У селі Зеленому Володимирецької територіальної громади живе Микола Пасічник. Йому вже 65 років, і з самого дитинства він плете коробки з сосни.
У хатині на виїзді із Зеленого вхопила за очі свіженько-жовтенька барикада – на придворній лаві умостились з десяток свіженьких коробок із дертої сосни. Вони різної місткості – від восьмилітрової до двовідерної (ну, це на око).
Шосейка і асфальт у тих місцях не надто дозволять кермувальнику вештатися очима навколо, проте, я таки клюнула на те з дитинства знайоме видиво – коробки. Розвернулась та й під’їхала до двору.
Аромат живиці і соснова дранка повернули мої думки-спогади у далеке дитинство, коли свої роки демонструвала розчепіреною ручкою. Заледве пам’ятаю діда Лігора, який за цим заняттям – плетінням коробок з соснової дранки – фактично й вигледів мене довгими зимовими зимами. Тої технології, зрозуміло, я тоді не запам’ятала. Але добре пам’ятаю руки діда з ловким ножем та стовбур нетовстої оббілованої соснини поміж колін діда, вкритих якоюсь рядниною. Тому моя зупинка біля господи пана Миколи була саме заради тих коробок і його розповіді.
Микола Пасічник
– Не ви перша зупиняєтесь. Я ото виставлю їх на лавицю, та й іду собі поратись. Бачу, що спиняються – виходжу. Люди питають, купляють. Оця коштує 80 гривень, оця – 100, ота – 120 чи більше (показує майстер пальцем на свій скарб). Їдуть мої коробкѝ і по ближнім селам, і на Луцьк купляли, і на дальшу Волинь повезли – ми ж на роздоріжжі живемо, то всякі мандрівники є. Всім наравиться – хто на гриби бере, хто на ягоди, а хто на подарок родичам, – тримаючи в руках дві коробочки, розказує пан Микола.
Пан Микола ще розказує, що потрібного дерева поблизу вже нема – за ним треба їхати аж під Бишляк. То їде сам чи просить знайомих, щоб привезли.
Не всяка соснина підходить для його рукоділля-хендмейду. Треба таке дерево, що росте близько до болота, але не в болоті; ще не дуже старе, але й не молоде: правильне дерево має дертися гарно. Отам, де росте багно, – там шукай соснину на дранку. Бо дранку соснову не з усякої сосни зробиш!
Удома вже соснину уздовж ділить надвоє, потім начетверо, і ділить-дере ножем аж до тонких пластин-дранок. Далі їх ще зачищає, рівняє. Каже, в хаті завжди свіжим лісом пахне – бо живиця свій сік на дранку віддає. Робить одну коробку годину-дві, залежно від величини. Верх закріплює діленою лозиною та дротом – щоб форму тримала і вагу витримувала.
Цим чоловічим рукоділлям пан Микола займається ще з дитинства – вже більше п’ятидесяти років.
– Колись батько навчив, казав: «учися, Коля, то завжди кусок хліба матимеш і плід лісовий за свою роботу». То я й роблю ці коробки вже багато років. Літом нема коли сидіти – є робота і в полі, і в городі, і в хлівах. А взимку вже свобідніше – от і плету. Син не хоче переймати, йому нецікаво. Трохи шкода. Але може де й схопиться потім, і робитиме. Тішить мене те, що людям коробки нравляться і їх купляють, – ділиться думками Микола Пасічник.
Поїхала своїм шляхом я вже зі свіжопридбаним товаром – коробкою з соснової дранки, що за кілька хвилин запахкотіла живицею на весь салон. А пишновусий господар від хвіртки прощально помахав рукою та й пішов неквапом до щоденної сільської роботи.
І думалося мені, що рукоділля чоловіче не менш мудре, аніж жіноче – і знання, і вправність, і терпіння треба. А ще треба мати в багажі мудрість поліщуків і їх хазяйновитість, щоб зробити з непримітної приболотної сосни потіху і корисний предмет для господарства.
Туристичний продукт – так по-модньому назву цей витвір-коробку. Ще є люди, які продемонструють і навчать тому старому поліському ремеслу – плетінню коробок з сосни, кошелів з лози, личаків з липи та лози, дудок-викруток та бугаїв з крушини і всякого підручного реманенту. От нам і інвестиції від туризму, і популяризація краю та наших майстрів-умільців.
А Миколі Пасічнику із Зеленого моя повага і за витвір рук невтомних, і за повернення моєї пам’яті в далеке безтурботне дитинство у поліському селі.
