у кабінетах керівників та на стінах будинків, а гімн «Ще не вмерла Україна» стали виконувати при проведенні різноманітних заходів, святкувань, урочистостей.
І лише 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про державний прапор України».
---
У вересні 2019 року виповнюється 30 років Народному Руху України
Народний Рух України за перебудову — громадсько-політичний рух, який об'єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні — вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції.
І-й (установчий) з'їзд Руху відбувся 8-10 вересня 1989 року в Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. Опівдні 8 вересня 1989 року в будинку культури Київського політехнічного інституту відкрилися Установчі збори Народного Руху України за перебудову. В оргкомітеті працювали 111 чоловік. Головою оргкомітету був обраний народний депутат СРСР Володимир Яворівський.
Цікаво, що 7 травня 1989 року відбулися установчі збори Львівської Крайової організації Народного Руху України за перебудову у Львівській Пороховій вежі.
З урахуванням напруженої політичної ситуації і можливої заборони проведення установчих зборів, про всяк випадок розглядалися варіанти проведення зборів у Молдові чи Литві, адже установчий з'їзд Білоруського народного фронту прийшов раніше у Вільнюсі. Зрештою, українські письменники-комуністи переконали ЦК КПУ в особі завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука надати можливість проведення установчих зборів Руху саме в Києві. У народженні Руху важливу організаційну роль відіграла Українська Гельсінська спілка — перша структурована антикомуністична сила в Україні. У підсумку комуніст Іван Драч став головою Руху, а трохи менш відомий діяч УГС, антикомуніст Михайло Горинь — головою Секретаріату Руху.
1990 року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію Народна рада та забезпечити більшість у ряді місцевих рад: Києва, Центральної і Західної України, м. Сєверодонецька (Луганщина).
Під час проведення єдиного в історії СРСР референдуму (Всесоюзний референдум про збереження СРСР), що відбувся 17 березня 1991 року і підтримувався Урядом Української РСР, в Україні за наполяганням Народного Руху України за перебудову було проведене республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про суверенітет України». Позитивно на нього відповіло більше 80% опитаних.
Таким чином, саме рухівці зробили перші кроки до незалежності України.
Тож з нагоди 30-річчя у вересні 2019 року в закладах освіти, культури, установах для дітей та молоді області відбудуться уроки, бесіди та лекції, присвячені ювілею НРУ. А у музеях – виставки документів, світлин і архівних матеріалів.
