Дмитру Федорову з Красносілля 28 років. Закінчив він авіаційний інститут у Києві, за спеціальністю електрик, проте роботу знайшов не за фахом – працює у Франції в приватній фірмі, що займається утепленням промислових труб. Колись і уявити не міг, що не тільки буде мати свою сонячну електростанцію, а й те, що майже сам її змайструє.
Красне село сонячною електростанцією
Тепер до нього звідусіль – навіть з Волині – їдуть за консультацією і просто подивитись на це міні-диво. Хоч сонячні панелі вже давно не диковинка, тим не менш, велетенські плити надто таки вирізняються з-поміж сільських колоритних пейзажів з корівками і лелеками, що поважною ходою гуляють поруч. Саме це і притягує око проїжджаючих повз Красносілля. Тому Дмитру не звикати зустрічати чужих людей біля двору.
– Давно думав над цією ідеєю, – зізнається Дмитро, показуючи велетенські блоки панелей у себе на городі. – Мав спортивний інтерес зробити цю станцію своїми руками.
Каже: зупинився саме на сонячній електростанції, бо вона – найбільш доступний для пересічного громадянина варіант з-поміж інших.
– Можна було б встановити вітрогенератор. Але все, що обертається по колу, потребує регулярного обслуговування, це незручно, враховуючи, що я працюю закордоном і на місці біля станції постійно бути не можу. До того ж одній людині обслуговувати вітряк практично неможливо, навіть якщо невисокий поставити, то треба мати свою автовишку тощо. І в грошах це величезна сума – один професійний вітрогенератор такою потужністю, як моя електростанція, коштував би 5 мільйонів євро.
Отож, він зупинився саме на сонячних панелях.
– В 2015 році станція, що працює на сонячній енергії, була ніби із паралельного всесвіту, бо самі сонячні панелі тільки почали з’являтись на українському ринку, практично не було фірм, які спеціалізувались на роботі із такими електростанціями. Але ідею її мати я не полишав. Почав вивчати інформацію, дивився ролики на ютубі, шукав відгуки і корисну інформацію від людей, які вже мали досвід в цій галузі. В 2015 році встановити сонячну електростанцію було ще дуже дорого, з часом вони почали дешевшати. І в 2019 році наважився реалізувати сонячну електростанцію у себе.
Встановив шість блоків із сонячними панелями на сільському городі
Тепер на городі у Дмитра красуються шість блоків із сонячними панелями. А зовсім поруч ставочок, гуляють лелеки, корови, і молоденькі свіжо позеленілі гілочки тоненьких беріз мрійливо хитаються на весняному вітерцю. Традиційний український вічний пейзаж, в який взяли і вписались об’єкти техногенної культури.
Дмитро зізнається: задоволення – не з дешевих. Тоді, у 2019 році, самі лише сонячні панелі разом з установкою і реєстрацією в РЕМІ йому обійшлись в більше ніж 15 тисяч доларів. А треба було ще їх на щось поставити!
– 11 тисяч доларів коштувало саме обладнання, окрім того багато грошей пішло саме на всі дозволи і документи від РЕМу, підключення світла, бо у нас 3 фази, за це все треба платити. Близько 30 тисяч гривень витратив на метал, який був необхідний для встановлення опор, близько кілометра кабелю закопано під землею, він з’єднує всі блоки між собою в суцільну систему.
Опори робив сам, допомагав брат. Це суттєво зекономило кошти, бо наймати когось було б значно дорожче. По-друге, зізнається, просто було цікаво це зробити самому.
– Важкого в том не було нічого. Масштаби кожної із шести блоків панелей не такі великі, креслень на папері не робив, все майстрував «на око». Зараз у мене 63 сонячні пластини, які розділені між шістьома блоками-опорами. Потужність станції 17 кіловат.
Кожен з блоків – динамічний – їх вручну повертають до сонця тричі на день – так ефективність збору сонячної енергії виростає на 25%. Важливо, щоб територія, на якій встановлені панелі, була повністю відкрита і не мала тіні.
Для цього кожна опора має фіксатори і саморобні балансири для збереження рівноваги. Їх Дмитро зробив з бетону.
Саморобний балансир рівноваги динамічного блоку сонячних панелей
Найважче для новатора – подолати бюрократію
– Насправді система керування блоками дуже проста, з нею справляється моя мама, адже я практично постійно працюю закордоном, – каже Дмитро.
Найважче, що було у всьому процесі, зізнається, було навіть не зібрати гроші на цю «авантюру» і навіть не встановити панелі. Найважче – це зареєструвати її в РЕМі.
– Система у нас дуже бюрократизована, стоп’ятсот папірців треба. Маючи вже з чим порівняти – як приклад, Франція, де я працюю, чи інші країні Європи, де я буваю по роботі, то ось ці стоп’ятсот папірців гальмують робочий процес. Перш за все потрібно, щоб в порядку були всі документи на будинок, а територія, де встановлюватимуться панелі, була обов’язково у приватній власності. Припустимо, із цим не було проблем.
В РЕМі дають до десятка різних заяв, які треба заповнити. Деякі документи треба затвердити в начальника.
– А там одвічно – то він у відпустці, то його нема на місці, приходьте завтра. І це може тягнутись тижнями. Ледь вибив усі підписи. Коли вже всі документи подані і РЕМ їх приймає, вони вивчають ситуацію, щоб підключити сонячну електростанцію до своєї електромережі, щоб «купувати» вироблену моєю станцією енергію за «зеленим тарифом».
На це РЕМу дається часу до 2 – місяців. Хоча процес міг зайняти від сили кілька днів. Дмитро каже, що на запуск своєї електростанції вони чекали більше 2х місяців.
– Процедура дуже виснажує – довгоочікувана зібрана електростанція вже готова до роботи, але працювати їй не можна, бо процес блокується надмірним ускладненням канцелярських процедур, затягуванням канцелярських рішень. Я довго попоїздив, і попонагадував про себе, перш ніж вони приїхали до мене, заповнили свої папірці, оглянули, підключили об’єкт до мережі і нарешті дали добро на роботу. На початку вересня я почав реєструватись, і тільки в середині листопада нарешті запустив свою електростанцію.
Найбільше електроенергії сім’я отримує в сезон, коли багато сонця
Тариф, за яким держава купує екологічно чисту енергію у власників подібних електростанцій, залежить від року, в який вона почала працювати. У Дмитра це – 18 євроцентів за кіловат.
Найбільше електроенергії сім’я отримує, звісно, в сезон, коли багато сонця, – від 2500 кіловат і більше. Найменше – в грудні і січні – бувало і по 350. Тому практично завжди не Дмитро платить за спожиту електроенергію, а держава – Дмитру.
Блоки панелей повертають до сонця тричі на день
– От якщо проживає в сім’ї двоє людей, то в місяць десь 500 кіловат вони споживають. В грудні-січні інколи мусимо доплачувати по 100-200 гривень за спожиту електроенергію. В інші місяці виходить так, що ми користуємось вільно електроенергією, не економимо і поверх цього ще отримуємо оплату від держави за «зеленим тарифом». В сезон літній це може бути і 5000 гривень, і більше, в залежності від погоди.
Через напругу в мережі теж довелось сваритись із РЕМом.
– Це скрізь так по Україні – ось так уповільнено вони реагують на скарги чи заяви від користувачів. В крупних містах можуть провести окрему лінію під сонячну станцію – так простіше, ніж ремонтувати цілу лінію. Мені на це сподіватись не варто, але так-сяк напругу налагодили. Бо часто бувають перепади – на одній фазі 180 вольт, на іншій – 260. Ніхто не контролює – на одній мережі може бути 5 будинків підключено, на іншій – 10. Проблема конкретно у нас частково вирішилась, частково лишилась. Моя електростанція працює і поки що надто не даються в знаки перепади в напрузі. Але разів 5 я точно звертався і в РЕМ, і на гарячу лінію дзвонив. Вони і напругу заміряли, і щось перевіряли на підстанції. Поки що нормально.
Дмитрова сонячна електростанція працює від мережі. Автономна коштує надто дорого і практично не окупається.
– У нас в селі електроенергія може зникнути раз в місяць на годину. Це можна пережити, правда? Тобто це не та ситуація, через яку варто купувати під електростанцію додатковий інвертор і спеціальний акумулятор, що обійдеться у 80 тисяч гривень. Тому моя станція працює від мережі. Вона сама себе забезпечує, але їй потрібно кудись дівати вироблену енергію – для цього і потрібна мережа електропостачання. Все автоматизовано у випадку, коли зникає електропостачання, інвертор, який, власне, і генерує сонячну енергію в електроенергію, все контролює і не дає зламатись системі.
Для встановлення самих панелей Дмитро обрав рівненську фірму. Вона й прораховувала окупність електростанції – це близько чотирьох років. Але одразу попередили – це максимальні строки, на практиці сонячна електростанція окупається в рази швидше.
– Найбільша перевага – компенсація своїх витрат. Можна користуватись будь-яким обладнанням – чи то потужний насос, чи теплий полив, чи електричне опалення, чи якісь потужні мотори тощо, не економити електроенергію і ще й за це можеш отримувати гроші. Ну і звісно, така електростанція рахується екологічно чистою і безвідходною – від неї ніякої шкоди нема. Місця займає мало, під і між блоками саджаємо городину. Панелі і інвертор знаходяться на довготривалій гарантії. Звісно потрібен постійний догляд, звертаєш увагу на погоду і негоду. Минулого літа були сильні буревії і дощі, панелі хитались, але витримали навіть їх.
У планах в Дмитра – автоматизувати ручне управління поворотом блоків. Та через війну довелось відкласти задумане…
Їдеш додому з міні-екскурсії сонячною міні-станцією, згадуєш лелеку під панелями, яку так і не встигла сфотографувати, і в якийсь момент усвідомлюєш: Україна живе і буде жити. Поки в деяких країнах-сусідах її громадяни, мародерячи в українських квартирах, лякаються робота-пилососа і не знають, як увімкнути сучасну індукційну електроплиту, а тому лампічать в квартирі із сучасним ремонтом і новими меблями буржуйку, крадуть в українців спідню білизну і зубні щітки, українці опановують новітні технології і не зупиняються на досягнутому. Так буде завжди. Як би іншого не хотілось комусь у бункері.
