Вже традиційну тему «Десять запитань» керівнику журналісти «Володимирецького вісника» продовжили у Вараші. Найбільша тергромада Вараського району зі статусом міста обласного значення сьогодні під керівництвом Олександра Павловича Мензула. Саме йому довелось оперативно реагувати на небезпеки у зв’язку з відкритою агресією росії у лютому. Тож які плани вдається реалізувати, які провалились і чим взагалі живе голова кількадесятитисячної тергромади – про це у матеріалі*.
Попередньо домовитись про зустріч особисто з Олександром Павловичем не було складно, попри його зайнятість, бо він намагається відповідати на усі дзвінки і «на часі» оперативне вирішення кожного питання. Ні краватки, ні звичного костюма для чиновника такого рівня я не побачила на ньому – зручно і просто вдягнутий. Сподобалось, що одразу, по-діловому, поставив умову дедлайну розмови, бо справ багато.
Олександре Павловичу, вісім років ми живемо в умовах війни з росією, але з лютого це життя суттєво змінилось через віроломство росіян. 24 лютого – перша реакція Ваша і колективу міськради?
– Перша реакція – це шок. Світанок прийшов з тривожними дзвінками родичів. Не вірилося у сказане до того моменту, коли почали рідні телефонувати і розповідати про ракетні удари. Ніхто з нас не вірив, що у цей цивілізований час може початися така пряма агресія. І ми з цим живемо ось уже декілька місяців. Звичайно, мабуть ті, хто більш-менш володів інформацією знали, що щось буде, але що настільки серйозно –не думали! В перші дні наші жінки дійсно поперелякувалися. Ми надали їм усім відпустки, щоб повивозити своїх дітей у безпечні місця і повернулись назад. Ніхто не знав, що робити і як працювати далі – інструктажу не було. Дійсно, на той момент все було зосереджено на обороні, особливо в той момент, коли стало відомо про захват АЕС в Енергодарі. Тоді весь Вараш стали ще більш посилено охороняти. Всі люди об’єдналися без особливих закликів і допомагали усім, чим було потрібно. Можливо, з точки зору інженерії, це було не зовсім правильно, але на той момент у нас в місті не було потрібних фахівців, тому все робилося інтуїтивно. Ми – місто атомників, місто зі своїми ризиками і з певними інтересами для окупантів. Ми цікавіші, ніж інші міста, тому що у нас АЕС. І, якщо хтось раніше думав, що станція живе окремо від міста, то в один день переконались, що це не так. Це – один організм. І Енергодар ще раз це довів – взяли місто і через декілька годин взяли станцію. Ми з першого дня почали думати, як це все має бути, як оборонятися, де правильно захищатися. Долучилися одразу ж наші мисливці і єгері, які живуть поблизу в селах, які знають всі таємні доріжки поблизу наших сіл. Було у нас багато зустрічей з місцевими військовими, які зараз вже в теробороні та ЗСУ. Прийняв рішення і в перші дні війни з замом і радником проїхалися по всіх селах і провели весь необхідний інструктаж. Тому, ми фактично попередили людей і панічний страх у них не розрісся.
Пане Олександре, що сталося з бюджетом громади після 24 лютого – чи довелось переглядати статті видатків, переспрямовувати чи зупиняти якісь фінансові операції?
– Зразу скажу, що бюджет той, що приймався на 2022 рік він зараз вже інакший. Адже всі ми і наша держава опинилися зовсім в інших умовах, форсмажорних і виняткових. Якщо ми раніше орієнтувалися на субвенції, спільні проєкти з державою, надії були на міжнародні гранти на розвиток нашої громади, як міста-супутника, певні преференції по тарифах на тепло, то зараз це вже зовсім не актуально, тому що на сьогодні у всьому світі і в Україні інші пріоритети. Надіятись на допомогу ззовні уже не приходиться. Також, ті проєкти, які ми запланували реалізувати на 2022 рік, уже недоцільні наразі. Ми бачимо, що міста та села, де проходять окупанти, знищуються. На даний час головне – оборона, а вже потім – дозвілля і таке інше. Тому бюджет переглядається. Значно збільшилися суми витрат на оборону. Жителі громади напевно бачать зміни – напрямок комунальних служб, роботи по укріпленню, по фортифікаційним спорудам, а також по укриттям, і в першу чергу, для садочків і шкіл. У нас є укриття протирадіаційні, а не бомбосховища. Власне, вчимося також на трагічних випадках на території бойових дій, що деякі бомбосховища стали навпаки місцем загибелі. Тому, це питання – загальнодержавне і як його потрібно вирішувати? Це питання більше до військових інженерів, ніж до нас. Ми, звичайно, укріпляємось і до початку навчального року, за вимогами Міністерства освіти та науки, ми будемо підсилювати місця укриття для дітей. На даний час я не скажу, як правильно, бо є дискусія – де краще це має бути, у цьому питанні настільки все неоднозначно, адже є певні вимоги щодо цих об’єктів. Це стосується всіх місць скупчення людей.
Чи довелось переглядати захищені статті, зокрема зарплати працівників міськради, бюджетних установ, комунальників? Чи довелось скорочувати чи переводити на простій установи і працівників?
– Всі установи, котрі живуть за рахунок нашого бюджету, фінансуємо. Це є освіта, держслужба, культура, зарплата комунальників (хоча вони живуть не прямо з бюджету, а оплачуються їхні послуги). Також ми оплачуємо повністю освітянську галузь, а це дуже велика кількість людей. У нас є претензії від держави на рахунок виплати зарплати, бо ми її виплачуємо в повному обсязі. І знову ж таки – це податки, що вертаються в бюджет, і при цьому відсутня соціальна напруга. На даний час майже всі вимушені відпускники вже повернулися із-за кордону, тому що всі боялися нападу на місто в перший час. Дечиї діти ще лишилися з рідними там. І нам хочеться створити умови в місті, щоб жилося людям комфортно, попри те, що в державі війна. Життя продовжується, війна закінчиться. Скорочень чи простоїв не було і такого взагалі не буде, сподіваюсь. Є моменти оптимізації і деякі установи потрібно оптимізувати, незалежно від того, йде війна чи ні. Ми всі бачимо потребу по оптимізації по соціальному напрямку, потрібно дещо в роботі установ переформатовувати. Не звільняти, але розділити деякі функціональні обов’язки. Це не залежить від війни. Це вимога часу. Хіба що, під час війни воно більш актуальнішим стало.
У 2021 році, пане Олександре, акцент був на ремонтах і реконструкції доріг. Багато проєктів було передбачено і на 2022 рік. Від чого доведеться відмовитись з запланованого?
– Дійсно, зупинився проєкт ремонту центральної дороги, що йде через усю Вараську громаду на Зарічне. Правда, у минулому році багато зроблено, але тільки до Рудки. До Мульчиць не встигли зробити. Це був державний бюджет. І зараз ці кошти держава буде спрямовувати на відновлення сходу України. По-перше, щоб повернутись до перспективних планів, ще війну треба закінчити. На ремонти доріг по громаді – ми маємо певні дозвільні документи на відновлення процесу ремонту доріг у 2022 році. Ми хочемо зробити дорогу на Стару Рафалівку через місто, щоб не в об’їзд була. Ми вже в активній фазі. Просто є декілька уточнень по проєкту, щодо оптимізації процесів. Справа в тім, що до війни дешевше було, а зараз ціни відчутно зросли і в ті кошториси ми вже не вкладаємось. Планувалось багато ремонтів, зокрема, навчальних закладів по селах і по місту. На даний час все призупинено. Адже нині оборона і перемога головне.
Олександре Павловичу, як в умовах воєнного стану працюється самоврядуванню – сесії, депутати, комунікації і рішення? Чи є взаєморозуміння? Чи є звернення від жителів і як вони розглядаються?
– У перші дні відкритої війни у нас відбулася сесія міськради, коли реально була загроза обстрілів і ракетних ударів. Ми проводили зустрічі в іншому залі, не там, де зазвичай. Потім ми проводили зустрічі з депутатами он-лайн. На даний час уже багато засідань сесій ми проводили у звичайному режимі. Єдине – ми обмежили трансляцію «вживу». Але потім публікуємо відеозапис. Останнім часом, у зв’язку з війною, бувають такі моменти, що треба негайно прийняти якесь рішення. Тому, деякі важливі питання ми приймаємо на засіданнях виконкому. Зараз внесені зміни у роботу органів місцевого самоврядування у зв’язку з воєнним станом. І є таке правило, що органи місцевого самоврядування працюють через виконавчий комітет, але це нормальна практика роботи спільно з депутатами. Завжди дискусія є, але тепер, зазвичай, конструктивно все вирішується. Це нормально, для цього і є депутатський корпус, щоб досягти спільного рішення. Скажу зразу, що конфліктів чи непорозумінь ні в депутатському корпусі, ні серед працівників виконкому не було жодного за цей період. І всі у нас працюють активно, навіть ще більше згуртувалися. Звернення від людей звичайно є. Однак, процедура їх розгляду на даний час трохи обмежена у зв’язку з тим, що звернення бувають різного характеру. Зазвичай, стараємось вирішувати потреби людей і допомагати у повному обсязі.
Активність жителів Вараської громади з початком відкритої агресії зросла чи спала? Маю на увазі добровольців, волонтерство, активності по збору допомоги у громаді.
– У нас ще з 2014 року це не затихало, але з лютого 2022 року вже дуже багато добровольців і вони нині служать у різних частинах ЗСУ. І навіть є добровольці, котрі по стану здоров’я не можуть бути призвані, але все одно прийшли до терцентрів. Деяких з них повернули, хтось пішов до війська. Тобто, є активні патріотична і громадська позиції людей. Зразу ж, у перші дні нападу окупантів на Україну, у нас відкрилися волонтерські штаби. Понад мільйон гривень волонтерських коштів вже зібрано. Я найближчим часом опублікую результати цієї діяльності. Ми співпрацювали з європейськими державами. У перші місяці було дуже багато допомоги. Зараз волонтерський рух трохи виснажився, люди втомились. Ну, це загальна практика, адже активна фаза волонтерства не може тривати безкінечно, це завжди на хвилі якоїсь події. Тобто, на старті війни хвиля пасіонарства варашан і жителів сіл громади була дуже потужна.
Армія і громада. Вам вдалось організувати благодійність на потреби оборони з-за кордону, тут надходить теж багато допомоги. Як цьому у тергромаді даєте раду?
– Зараз допомога йде з Європи на наші благодійні рахунки і далі, після необхідних закупівель, на східні українські області. Через Вараський волонтерський центр все обліковується, сортується і доставляється у постраждалі населені пункти, а також у військові частини. Кілька днів тому повернулися наші хлопці, котрі доставили на фронт куплені автомобілі. І такий процес безперервний – одні доставили автомобілі і вже готуються на відправку наступні. Тут всі працюють. І кожен з нас віддає, що має, чим може, тим і ділиться. Наприклад, щоб доправити авто до бійців, воно проходить безліч постів по всій Україні і потрібно мати необхідні супровідні документи. Я їх підписую і ручаюсь, що це волонтери. Усе перевіряється неодноразово органами і військовими. Авто гонять ті самі хлопці весь час. У нас, у Вараші, є реєстр і ми все реєструємо. Так само за кордоном є домовленості. Така схема: ми спочатку оформляємо документи, погоджуємо їх з РОВА через прикордонну службу. В перші місяці це було спонтанно, а зараз все йде через органи місцевого самоврядування. І скрізь – командна робота вмотивованих і цілеспрямованих людей!
Мова «на часі». Вараш багатомовний. Ну, принаймні, двомовний точно. А ще ж переселенці, то чи є, пане Олександре, наразі мовна проблема у громаді?
– Навіть до початку цієї відкритої війни не було у нас мовних проблем. Люди говорять на багатьох мовах. Треба сьогодні думати не про російську мову, а про вивчення європейських мов. І акцент на російській мові потрібно прибирати. Повернемось у 2014 рік і згадаємо чим закінчилось, хоч це й не закінчилось, коли, ніби із-за мови, «ущемляли» східні області країни. Тому, якщо є проблема в мові, то проблема у тому, що ми слабо знаємо англійську, польську, німецьку мову і свою рідну, головне! А хто якою мовою говорить у нашому місті чи селах, то це особисте. Скарг від переселенців на утиски через мову я не чув. Справа в тому, що, якщо люди з Донбасу, Києва і так далі, вони всі говорять тут українською мовою, всі вони знають мову або переходять на українську. Проблем з цим в нашій громаді взагалі нема. Нас «спасать» не треба!
Питання віри і релігійних переконань – чи вдається і як уникати релігійних конфліктів у тергромаді?
– Питання об’єднання православних християн в єдину Українську помісну церкву ПЦУ, яке наразі на слуху у всій державі, актуальне давно, не лише з лютого. І це можна по-різному трактувати. Ми кілька разів зустрічалися з усіма священиками тергромади, збирали наради, обговорювали це. Була і велика релігійна рада, де присутні були священики усіх конфесій. Всі кажуть одне – ми за Україну! Інша справа, як це сприймають люди. У священиків, я так переконався, є своя чітка однозначна ієрархія. І цю ієрархію держава переломити не може. І ніколи це не зробить. Тим більше, це не зроблять і органи місцевого самоврядування. Якщо це буде вирішено у вищих церковних рівнях, то це буде найкраще і найправильніше. Тому, є відповідні звернення і нашої міської ради, і інших рад нашої області. Потрібно, щоб це приймалося централізовано, робити цей перехід не насильно. Я думаю, люди самі згодом це зроблять. Тиску з боку ПЦУ я не бачу. Все робиться лояльно, дійсно з дотриманням чинного законодавства. По Заболоттю були належно оформлені документи в державних реєстрах. Процедура відбулася і храм нині є належним ПЦУ. В інших селах Вараської громади такого не відбулося, значить потрібно працювати з людьми. Я вважаю, непотрібно звинувачувати і втягувати в конфлікт державу – держава у нас поза релігією. Де і кому молитись – власне переконання кожного, у нас є багато різних конфесій.
Особисте. Сім’я для Вас стала опорою у ці люті місяці, Олександре Павловичу? Як зреагували на агресію – вивезли родину чи ні?
-Перший місяць всі ми були тут, у Вараші. Донька просто уже багато років заміжня і живе за кордоном, але це не пов’язано з війною аж ніяк. Дружина з сином тут. Деякий час дружина перебувала на плановому лікуванні у Німеччині, бо під час агресії не вдалось його провести в Україні. Зараз дружина зі мною, вдома. Працює на атомній станції, син теж тут, служить в ДФТГ і навчається в Київському університеті. Тобто, всі мої тут і підтримка є, звичайно.
Як підсумок розмови, які найближчі плани на цей момент у Вас назріли? І що побажаєте своїй громаді, як керівник?
– Є звичайно план (усміхається –авт.). Перемогти кацапів – єдиний план і у мене, і у всіх, з ким спілкуюсь. Адже, інші всі особисті плани залежать від цього пункту. Пункт номер один – ПЕРЕМОГА! Побажання Вараській тергромаді, як і всій Україні і українцям, – перемоги над окупантом в першу чергу і на фоні цієї війни не втратити гідність, людяність, доброту і совість. Адже, ще раз наголошую – війна закінчиться, ми обов’язково переможемо, а потім щоб не жалкувати за якісь погані слова, емоції, справи, вчинки. Тому потрібно тримати себе в руках і спокійно робити свою щоденну роботу максимально якісно. І ще, щиро вітаю усіх земляків з прийдешнім святом – Днем Конституції! Тримаймося гуртом – все буде Україна!
***
Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція – міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
