Коли на інтуїтивному рівні намагаєшся розпізнати поняття «соціальне підприємництво», у думках виникає дисонанс: видається, що бізнес не може мати благородної мети. Проте такий насправді існує: якщо ідейно власна справа створена не з метою збагачення, а щоби вирішити соціальну проблему.
Поняття без юридичного визнання
Сьогодні в Україні соціальне підприємництво юридично не визнане у правовому полі. Не дивлячись на це, воно існує та успішно функціонує, вирішуючи цілий ряд соціальних проблем. В Україні соціальне підприємництво діє в основному в межах малого та середнього бізнесу і як інструмент самофінансування громадських організацій, що прагнуть фінансової сталості.
Загалом для бізнесу соціальна діяльність є побічною, з надлишків прибутку. Для соціального підприємництва ж це основна діяльність: тут частка свого прибутку йде не на самозбагачення, а на розвиток соціальних проєктів, які за своєю суттю є неприбутковими, а іноді навіть збитковими.
Якщо ж власник будь-якої справи систематично віддає якусь частину доходу на соцпотреби, це ще не означає, що його бізнес є соціальним. Бо перерахувати частину коштів кудись таки легше, аніж повністю вести якийсь соціальний проєкт паралельно із бізнесом.
Соціально відповідальний «Родолад»
Коли щось тебе не влаштовує там, де ти живеш, і ти категорично не хочеш з цим миритися, є принаймні 2 варіанти для змін: або кудись переїхати, або міняти це «щось» власними силами. У Володимирці перед таким вибором багато років тому стояв очільник «Сімейного медичного центру Родолад», лікар-гінеколог Сергій Буравський. Про медичний центр мова тоді не йшла, навіть ідеї такої не було. Все, чого хотів лікар, – аби у нас у глибинці люди мали змогу отримати якісні медичні послуги. Аби мешканцям не доводилося скитатися по маршрутках в дорозі до обласного центру чи іншого великого міста, витрачаючи на це купу часу і грошей. З часом ця масштабна соціальна мета переросла у багато проєктів. «Сімейний медичний центр Родолад» – один з таких.
Сергій Буравський
– Усе, над чим ми зараз працюємо, виросло із громадської організації «Школа відповідального батьківства», – ділиться Сергій Буравський. – У нас тоді якраз відкрилось нове пологове відділення, ми єдиними в регіоні ввійшли у пілотний проєкт «Здоров'я матері і дитини». І там пішла мова про партнерські пологи. З мене всі сміялися, бо це була на той час дикість. Тож ми вирішили створити Школу мам. Зареєстрували громадську організацію, Будинок культури нам надавав приміщення. І жінкам, які стояли на обліку, ми пропонували приходити на зустрічі і вчитися. Тоді ми випустили більше 200 пар.
Так лікарю разом із командою однодумців тоді вдалося запустити на Володимиреччині першу соціальну просвітницьку місію у галузі охорони здоров'я. Коли все вдалося, люди почали відгукуватися, розуміти важливість таких знань; це стало поштовхом до інших кроків.
Школа для мам
– У статуті нашої громадської організації ми писали, що її метою є покращення якості надання медичної допомоги, особливо у сфері репродуктивного здоров'я та дитинства, – ділиться досвідом лікар. – І ми планували оцю школу мам, створення консультативного кабінету, а також проведення розвиваючих занять із дітками до трьох років, бо ж ці дітки і мами ніби випадають із суспільства: садочки з 3 років, мами весь час у тому самому побуті. Це все ми планували проводити на волонтерських засадах.
У процесі заняття
Проте плани – планами, та аби втілити в життя все задумане, Сергію Борисовичу довелося добре попрацювати. Так Буравський почав вивчати міжнародний досвід та відкрив для себе грантові проєкти.
– Усе, що ви бачите зараз – це результат проєкту з американського фонду «Допомоги та розвитку дітям Чорнобиля», який поставив нам умову: ми готові почати співпрацю за умови, що навчитеся самі працювати, виживати, не втрачаючи соціального напрямку.
Сергій Буравський отримав кошти на ремонт приміщення для консультативного центру, оснащення, але це було одноразово. Далі треба було навчитися розвинути все, що отримали, у щось більше.
Заробляти, аби витрачати на соціальні ідеї
Ідея доступу до якісних медичних послуг не покидала Сергія Буравського. Він бачив у цьому цілий взаємопов’язаний ланцюжок: від підвищення рівня знань про власне тіло та здоров'я до елементарної якісної лабораторії не десь там за двісті кілометрів, а тут, на місці. Проте навіть аби утримувати приміщення консультативного кабінету, потрібні були кошти. Тоді лікар почав їздити на різні тренінги щодо залучення позабюджетних коштів. А ідея створення консультативного репродуктивного кабінету, який міг би допомагати парам у процесі планування сім'ї, переросла в ідею створення невеликого медичного центру. Щоб з його допомогою і утримувати саме приміщення, і забезпечувати благодійність та соціальний напрям, і, найголовніше, – притягнути сюди якісне медичне обслуговування.
– Ми першими уклали договір з лабораторією. І суть тут була не в грошах, – пояснює Сергій Буравський. – Тоді найближче такі аналізи можна було здати у Сарнах та Рівному. Треба людей направляти. Маршрутка туди-назад... А потім ми виграли проєкт по онкохворих дітках. З його допомогою ми вручали подарунки таким діткам у перший рік, там сума була невелика. Але поштовх був. На наступний рік ми вже не подавалися на їх грантову підтримку у цій роботі, бо, сказати відверто, мороки було більше, ніж ефекту від тих коштів. Ми пів року звітували за ті невеликі гроші, що отримали, та то й в основному все зробили власними коштами, які збирали серед небайдужих.
Говорячи «ми», пан Сергій має на увазі команду тих, хто від початку повірив у ідею та став пліч-о-пліч. Тоді, заходячи до кожної сім'ї, у якій живуть онкохворі дітки, команді «Родоладу» пощастило відчути неймовірне: радість, надію, вдячність і якусь дуже щемливу спорідненість, переживання та біль через яку той проєкт втратив статус одноразового. Тож уже 12 років працюють у цьому напрямку, знають про діток майже все, щороку намагаються відвідати їх з невеликими дрібними подарунками. Аби хоч трохи змінити атмосферу та відтягнути увагу на себе.
До слова, розуміючи вагу кожної гривні для сімей онкохворих діток, «Родолад» забезпечує для них безкоштовну діагностику, а ще з кожного аналізу тут автоматично відраховують 10 гривень до спецфонду. Так кожен, хто здає аналіз у «Родоладі», автоматично долучається до допомоги цим дітям.
– роздумує Сергій Буравський. – Хоч це і 10 гривень, але 10 людей по 10 гривень – вже 100. Кілька місяців – і це вже тисячі. І коли приходить онкохвора дитина, то ці гроші допомагають їй. За подібним принципом команда «Родоладу» працює і з дітками-інвалідами. І хоча на підтримці у центру таких зовсім небагато, тут планують допомагати більшій кількості дітей згодом.
Соціальна аудиторія
Дітки донедавна були основною соціальною аудиторією команди «Родоладу». Окрім цільової допомоги на лікування, тут займалися ще й просвітницькими заходами: проводили бьюті-зустрічі для підлітків, аби ті вміли доглядати за своєю шкірою з юного віку, не купували неякісну косметику, яка потім виллється у проблеми зі шкірою. Коли жителі зверталися особисто із конкретною проблемою чи потребою, намагалися по змозі допомогти.
Майстер-клас по догляду за шкірою обличчя для підлітків
Проте на цьому колектив закладу не зупиняється. Постійно намагаються подавати заявки на усілякі навчання та грантові підтримки, тримають зв'язок з тими, з ким вже працювали по лінії громадської організації намагаються йти в ногу з часом.
Так, одного разу «Родоладу» вдалося повезти групу дітей із району до табору Юнеско в Греції. А зовсім нещодавно медичний центр представляв свої соціальні ідеї на міжнародній обмінній програмі із соціального підприємництва у Туреччині. Самі ж із цікавістю вчилися тому, як можна працювати із літніми людьми. Це – найближча соціальна перспектива закладу.
– Є приклади, коли люди працювали на роботі, були активні, здорові, але з виходом на пенсію тухли – за короткий період часу їх не ставало, – веде мову Сергій Буравський. – Адже коли людина має якесь заняття, вона потрібна суспільству, у неї й організм здоровий; а коли розуміє, що вже нікому не потрібна, тоді не бачить доцільності в житті. У нас же отаких забутих людей дуже багато. Торік ми брали дані у терцентрі, бо вже тоді хотіли хоч когось одного зі старших долучити до нашої програми допомоги онкохворим, то я був вражений, наскільки багато у нас літніх людей, які потребують допомоги. Навіть найелементарнішої – від догляду до продуктового набору, бо ж розумієте, які у нас пенсії. На жаль, є такі, що мають дітей, але вони десь у світах і не допомагають. Тоді якраз почався карантин, і ми не встигли нічого зорганізувати, тож цей задум досі зріє.
Поки у «Родоладі» не знають, як саме працюватимуть із людьми літнього віку. Проте переконані: потреба є. Бо часто буває, що люди купують щось для бездомного цуцика, а сусідові, у якого може не вистачати на хліб, не допоможуть. А є ті, які реально дуже потребують елементарної мінімальної підтримки: або коли людина немає дітей, або якщо ці діти соціально неблагополучні тощо. Цю нішу у центрі і хочуть заповнити.
Перспектива – за соціально спрямованим бізнесом, що допомагає громаді
Як розповідає пан Сергій, колись на одному із семінарів він почув таку фразу: будь-який бізнес повинен бути соціально спрямованим, має вирішувати якусь соціальну проблему. Лише такий буде мати майбутнє.
– Я так усіх і налаштовую, – переконує лікар. – Бо все одно це не моє основне місце роботи, а лише хобі. Тож кажу: ми повинні надавати якісну медичну допомогу. Це наша основна ціль. Фінанси тоді долучаться. Ми вирішуємо проблему із здоров'ям, особливо репродуктивним. І якщо поставити на перший план у медичному бізнесі прибуток, то з часом – у мене є живі приклади – авторитет таких лікарів падає, хоча на початку ніби все було добре. Це стосується навіть магазинів: якщо він вирішує якусь соціальну проблему, то люди йдуть саме до нього принципово, бо таким чином вони беруть участь у добрій справі. Це правило безперебійно працює у Європі.
Чоловік наводить приклади відомих брендів: хтось виловлює пластик з океану і займається його переробкою. Інші відмовилися від пластику, ще інші допомагають онкохворим. Якщо це продуктові магазини, то їх соціальна місія у тому, аби віддавати продукти, у яких спливає термін придатності, для тих, хто не має власної домівки тощо.
– І за цим майбутнє людства. Тобто бізнес має бути соціально спрямованим, бо у такому випадку буде благо для всього суспільства. А значить, що всі будуть жити краще. Як зацікавити працювати таким чином інших? Певно, лише своїм прикладом, ідеями і пропозиціями.
Тренінг для молоді щодо здорового способу життя та статевого виховання
Сергій Буравський каже, що аби все так працювало, треба розвивати третій сектор – громадський рух. ЄС виділяє мільярдні суми на розвиток громадського руху. Чи не всі грантові проєкти спрямовані на громадський сектор. Бо саме він бере на себе третину повноважень, третину коштів і вирішує купу проблем.
– Звісно, там і законодавство інше: воно також сприяє розвитку громадського руху. Так, якщо ти перераховуєш кошти на благодійність, на ГО, тобі враховують це у сплату податку (чи якийсь відсоток із нього). Тому бізнес зацікавлений, щоби співпрацювати із третім сектором. Перше: відразу видно, куди будуть спрямовані його кошти. Друге: він платить менші податки. Владі теж вигідно: якась проблема вирішилась без участі влади, а ще й населення не чекає, що хтось це зробить, а акумулює власні сили, аби зробити це самостійно, так громада стає успішною. У нас же все інакше. Тому, хто хоче справді допомогти вирішити якусь проблему, легше просто вийняти якусь суму грошей з кишені і віддати, аніж робити все офіційно.
Відчуття
Будь-хто із жителів громади може обернутися навколо і знайти купу проблемних «дірок». Тут не так, як мало б бути, і там не так. І всі знають, хто і що має робити. Проте кожен може допомогти своїй же громаді стати кращою. Чимось маленьким, інколи непомітним. Взяти під опіку одну гойдалку з дитячого майданчика і слідкувати за її станом, при потребі підкрутити чи підфарбувати. Поділити із сусідами придорожню територію і таки прочистити її від хащі. Врешті, щоранку під час пробіжки збирати ЧУЖЕ сміття у парку, як без всяких просьб і похвали робить один із жителів нашого селища.
– Нам треба щось робити, аби ми не перетворились на хутір, – трохи сумно роздумує пан Сергій. – Раніше ми були районним центром, у нас хоч щось було, а зараз перспективи сумні. Коли я відкривав Родолад, з мене сміялися: який приватний медичний заклад? Хто туди піде? Але до нас пішли. Не ті, на кого ми розраховували. А звичайні мешканці, бідові. Бо вони знали, що прийдуть в наш центр, до них гарно поставляться і вони отримають якісні медичні послуги, без черг, зверхності, коли зручно, аби повернутися назад додому рейсовим автобусом.
Приклади в Україні
Соціальним підприємством вважають асоціацію «Світ. Краса. Культура», яка створює робочі місця по всій Україні для малозабезпечених жінок, що перебувають у особливих кризових життєвих обставинах.
До цієї категорії підприємництва відносять і Одеську громадську організацію «Дорога до дому», яка видає газету для малозабезпечених, а також забезпечує безробітних роботою у своїх швейних цехах.
У Житомирі при громадській організації «Місія Самарян в Україні» теж працює цех з виготовлення виробів з металу.
У Вінниці відкрили пекарню, де працюють люди з аутизмом та синдромом Дауна.
У Броварах на Київщині відкрили кафе «Cafe 21.3», у якому стаСжування проходитимуть молоді люди із синдромом Дауна, аутизмом та іншими інтелектуальними порушеннями. Проєкт покликаний допомогти їм адаптуватися до життя після школи та отримати навички, щоби влаштуватися на роботу.
Рівненська фірма UT-agro постійно підтримує дітей з інвалідністю, займається профорієнтацію, щоліта організовує поїздки на море, у гори. Щотижнево оплачують для діток з інвалідністю заняття у басейні.
У Рівному існує програма опікунства, згідно якої будь-яка людина або організація будь-якої форми власності може стати опікуном улюбленої тварини з колекції Рівненського зоопарку, забезпечуючи її харчами та витратами на утримання.
