У Володимирці живе родина з Криму. Вони не люблять, коли їх називають «переселенцями», хоча юридично мають саме такий статус. Втім, говорять, що насправді повернулись на Батьківщину.
Андрій Базан служив у штабі прикордонників у Сімферополі. Відслужив 25 років, має 11 нагород. І був учасником такого драматичного процесу, як вивід наших військ з Криму.
Життя і служба в умовах війни
У 2014 році Андрій Базан був помічником начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України. Тоді він як речник неодноразово давав інтерв'ю про вивід наших військ з Криму.
Ось цитата з його слів, наведена у газеті «День» (номер від 15 квітня 2015):
«...Наше керівництво під час окупації Криму вчиняло нагальні адекватні дії, що дозволило зменшити втрати. Передусім це стосується морської техніки, яку прикордонники вчасно вивели з Балаклави. На той час (початок березня. — ред.) вже блокувалося багато відділів Держприкордослужби. Ми розуміли, що за нами спостерігають, тому тільки-но з’явилася можливість вийти з бухти, ми це зробили. Вдалося вивести понад 20 одиниць корабельно-катерного складу Морської охорони. Ті, які були в Керчі, перемістили в Бердянськ, а з Балаклави — до Одеси. Прикро, що там залишилася частина техніки, яку російські військові повністю вивели з ладу, зокрема радіолокаційні станції...»
В окупації не залишився, щоб не стати зрадником
За словами дружини Андрія Наталії, росіяни намагалися переманити її чоловіка та інших на свій бік. Знали про умови життя кожної родини, її проблеми, знали, на що тиснути. Але більшість прикордонників лишились вірними присязі.
Рішення про переїзд було складним і болючим, але невідворотним. Каже, залишатися там – означало прийняти присягу на вірність Росії. Роздумувати часу не було.
— Жінка за дві години зібрала необхідне, розуміючи, що в двох сумках багато не повезеш.
У 2014 році Андрій Базан перевіз у Київ родину — дружину Наталія, 11-річного сина Степана та 19-річну доньку Настю. Сам тимчасово повернувся у Крим.
Полковник Андрій Базан із сином Степаном, що пішов вчитися у Володимирецький колегіум
За кілька місяців уся родина переїхала на Володимиреччину — спочатку до села Красносілля, де виріс Андрій Базан. Потім перебрались до райцентру.
Облаштуватися у Володимирці родині допомогли родичі. Поки Наталія та діти адаптовувалися до нового оточення, батько повернувся на службу.
Азово-Чорноморське регіональне управління передислокували у місто Херсон, де він служив на посаді помічника начальника регіонального управління. Коли давали кілька днів відпустки, одразу приїздив до рідних.
Так було до середини 2015 року, коли він пішов у відставку у званні полковника. Прослужив 25 років.
На новому-старому місці
До його повернення на «постійне місце дислокації» дружина з дітьми вже встигла прижитися. Степан навчався у колегіумі, донька готувалась до вступу у виш, а дружина працювала помічником вихователя пришкільного інтернату у Володимирецькому районному колегіуму.
Влаштуватись на новому місті Андрію Базану допоміг директор Володимирецького районного колегіуму Анатолій Остапенко.
Полковник з Криму кілька років був викладачем і класним керівником у колегіумі
— Через тиждень, як я повернувся у Володимирець, зі мною поговорив директор колегіуму Анатолій Остапенко і мене взяли туди вчителем предмету «Захист Вітчизни» та вихователем пришкільного інтернату.
Директор колегіуму також допоміг родині із житлом. До кінця 2016 року Базани проживали в гуртожитку, потім перебралися в окрему квартиру.
Андрій Базан працював вчителем та класним керівником до осені 2018 року. Зараз змінив профіль і працює охоронцем.
Українську мову вчили всією родиною
Андрій Базан каже, що на новому місті його родина адаптувалась без особливих проблем.
Син-підліток швидко звик до нової школи. В класі його добре сприйняли. Були проблеми з українською мовою, адже в Криму він навчався російською, тому рік ходив до репетитора.
Дружині було дещо важче перейти на українську, але і вона звикла. Зараз Наталія працює помічником вихователя в гуртожитку у колегіумі.
Донька закінчила школу у 2014 році. Зараз вчиться у Луцькому національному технічному університеті на еколога.
Такий далекий і близький Крим
Зв'язок із Кримом сім'я підтримує. На окупованій території залишились батьки дружини. Наталя навіть їздила на півострів відвідати маму, коли та хворіла.
Андрій Базан розповідає, що думки та настрої кримчан від початку окупації змінилися. Якщо спочатку були овації, мовляв, прийшли рятівники, то вони тривали недовго.
Андрій Базан під час занять з учнями колегіуму
— Річ у тім, що сказати щось проти окупаційної влади там дуже складно, навіть якщо правда на твоєму боці. Люди ніби перемістились назад, в 1930-ті роки, коли був тотальний контроль за кожним. Говорити про демократію взагалі недоречно. Кримчани бояться спілкуватися. Ніхто не наважується щось говорити проти Росії. Вони неохоче спілкуються навіть один з одним, адже переживають, що завтра їх або «здадуть» і викличуть до спецслужб, або просто кинуть в підвал.
Не переселенці, бо повернулися на Батьківщину
Андрій Базан не любить слова «переселенці». Коли чує, що позаочі його чи дружину називають «переселенцями», завжди намагається пояснити, що він повернувся на Батьківщину, а дружина приїхала на малу Батьківщину свого чоловіка.
Звернувся до місцевої влади та отримав земельну ділянку для будівництва. Законодавство передбачає чимало пільг, але поки їх не відчув.
На запитання, чи вірить він у те, що Крим таки колись повернеться до України, офіцер відповів, що це станеться не скоро.
— Це можливе лише при умові, що всі побачать, як Україна стала багатою країною, у якій немає корупції, діють закони, коли люди живуть заможно.
