Уже з півроку наші земляки з Рафалівки дивують користувачів мережі Інтернет відеороликами із власноруч зібраним гелікоптером: махина не тільки потужно реве, а й впевнено підкоряє небо – справжній вертоліт. Про секрети конструкції і про плани на майбутнє розповіли майстри своєї справи, батько і син Володимир та Олександр Войтовичі.
Усе почалось із дитячих малюнків…
Ми зустрічаємось в момент, коли Олександр готує апарат до транспортування: вертоліт стоїть на причепі, Володимир Макарович бережно фіксує лопаті, щоб не надто брязкали і гнулись під час руху – дорога з ямами може їм нашкодити.
Олександр Войтович перевіряє вертоліт перед польотом
Пан Олександр акуратно керує автівкою, максимально плавно долає ями на шляху, щоб ненароком не пошкодити своє дітище – прямує до пустиря за Рафалівкою. Так відбувається чи не кожні вихідні – батько і син працювали над вертольотом два роки і з весни його тестують за селищем, подалі від будинків і людей. Щоправда, останнім це не стоїть на заваді, особливо дітлахам – любителі «хліба і видовищ» сюди приїздять велосипедами. Та й охоче їх розумієш – диво-апарат, який, здається, складений із самих лише трубок, ніби за щучим велінням підіймається в небо. Хочеш – не хочеш, а рот від подиву відкривається сам.
– Мені 39 років, все своє життя я мріяв літати, – розповідає Олександр. – Все почалося із дитячих малюнків: інші діти вчились, а я в зошитах вертольотики малював.
Конструкція вертольота важить 300 кілограмів
Утім, по закінченню школи пан Олександр обрав більш приземлену професію – вступив до рівненського «водника» на інженера-механіка. Та руки майстрували все навкруги, бо душа потребувала і гени брали своє: батько Олександра – колишній інженер-механік, 67-річний Володимир Макарович, теж все життя щось ремонтує і вигадує чудернацькі штуки, сам навіть зібрав тракторця для домашніх потреб.
Володимир Макарович
– Два роки тому вирішив перейти від мрій до діла. Це зараз працюю на «атомці», а тоді був приватником, тому більше часу міг приділити мрії, – зізнається Олександр. – Спирався виключно на книжки з авіаконструювання, тато у всьому допомагав. А от в інтернеті, зокрема на ютубі, нічого по темі знайти я не зміг; все-таки книжки – то міць і надійність, це безсумнівний чийсь перевірений досвід.
Конструював на папері майбутній вертоліт недовго:
– Нема якогось повного креслення конструкції – загальна картина була в голові, креслив хіба може частково якісь деталі.
Обережно спускають вертоліт з причепу на землю
Поки спускають вертоліт на землю з причепу, пан Олександр розповідає про нюанси:
– Сюди я поставив бензиновий двигун об’ємом 1,5 літри від Хонди Цивік, потужність – до 80 кінських сил. Заправляю бензином А-95, пробував і дорожчий, люксовий, та чомусь апарат краще працює саме на звичайному. В середньому на годину польоту треба до 30-35 літрів пального. Та я ще стільки за раз не літаю, бракує досвіду. Взагалі, щоб отримати посвідчення пілота вертольота, треба налітати мінімум 40 годин з інструктором, а в мене їх трохи більше 6 годин назбиралось.
В середньому на годину польоту треба до 30-35 літрів пального
То ж як працює саморобний гвинтокрил?
Двигун через систему спеціальних механізмів та ременів передає потужність на несучий гвинт (розганяється до 600 обертів за хвилину) та хвостовий гвинт (швидкість в 6 разів більше!). Оберти завжди стабільні.
Щоб полетіти, є ручка «газ» і ручка «крок», ними збільшується кут атаки лопатей і вертоліт злітає. Щоб керувати вліво-вправо, є ручка циклічного кроку: вона змінює нахил автомата перекосу, за рахунок нахилу одна лопать має більший кут атаки (коли вона ззаду), інша – менший (коли буде спереду). Всі ці нюанси майстри налаштовували теж самостійно.
Хвостовий гвинт регулює напрямок по курсу, регулюється педалями, які міняють кут атаки; права педаль – поворот праворуч, ліва – ліворуч.
Конструкція вертольота важить 300 кілограмів. Розрахункова підйомна маса гвинтокрила на даний момент – до 400 кілограмів.
Трубки, з яких він складається, – здебільшого з дюралю. Майже кожну деталь майстри майстрували власноруч, або перероблювали.
– Двигун повністю перебрали самостійно, тільки масляний насос не чіпали. Частина деталей – з автомобільної техніки. Деякі деталі купували в будівельних магазинах. Дещо – з підручних засобів: є тут і частина від спальної розкладушки, є – зі стійки від чіпсів «Люкс», довгі трубки вздовж хвоста – це деталі з медичних нош. Все це треба було пошукати і зуміти купити. Найважче далося знайти справжні лопаті від справжнього вертольоту. Зараз тут стоять «списані» композитні модифіковані лопаті від КА-26, ми їх обрізали в довжині.
Олександр пояснює принцип роботи гвинта
Спочатку Олександр з батьком власноруч виготовили лопаті із скловолокна і епоксидної смоли, та вони надто коливались і вібрували – для унеможливлення подібного в заводських всередині вмонтовані свинцеві тягарці. Вмонтувати в саморобні лопаті аналогічні саморобні тягарці не вдалось, їх лише кріпили зовні, та, як показала практика, вони під час руху відпадали на льоту, а це – небезпечно. Тому мусили замінити саморобні лопаті на заводські.
Також тут є металеві деталі, які повністю самостійно відливали.
– Ось, наприклад, для меншого шківа (фрикційне колесо з обідком або з канавкою по ободу, яке передає крутний момент на редуктор, а з редуктора – крутний момент на несучий вал – авт.) ми використали консервну банку в якості форми. А ось для більшого шківа використали відро, щоб надати деталі порожнистої форми, а потім приварили до автомобільного диску. Тепер ця система з ременями подає крутний момент на хвостовий гвинт. Втулку несучого гвинта також робили самостійно. Деякі важелі виточені з півосі ЗІЛ-131. Редуктор переробили, за основу взяли редуктор з Форд Сієрра.
Шків передає крутний момент на редуктор, а з редуктора – крутний момент на несучий вал
Цікавлюся, на скільки дороге це задоволення – сконструювати свій вертоліт.
– Чесно кажучи, сам вертоліт обійшовся в немалу копієчку. За ці гроші можна було купити хорошу машину. Найдорожі деталі – це двигун і лопаті. Наприклад, одна лопать коштує в межах 1000 доларів, а їх треба дві. Недешево обійшлись заклепки, особливо стальні. Спочатку взяли алюмінієві, та під час руху вони не витримували вібрації і ми мусили їх повністю по всій конструкції міняти на дорогі зі сталі. Привід хвостового гвинта йде ременями, вони коштують від 500 до 800 гривень за штуку, а тут їх багато.
Ось нарешті вертоліт спустили на землю. Перед кожним польотом – обов’язкова процедура огляду кожної деталі.
Володимир Макарович
– Спочатку маємо переконатись, що все в порядку. Перші тестування проходили в контексті «чи все тримається купи, чи нічого не розлетиться». Конструкція вертольота набагато складніша за конструкцію літака, це друга за складністю галузь після космічної, – розповідає Володимир Макарович, який так само бере участь в перевірці апарата перед польотом. – На перших порах страшно було навіть завести, адже коли лопаті лише крутяться над головою, це вже картина не зі спокійних.
– Так просто не полетиш, – погоджується з батьком Олександр. – Це нестабільна машина, не вміючи керувати, її можна легко перевернути. Літак летить сам, а вертоліт треба змусити летіти. Є дві педалі, які одночасно не натиснеш, бо не дасть система, є два важелі керування; і треба впіймати момент і гармонію між роботою цих усіх механізмів, щоб вертоліт піднявся в небо. Спочатку і в мене не виходило, і зараз продовжую вчитись. Починалось з простого заведення двигуна, з того, що лише крутились лопаті, потім лижами вертольоту трохи совався по землі, а потім трохи піднявся, ось так дуже поступово і вчився літати. І льотні навички управління літальним апаратом, і сам гелікоптер ще треба відпрацьовувати і доводити до максимального коефіцієнту корисної дії не один місяць. На заводах літальні апарати тестують роками.
Поки що найбільша висота, яку подолав Олександр на гвинтокрилі, – 5-7 метрів, а найдовша відстань в польоті – метрів 500. Та за розрахунками при такій потужності двигуна цей апарат може піднятись на висоту до 2000 кілометрів статично, а динамічно – до 3000 кілометрів, все залежить від розрідженості повітря. Менше кисню потрапляє в камеру згорання двигуна – потужність зменшується і відповідно зменшується сила тяги. Якщо ставити турбіну, потужність буде більша.
– Особливість вертольота – треба давати йому максимальну потужність, а вже коли він розганяється, потужність треба зменшувати. Навіть коли я розганяюсь, то «газ» тримаю на одному рівні, а оберти несучого гвинта все одно ростуть, і вже треба газ скидати. Набігаючий струмінь повітря збільшує підйомну силу.
…Апарат готовий. Майстри розганяють всіх присутніх подалі метрів на 200-300. Олександр сідає за штурвал, перед ним – панель управління, знята з жигулів (там датчик температури двигуна і тиску мастила в двигуні), одягає «шкірянку» і шолом, пристібається паском безпеки.
Вертоліт потужно заревів. Лопаті закрутились і швидко набирають рівної форми, трава під апаратом подалась хвилями – як в кіно, тільки по-справжньому!
За якусь мить конструкція Войтовичів впевнено піднімається. Вертоліт набирає невелику висоту і майже ховається за горизонтом, потім розвертається і йде до точки приземлення.
По завершенню польоту пілот ледь приховує хвилюючі емоції. У всіх людей – своє дозвілля, в Олександра – ось таке.
Про свій гвинтокрил каже:
– Це більше пробний варіант. Задокументувати його неможливо – він не відповідає всім стандартам літального апарату: там всі матеріали мають бути авіаційними. При цьому процедура реєстрації для саморобного літального апарату точно така ж, як і для серійного літака. Зараз аматори в галузі авіації займаються питанням спрощення процедури узаконення саморобних літальних апаратів.
У планах Олександра – створити повноцінний тримісний вертоліт, на якому можна буде безпечно і законно пролетіти від пункту А в пункт Б.
Мені ще є над чим працювати, та це лише початок. У планах – створити повноцінний тримісний вертоліт, на якому можна буде безпечно і законно пролетіти від пункту А в пункт Б.
Запитую про патентування.
– Схожість конструкції із класичною – є, але саме довжина важелів, кріплення, використані матеріали, страхувальні механізми, якщо раптом щось відлетить,щоб інше тримало, тощо – це нове, такого в сучасному вертольотобудуванні я ще не зустрічав. Завдяки поперечному розташуванню мотора змогли обійтись без кутового редуктора на хвіст, виглядає апарат доволі компактно, ще й економія мастила відчутна. Ці нововведення дозволяють апарату працювати саме так, як він працює. Над патентуванням я ще думаю.
Олександр зі своїм вертольотом цього року брав участь у фестивалі-виставці саморобних літальних апаратів у Ротмістрівці, що на Черкащині, отримав грамоту. Каже: з вертольотом він там був єдиний.
– Перевозив через пів України так само, на автопричепі, тільки лопаті зняв. Полісмени жодного разу не зупинили. На самій виставці були лише саморобні літаки різної форми і різного розміру, з вертольотом був тільки я. Пролетів ним, щоб показати, як ця штуковина працює. Конструкторам-аматорам сподобалось. А попереду ще багато планів щодо вдосконалення вертольоту.
Володимир та Олександр Войтовичі
У проміжку між польотами Олександр відпочиває емоційно, адже в процесі отримує колосальний сплеск емоцій і переживань. Апарат також відпочиває, його повторно оглядають, перевіряють, дозаправляють і потім – знову у небо.
Вдалих польотів і приземлень, нових ідей і конструкторських звершень!
І, хто знає, можливо, зараз ми є свідками інновацій у будуванні легких гвинтокрилих машин? Можливо, рафалівські Войтовичі стануть новими Сікорськими?..
