20 березня від отриманих травм у боях за Попасну у дніпровському шпиталі помер володимирчанин Тарас Годунок. Його з почестями похоронили у Володимирці 24 березня.
Цинічно зранку кількаразово вила сирена тривоги, але це не спинило сотні людей виходити з домівок цілими родинами. Влада селища, району, військова адміністрація та десятки військових йшли на вулицю, де живе родина Годунків і вже більше тижня гірко плаче та молиться за військовослужбовця контрактної служби ЗСУ.
Портрет Тараса Годунка
Спочатку – від звістки про тяжкі поранення сина, брата, тата Тараса Годунка. А з 20 березня – від горя через похоронку.
Похорони Героя
У тому бою 11 березня загинуло і отримали поранення чимало військовослужбовців. Тараса з тяжкими пораненнями доставили у віськовий шпиталь Дніпра. Ті лікарі дев'ятий рік цілодобово виривають з кістлявих ручисьок смерті десятки, сотні козаків. Їм не звикати до пошматованих тіл та загублених душ, тож і цього разу боролись до останнього подиху Тараса за його життя.
П’ятеро їх у родині – Тарас та четверо сестер. На військовій службі чоловік був більше двох років. Мав поранення і мав відзнаки за службу. Вдома чекали з перемогою старенькі батьки, син, сестри. Майже у центрі містечка ремонтував свою хатину. Планував майбутнє, як і всі ми.
Провести загиблого прийшли керівники громади, району.
Проте увечері 23 березня приїхав додому не сам, а у супроводі військових, а зустріли його на колінах та зі свічками в усіх селах понад шляхом – в Городці, в Антонівці та у рідному Володимирці.
Зранку до Свято-Миколаївського двопрестольного храму ПЦУ люди йшли десятками, сотнями. Від дому процесія розтягнулась чи не на сотню метрів. Майоріли стяги бригад, ветеранської спілки та національні. Пікселі зі зброєю – укотре думка верталась до страшних реалій.
П'ять священників ПЦУ провели службу над тілом загиблого. А на вулиці чекали сотні людей. аби провести в останню путь Героя
У храмі молились за упокій душі захисника та прощення йому гріхів. Безутішна родина і ридаючі прихожани.
Квітів так було багато, що мені думалось – якби їх так поклали тоді, коли біля захисника рвались убивчі снаряди, мабуть вони його й захистили б.
Сотні людей прийшло на похорон
На білому атласі домовини покійний Тарас лежав з трохи повернутою головою – як удома, коли прилягаєш відпочити і засинаєш з думками про завтрашній день.
Домовину з тілом покійного побратима пронесли і до Алеї Слави - там його ім'я буде навік викарбувано на камені.
Процесія пройшла понад Алеєю Слави
Він буде. Той завтрашній день. Буде для Тараса Годунка десь поміж хмаринок, буде для живих побратимів і земляків. Будуть дні боїв і, обов’язково, День Перемоги!
Бо, коли над тілом загиблого побратима один каже «Слава Україні!», а сотні живих козаків-героїв, жінки, старші чоловіки і діти відповідають «Героям слава!», небеса це сприймають, як вказівку до благословінь на перемогу усієї України.
Вічна пам’ять Героям! Слава Україні!
